Приготування до Різдва: як традиційно та правильно підготуватися до свята

Різдво-Коляда і Українська традиція служби Богу

Готуватися до Святвечора наші предки починали із грудня. До свята кожному члену родину робили нову сорочку та білили хату. На покутті виставляли дідуха та плели павучки – язичницькі символи сучасних традицій. 

Ще до світанку в переддень Різдва палили сім полін, які відкладали сім тижнів. На цьому вогні готували дванадцять пісних страв, серед яких обов`язково кутю і борщ з вушками. 

Колядники готували колядки та вертепи, а до церкви йшли у найкращому вбранні. Зараз традиції мало збереглися. Якщо ще років 20 тому у Львові та селах ходили вертепи, то зараз їх нечасто можна зустріти. Збереглась лише традиція 12 страв, але часто готують не усі страви, або заміняють традиційні наїдки і наливки, нагадує “РадіоМан”. 

Храм Українських і загальнолюдських мрій 

Українське Різдво-Коляда — це Свято Різдва Світа і хвали Господу-Творцю. В Святах Коляди й Щедрого Вечера є основні складові Староукраїнської культури й реліґії — і на ідеології цих Свят стоять інші згадані свята, містерії й реліґійні обряди... 

Ідеологія Свят Різдва-Коляди й Щедрого Вечера, а особливо їх Пісень, має виразні знамена праісторичности і творить окремий світ думок і вірувань. Його б можна назвати Храмом Старовіцьких Українських ідеалів і загальнолюдських мрій — духовних, реліґійних, суспільних і господарських — що гармонізують з собою і творять цілість і, — можна сказати, — стиль всенародної давньої культурної будівлі серед Саду Божественних Пісень. 

Нарід відноситься до цього Храму з побожністю (пієтизмом) і виключає з нього все профанне, з буденного світогляду, набутого з пізніших племінно-культурних взаємин. Цей буденний світогляд міститься в Українських казках та прозових леґендах і культових поведінках з дуалістичними й анімістичними мотивами — і з ними нема ніякої спільности основній ідеольоґії Різдва-Коляди й Щедрого Вечера, а передовсім Колядок та Щедрівок... 

Багацтво ідей в Українськім імені Коляда 

Значення Коляди як свята повинно би виходити з її імени. Походження того імени темне з лінґвістичного й етнічного огляду і лишень з його застосування при Різдвяних містеріях і обрядах можна робити здогади про його значення й етнолінґвістичну приналежність. 

Отже: 

• Називають Колядою — саме Свято Різдвяне: Коляда — це друга технічна назва Різдвяного Свята.

• Називають Колядою — Дідуха–Прадіда, що є міфологічною постаттю Свята. Коли вносять на Свят-Вечір сніп пшениці, або жита чи іншого збіжжя, називають цей сніп Колядою. Подано було вже пояснення, що Дідух — це символічна постать Різдва і що його звуть Різдвом для того, бо Прадід — це мітичний культурний лицар і приносець культурних дібр; а саме Різдво як Різдво Світа дає народові перші культурні здобутки: збіжжя, пашню, звірину та ін. — і через те уявляється народові доброприносцем і якоюсь ідеальною поставою. Окрім цього пояснення, є інше — має Дідух ще особливу долю зображування кожного з цих благ, які Різдво приносить, та висловлення собою всіх Святочних мотивів. Тому звуть його (іменем Різдвяного Свята) — Колядою.

• Називають Колядою — настільний Колач або Хліби на Святій Вечері. Тим Колачем чи тими Хлібами складає нарід свою первісну жертву Богові.

• Називають Колядою — Святочну жертву. Жертва величальна і подячна Творцеві Світа за його Сотворення. Ідея первісних жертв є в Українського народу здавен-давна і загально-принята. Через саме Різдвяне свято вона є поширена і знана між народом по всій Україні. Жертви первісні практикуються досі у деяких народів природи з найстаршими культурами. Первісна жертва є прототипом жертви Богові та найбільше первісною реліґійною дією. Всюди у пракультурних народів приносять лише первісні жертви і по при них ніяких інших жертв не приносять. Ознакою жертв пракультурного округа є їх віддавання Найвищому Єству з виразом почести і любови. З кожного добутку — дар Богові; це перша гадка Господаря — і нема навіть жадного застереження з його сторони про свою частку.

• Називають Колядою — Хліб: Хліб-Коляда має значення символу культурних первісних здобутків, виражених загально „хлібом“. Святовечірній хліб називають ще Корочуном і це не тільки символ особи Прадіда, але і тих первісних культурних здобутків, які приписує нарід Прадідові. Таке саме значення символу культурних первісних здобутків, виражених загально „хлібом“, має і Хліб-Коляда. Як переконаємося з опису Святої Вечері, Колач і Хліб — це суттєві її речі. Вони появляються на ній як найкращі, ідеальні, здобутки і в багатшім виді: як хліб з чаркою сирого меду на нім, пшениця з медом (Кутя), хліб печений на меді (Медівник) — звичайно в подобі великих виплітаних медівникових звізд. Це Святочне сполучення двох зразків поживи, хліба і меду, є висловом ідеалу первісного Українського рільника й пасічника разом і вважається народом Колядою вищої якості. Пшениця, мід та віск і пчоли є особливо ідеалізовані Колядками про Сотворення Світа.

• Називають Колядою — два або три Хліби Святочні разом, з особливою їх символікою як постави Астральної Трійці: Місяця, Сонця і Зорі, або: Місяця, Сонця і Господа, — постави Небесних Святовечірніх гостей. З оцими-то символічними Хлібами обходить Господар хату, своє подвір’я та стайні з худобою.

• Називають Колядою — Святовечірні Хлібні дари: одні з них призначують на пожертвування для церкви, другими обділюються взаємно з дальшою й ближчою ріднею, відносять як „Коляду“ або „Вечерю“ своякам, крівним, убожині, приятелям.

• Хлібом-Колядою обдаровують Колядників-співаків, яких уважає нарід за Небесних післанців або за Святочних Духівників. Називає отже нарід Колядниками цих ідеальних своїх Духівників-піснярів, які є уособленням Старовіцьких Українських традицій і мрій про Послів Небесних, звіщаючих народові велику світову містерію, тайну Різдва Світа і появу Господа. 
  
  Постаті тих Колядників зливаються в уяві народу з мітольоґічною Астральною Трійцею, що приходить в гостину до ідеального Господаря. В дивнім загально поширенім містицизмі Різдвяних Свят, який заволодів усією народною психікою, оці Духівники-Колядники стають в очах народу оповиті таємним німбом Святости, — вони самі собою приявляють Первовічні Небесні явища, тобто Астральну Трійцю. Їх називає нарід „Божими Служеньками“, Трьома Небесними Товаришами, Трьома Братами, (Трьома) Королями. Вони звіщають народові давні таїнниці Світа, приходячи в гостину до Господаря несуть йому благословенство для роду і плоду і всяке добро і щастя від Господа. Колядників можуть бути більші гуртки та все між ними є три передові. Звичайно однакож гурт Колядників, виступаючи колядувати, ділиться на гуртки по три особи і так, Трійками, розходяться колядувати (принагідно „щедрувати“). Провідника Колядників називають Береза.

• Називаються Колядами або Колядками — Святоріздвяні старинні пісні, що проголошують та поширюють між народом провідні ідеї Свята Коляди, всю його містику, весь його реліґійний чар і зміст. Староукраїнські Колядки мають в першій мірі всі характер культово-реліґійний, з кількома відмінами реліґійного шанування відповідно до культурно-історичного розвитку Українського народу. Та основою цього шанування є ідея Почину Світа і його Творця. Для того всі Українські Колядки можна визначити як міти про Почин Світа і Первовічне людське життя. Тому то і традиції про первісне господарське й суспільне життя народу містяться в Колядках.

Ідеологія Української Коляди та Римські свята 

Це багацтво й велика ріжнорідність ідей, які містяться в Українськім понятті імени Коляди, наводять думку, що ідеологія Коляди — це Українська народна властивість і що саме ім’я будучи таке близьке до душі Українця, коли не є Українського походження, то було Українцями колись засвоєне і зовсім знаціоналізоване. 

Та, твердження це ніби-то протистоїть тому факту, що імені, подібного до Української Коляди, вживає кільканадцять інших народів для означення деяких святоріздвяних явищ — і з загально прийнятим поглядом етнольоґів, що основою імени (Укр.) „коляда“, (Польс.) „kolęda“ та ін. є Римські „calendae“, яких святочний час і обряди, — враз з Римськими Brumalia-ми й Saturnalia-ми, — припадали менше-більше в той самий час, що християнсько-католицькі свята Різдва Хр., змішалися з християнськими обрядами і передали їм своє ім’я — калєнд. 

Доведемо, що ім’я Коляди, калєнда, чи колєнда, не має і тіни цього культурного значення що Римські calendae; що це ім’я Коляда навіть у відмінній подобі у чужих народів зближене ідеольоґічно до Українських Святоріздвяних ідей, — і ще раз ствердити, що Римські свята, передовсім calendae й brumalia, не могли мати з Українською Колядою нічого спільного культурно, бо Староукраїнське свято Різдва є під оглядом культурно-історичним далеко раньше; а тим самим також ім’я Коляда, що містить в собі весь ідеологічний зміст Свята, мусить бути старше, ніж сalendae. 

Порівняння слів Коляда і йому подібних у різних народів

Першу частину цієї тези можна вирішити через провірення значення слова Коляда і йому подібних, у цих народів, що його вживають. 

Подаю перегляд форм і значення святочного застосування цього слова у згаданих народів, згідно дослідів пок. академіка А. Н. Веселовського. Я поділив би ці народи на дві ґрупи: одна, яка вживає слова, однозвучного з Українським, — друга, в якої це слово зближене звуково до Латинських калєнд. 

І ГРУПА: Народи, які вживають слово, однозвучне з Українським „Коляда“. 

Українці — „Коляда“ = Свято; Хліб як символ. „Коляда“ = Святочний хлібний дар; те саме: „Колядь“ як збірне (collectivum). „Коляда“, „Колядка“ = пісня Святочна; „Калина“ = Святочна пісня і Святочний дар. 
Білорусини — „коляда“ = святоріздвяна пісня. 
Москалі, Великорусси — „колядская пЂснь“. 
Чехи й Словаки — „koleda“ = пісня. 
Словінці — „kolednica“ = святоріздвяна пісня. 
Болгари — „колида“, „коледа“, „коляда“ = пісня і дар. 
До тої самої катеґорії різдвяних термінів треба зачислити болгарський і сербський „бъдник“ і „бадняк“, бо їх ідеольоґічне значення рівняється подекуди з „Колядою“: 
Болгарський „бъдник“, „бадник“ = свято Різдва або його надвечір’я; також — різдвяний хліб; „заклад бъдник“ — різдвяне горіюче поліно; Сербський „бадняк“ — різдвяне горіюче поліно. 
Литвини — „kalёda“ = дар, милостиня. 
Мадяри — „koleda“ = збірка дарунків, колекта . 
Сицилійці — „carennuli di Natali“, т. є. 12 днів перед Різдвом, після яких вгадується погоду кожного місяця в році. 
Провансальці — „caligneau“. 

ІІ ГРУПА: Народи, які вживають слово, зближене звуково до Латинських калєнд. 

Болгари — „коленде“. 
Поляки — „kolęda“ = святоріздвяна пісня і дар. 
Французи — „tsalenda“, „chalendes“, „charandes“, подібне до Альбанського „colĕndrĕ“; французьке — „charendar“, т. зв. „королівський хліб“. 
Провансальці — „chalendas“, „chalendal“; „colinda“ (Новий Рік ). 
Новогрецьке — „κολιάντα“. 
Альбанці — „colĕndrĕ“, т. зн. свято Різдва і хліб, печений в день перед Різдвом і роздаваний дітям 10-15 літнім, що ходять по хатах опівночі по Різдві. 
Абхази — „коланда“ (Новий Рік ). 

З порівняння виходить, що форма „коляда“ в уживанні народів значно перевищує форму другу, подібну до Римських „calendae“. В Українській формі, окрім виключно Українського значення імени Коляда як свята Різдва Світа і шанування Прадіда, — бо такого значення Коляда у інших народів, навіть Слав’янських, зараз не має, — вживається у всіх народів І-ої ґрупи ім’я „коляда“, — або „колядка“, „kolednica“, — як назва різдвяної пісні. Крім того означує це ім’я в Українців Різдвяний хліб, колач. У Болгарів цей хліб названий бъдник, але він тотожний з Українською Колядою в її символі Прадіда і заразом як „заклад бъдник“, — т. є. різдвяне горіюче поліно, — враз з сербським бадняком приявлює Прадіда. Крім того Коляда в Українців, Болгарів, Литовців та Мадярів є тотожною з Святоріздвяним дарунком. 

Оригінальна Українська назва Коляди — Калина 

Ориґінальною є окрема Українська назва Коляди — Калина, що дає привід до окремих культурно-лінґвістичних здогадів, які сходяться з понижче поданим (Вавилонське „kalû“). 

Звертає увагу, що мимо звукових ріжниць, Українська „Коляда“, виражаюча Різдвяний хліб і Різдвяний дар, схожа своїм значенням з Альбанською „colĕndrĕ“, яка також означає Різдвяний хліб і дар, а при тім тотожня в своїм обряді роздачі хліба 10-15 літнім дітям з Новорічним Українським обрядом. 

А ще більше цікаве те, що Українська Коляда схожа своїм значенням Різдвяного хліба з Французським „charendar“, т. є. королівським різдв. хлібом. Ми бачимо при тім усім, що в ідеольоґії Коляди та інших подібних назв нема ніякої ні лінґвістичної, ні ідеольоґічної схожости з Римськими „calendae“, хіба у цій загально взятій ідеї, що — у Римі було народне свято і тут є народні свята. 

Що в Пана Хазяїна да на Його Дворі 
Да на Його Дворі під Оконечком 
Там стояла Калина сильно родила 
Під тією Калиною все Столи стоять 
Все Столи стоять позастилані 
Поза тими Столами все Панове сидять 
Все Панове сидять усе Раду радять 
Між тими Панами Андрійко сидить 
Андрійко сидить Скрипочку держить 
Стали ті Пани да випитувати 
Молодець Андрійку хто Тебе навчив 
Хто Тебе навчив у Скрипочку грати 
Навчила мене Рідна Матінка 
У Скрипочку грати хороше співати 
Темної ночі не всипаючи 
На білих руках вихитуючи! 

Давня віра Українців у Бога Творця 

Оця праця є спробою відтворити з тих традицій образ давньої Української віри і культури. Ця Віра триває досі, хоч не є сформульована доґматично, а давня Українська культура є в основах сучасного життя народу. Нарід жиє Старими ідеями; а інтеліґенція народна переходить над ними до порядку денного, не здаючи собі справи з їх культурної ціни і сили, не розуміючи психіки народу і будучи в постійній з ним дисгармонії; не цінить культурного давнього дорібку, який мав колись свою стійкість і міг би бути вихіснуваним і сьогодня, хоч інші зараз життєві й культурні обставини й поняття. 

Святий Вечір є по думці народу містичною добою Різдва Світа, коли-то і людина народилась. Та велика частина містерій Свят-Вечера, а також багато Колядок вказує, що ідея Найвищого Єства, хоч нераз спливається з ідеєю Дідуха-Прадіда, має над нею виразну перевагу. Думка про присутність Господа на Святій Вечері горує понад усіми іншими. 

Розуміється, що ідея християнська про народження Спасителя світа скріплює оцю давню віру Українців у Бога Творця, що він навідається до своїх людей, принесе їм благословенство і охоронить від злого. І без сумніву відома була й Староукраїнцям загально-світова, а особливо полудневого Сходу думка про неминучий прихід Спасителя з Неба: сліди цієї старої ідеї можна доглянути виразно в старинних Колядках і Щедрівках. 

Все те витворює незвичайно поважний реліґійний настрій і віру в Бога без застережень. Весь настрій Святого Вечера зосереджується в одній зворушливій думці, що Господь прийде в гостину і буде на Вечері. 

Колядки, що змістом їх перенята вся думка народу, хоч їх не співають у самій святочній хвилі, але аж опісля, по Вечері, — накликують Господаря, щоб готовився, опрятував подвір’я й свою хату, приготовляв столи, стелив льняні обруси та ставляв настільні жертви. „Господонькови“ кладуть три колачі та три свічі, вино в киліху, — ідеально: так співають Колядки, — або три киліхи з трояким напитком, наколи є сподівані з Господом два товариші, Місяць та Сонце, або в їх місці християнські святі Петро й Никола. Чекають на Господа, наче на когось найближчого собі, найріднішого й найлюбішого та найбільше шанованого з рідні. 

Навіть християнська ідея Ісуса Христа як Богочоловіка і Спасителя уступає тут перед первісним народним поняттям Бога. Тим більше уступає у другу площину мітична постать Дідуха. Постать Господа є тут типовою приявою Бога природних народів: з особистими неозначеними обрисами, але все як уявлення Найвищого Єства і Господа Світа, що людям сприяє і людьми не гордить. Що Господь має бути учасником Святої Вечері, споживати її, заживати Святовечірні напитки, — хочби був духовим Єством, — це одно другому не протирічить у думках народу, коли пригадаємо собі, що на Свят-Вечір і душі померших приходять та поживають останки Святої Вечері. 

У тім вибухові життєрадісности на Свят-Вечер, у цій потребі виявлення щасливих почувань серед сім’ї і в бажанні втягнути до того усе, що живе, криється як-раз глибока ідея Свята Різдва. А без сумніву сплітаються тут зараз обидві ідеольоґії, старовіцька й християнська. Нарід дуже справно згармонізував Первовічну пісню Всесвіта з радісними піснями про народження Спасителя Ісуса Христа. 

Наукова цінність Старовіцьких Святочних пісень. При розсліді цих пісень показуєсь, що матеріял, який вони подають, є незвичайно цінним для етнольоґічних дослідів, — і тому рівночасно відчувається потребу більшої кількости записок — і більше вичерпуючих питання, намічені як самим народом, так і дослідником. Α є річчю відомою, що етноґрафічні записки Святочних пісень: Колядок, Щедрівок, Гаїлок і ін., — були роблені досі по-аматорськи, доривочно і безпляново; не пороблено їх у всіх сторонах і місцевостях замешканих Українським народом, так, що вони не вичерпують усіх культурних давніх вартостей, які криються між народом. А нераз одно слово, або одне більше речення має неоціненну вартість для етнольоґічних дослідів. Ще більшу недостачу можна би закинути запискам народних святочних обрядів, тим паче, що ці обряди є погорджувані й нівечені християнською церквою як „поганські“, — а інтеліґенцією як наївні повірки й „забобони“ — і нарід укриває їх перед небажаними свідками. 

Ідея Почину Світа і його Творця 

Староукраїнські Колядки мають в першій мірі всі характер культово-реліґійний, з кількома відмінами реліґійного шанування відповідно до культурно-історичного розвитку Українського народу. Та основою цього шанування є ідея Почину Світа і його Творця. Для того всі Українські Колядки можна визначити як міти про Почин Світа і Первовічне людське життя. Тому то і традиції про первісне господарське й суспільне життя народу містяться в Колядках. Абстрагуючи ці останні та лишаючи на пізніше критичний розгляд культових мотивів, потрібно взяти передовсім за предмет досліду головний мотив Колядок — питання Почину Світа, упорядкувати схематично Колядки з світотворчою темою й розглянути їх критично. 

Навіть дальша тема про Гаїлку знаходить в них своє опертя, бо вони є висловом Староукраїнських традицій реліґійних, суспільних та господарських, на яких основуються Свято Різдва і Щедрого Вечера, а з цими Святами має Гаїлка ідейний зв’язок. 

Два роди світотворчих Колядок 

Отож суть Колядки світотворчі двоякого роду: 

— одні співають виключно про подію Почину Світа, або про поодинокі світотворчі події Первовічної доби, 

— другі, між котрими є також багато Щедрівок, подають уривочні спомини про Першу світову добу. 

В цих останніх, звичайно в їх заспівах, поет-співець неначе лише покликується на первовічні мітичні події, або натякає на них (алюзії); але ці поклики й натяки приявляють цінний матеріял до питання Почину Світа в Українських традиціях та до порівняння їх з світовим фольклором на цю тему.

Перших Колядок є мало; мабуть багато світотворчих Колядкових традицій уступило перед біблійною й християнською ідеольоґією. 

Других Колядок, а властиво цих мітичних світотворчих заспівів, є многота; вони входять і в Колядки з християнською ідеольоґією, як поетична їх окраса; а в дійсності є лучником старої ідеольоґії з новою. 

Традиції Спасителя і старинна ідея Бога 

В старовіцьких Колядках про Почин Світа нема спомину про особистого Творця; у деяких бувають лиш приспіви (рефрени) з окликами до Бога і Сина Божого. — Не можна бути певним, що вони є пізнішими додатками з доби християнської. Вони якраз роблять вражіння висловлювань мітичного змісту про Сина Божого, хто’зна чи не в зв’язку з традиціями Полудня про Спасителя Світа; але все таки криється в них, хоч би й старинна, ідея про Бога. 

Значна частина Колядок, як побачимо опісля з Місячною символікою, має за тему ненастанну творчість „Господа“, яка приявлюється у всевідживаючій природі. Вони подобають на реліґійні роздуми з приводу Сотворення Світа, бо вказують на залежність від „Господа“ всього життя в природі. І вони по своїй суті — і змістом і формою — належать до Колядок про Почин Світа. 

Пракультурна реліґійна ідеольоґія: поклін Богу. Реліґійна їх ідеольоґія є дуже старинна, можна сказати — пракультурна, мимо того, що бувають вони попереплітані ідеями й іменами християнськими. 

А зовсім самостійний світогляд виявляють Колядки, присвячені саме питанню Почину Світа. Вони в цій темі не зв’язані ані християнськими, ані біблійними поглядами і очевидно складені народом дуже давно і в більшій частині самочинно та незалежно. Вони дають матеріял великої вартости для культурно-історичних етнольоґічних дослідів над Українським народом. 

В зв’язку з головною темою праці оця частина Колядок, з якими лучиться ідеольоґійно багато Щедрівок, утверджує в нас наново погляд, що провідною думкою Українського старовіцького свята Коляди була ідея Різдва, себто зродження Світа і поклін Творцеві. 

За працею: о. Ксенофонт Сосенко. „Культурно-історична постать Староукраїнськиx свят Різдва і Щедрого Вечора". Львів, 1928. - СІНТО, Київ 1994. 343с. 

Просити гроші - неввічливо 

У давнину колядників пригощали млинцями, особливо гречаними, горіхами, цукерками. Дуже рідко давали гроші. Причому їх обов’язково треба було витратити на святкування Різдва (харчі), а не на інші потреби. 

Просити гроші або щось інше вважалося негарним вчинком. Зараз же, навпаки, у юних колядників у моді вирази на кшталт “Або дай ковбасу, або хату рознесу!”, “На полиці кораблі, дайте, дядьку, три рублі”, “Ми прийшли колядувати - мусите вина нам дати”. Батьки мають вчити своїх дітей класичних традицій колядування. Молодь не повинна перетворювати чудову релігійну традицію у свого роду бізнес. Деякі діти вміють наколядувати понад 100 гривень. Зрозуміло, в кілька разів більше грошей дають родичі, ніж сторонні люди. Вони можуть дати і десять копійок, і п’ять гривень. 

Але на першому місці має бути відповідність старовинному обряду, рівень виконання пісень, що має радувати людей і допомагати зберігати старовинну українську культуру.

Великдень та Різдво - Сонячні свята

Від Коляди до Коляди крутиться Коло Свароже — завершується коло обрядів і починається все спочатку... і так без кінця-краю. Коло Свароже – це народний календар, який сягає глибини тисячоліть, коли давні пращури українців були сонцепоклонниками. Основою їхнього календаря були астрономічні дані, а головні свята визначались положенням Сонця. 

Після зимового сонцестояння святкували Коляду - Різдво Світла Дажбожого – молодого Сонця; після весняного рівнодення – Великдень (Воскресіння , Дажбоже Свято, Свято весняного Сонця Ярила); після осіннього рівнодення – Світовида (Урожаю), а після літнього сонцестояння – Купайла. 

Сонцепоклонники-хлібороби жили у гармонії з природою, розуміли свою залежність від природніх циклів – отже їхній спосіб мислення і ритм життя визначався Сонцем і природними циклами. Вони створили космічно-природний і одночасно святково-трудовий календар в якому були закріплені їхні основні світоглядні засади, їхнє розуміння сенсу життя, визначальні Свята та обрядовість – все, що було фундаментом їхнього життя і складало їхній Звичай. 

Різдво Божича-Коляди – це народження молодого Сонця, коли закінчується зимове сонцестояння і день помалу починає приростати. 

Великдень відзначався під час весняного рівнодення, а період святкування охоплював цілий цикл свят, пов’язаних одне з одним, але різних за обрядом проведення, змістом, значенням тощо. Так, окрім ВЕРБИЦІ, що передувала ВЕЛИКОДНЮ, святкувались також окремо НАВСЬКИЙ ВЕЛИКДЕНЬ, РАХМАНСЬКИЙ ВЕЛИКДЕНЬ, РУСАЛЬНИЙ ВЕЛИКДЕНЬ тощо. 

Великдень - це дуже давнє свято, яке зародилося в часи славетної Трипільської культури. Уже тоді визначилася космогонічна сутність цього свята, склалася його унікальна та багатюща обрядовість, включаючи святкування Вербиці, розпис писанок, випікання короваю (Великодньої Бабки) тощо. Воно відзначалося як свято Весняного Сонця і Природи, що відроджувалась після зимового сну, як свято Перемоги Світла над Темрявою, Дня над Ніччю, світла Весни над темрявою Зими. 

Великдень не має ніякого відношення до свята ПАСХИ, яке пов’язане з виходом юдеїв з єгипетського рабства. Назву “пасха” святу дало гебрейське слово “pesach” (перескочення). При цій події, за Біблією, Бог Яхве повбивав в “єгипетській землі кожного перворідного від людини аж до скотини”. Щоб не зачепити своїх бого(яхво)обраних і не понищити юдейські сім’ї, він наказав їм помазати свої двері кров’ю жертовного ягняти. Ці будинки він обминув (перескочив) і на відзнаку цього наказав юдеям у всі часи святкувати святу Пасху-перескочення (Книга Вихід, 12. 1-14). 

ВОСКРЕСІННЯ ХРИСТОВЕ в Україні почали відзначати порівняно недавно – після офіційного прийняття Християнства Київською Руссю у 988 році. Але в народі довго співіснували обидві релігійні системи – народна (язичницька) і державна (християнська). 

Природно, що не тільки за декілька десятиліть, а й за декілька століть не можна кардинально змінити світоглядні основи народу. Народ міцно тримався прадавніх Звичаїв своїх Предків. Так, наприклад, високі запашні обрядові хліби Наші Предки називали Великодними бабками чи Великодними короваями ще до недавнього часу (до середини XVIII ст.), тепер вони називаються "пасками". 

Українцям довгий час заборонялося нести на Проводи Великодні короваї і крашанки, які присвячувались душам покійних Предків. Ось як писав відомий релігійний діяч Іван Вишенський до князя Костянтина Острозького в 1599 р.: ”Пироги і яйця надгробні всюди ліквідуйте”. Духовество довгий час боролося і з "бісовськими танцями" - обрядовими дійствами веснянок-гаївок. 

Але згодом, замість того, щоб вести боротьбу, християнська церква вирішила ті народні обряди і звичаї застосувати. Веснянки почали співати після Християнського Великодня біля церков, а не на галявинах біля води, як раніше, багато текстів веснянок були перероблені у відповідності до християнської тематики, деякі ключові слова просто замінені. 

Те ж саме, до речі, сталося і з колядкими, які почали співали після зимового сонцестояння на завершення свята Різдва Божича-Коляди. “Ой, радуйся, Земле, ясен Світ народився” поміняли на “Син Божий народився”. Хоча Божич-Коляда – це теж Син Божий, але ж інтерпретація була вже іншою. Церковнослужителям було зручно поєднати народження Ісуса з народним святом Різдва Сонця. Цікаво, що в церковній літературі перша офіційна згадка про народження Ісуса Христа з’явилася лише в 742 році. 

Якщо процес не можна перемогти, його треба очолити: Християнська церква, яка після 3 століття н.е. вже майже нічого спільного не мала зі справжнім – первинним Хрестиянством, застосувала метод підміни назв і понять. Народним святам давалися зовні подібні християнські назви і християнські інтерпретації, обряди ж залишались такими, якими вони були – так і відбулося накладання Християнства на Народну звичаєву віру з поступовим її витісненням. 

Воскресіння Христове в Україні і Білорусі стало називатися Великоднем, Різдво Божича стало Різдвом Христовим, а Зелені Свята стали святом зіслання Святого Духа, свято ж Маковія перетворили на вшанування якихось братів Маковеїв, а Велеса – на день святого мученика Власія. Крім того, успіху такої підміни сприяло дуже близьке розташування в часі християнських і народних свят. 

Багата обрядова складова цих свят, яка залишалася протягом століть, не дозволила забути про ті первісні народні (язичницькі) свята, що були в нашого народу з давніх часів. 

Але стараннями царської Росії (православні християни), Радянської влади (атеїсти) та нинішньої влади (про око - християнської, а по суті атеїстичної) все ще продовжується спотворюватися справжня історія та історична пам’ять українського народу, відходить у небуття сакральне значення писанок, Великодніх бабок, Свято Вербиці, деяких архаїчних символів і знаків тощо. 

Стародавні свята і вірування забуваються або спотворюються. Свого часу в силу як об’єктивних (перехід на інше літочислення), так і інших відомих причин найважливіші свята були зсунуті в часі – а це призводить до повної втрати магічної дії Свята і перериває зв’язок минулого, сучасного і майбутнього народу.