Якось, одній дівчині, у юному віці, небо подарувало нагоду відчути справжнє кохання. Дівчина зраділа, та прийняла цей подарунок. Але її небо хотіло про щось попередити, та вона не хотіла слухати.
Вона закохалась... закохалась до без тями. Та не уявляла своє життя без коханної людини. Раділа кожної миті. Адже вона кохала, та була коханою. І їй здавалось, що це на все життя. Їх кохання набувало нових кольорів... і на решті, досягло до солодкого задоволення плотських потреб. Здавалось, що вони стали одним цілим. Вони існували окремо від цього світу...вони були разом, не дивлячись ні на що.
Але ось, побачилась блискавка. Почувся з неба грім. Сонце більше не гріло їх серця...і все йшло до кінця. Замість того кохання, що було подаровано...була тільки жага до сексуальних потреб. Більше нічого...
Вони більше не йшли на компроміси... Він не приймав її думок...а вона все ж кохала...
І ось...пійшов дощ. Вони не знайшли спільну мову...і небо вже пошепки казало "Кінець...". Дівчина думала, що настає кінець життя. Вона не уявляла без нього...без її коханної людини своє майбутнє. Вона робила все, щоб знову прийшло тепло. Але остання крапля дощу вже висохла. Все закінчилось...
Дівчина, у відчаї, підняла руки до неба...та зі сльозми на очах, запитала: "Навіщо ти таке зі мною робиш?" Небо нічого не відповіло... вона знову до нього:"Я тебе прошу...поверни ті часи...я його кохаю..я не можу без нього!"
Та нарешті, небо відповіло:"Я хотіло тебе попередити тоді, але ти мене не послухала..."
Дівчина почала плакати:"Що ти хотіло сказати?"
Небо пошепки відповіло:"Я дало тобі можливість кохати...але такої можливості я не давало йому...."
Дівчина впала на коліні, та опустила очі. Її серце було згвалтовано, а душа розірвана на маленьки частинки. Замість щасливої людини, на світ з"явилась лялька... з пустими очима, та розбитим серцем.
Та з того самого моменту, в її голові було лише одне запитання:
-То була просто гра?...

Я ТЕЖ ПОЧУВАЮ СЕБЕ ТІЄЮ ДІВЧИНОЮ,АДЖЕ Я КОХАЮ,А МЕНЕ - НІ...