...Я марила тобою не бачачи нічого, марила віддаючи всю себе тобі...

...без дотику тепла і світ кришеться... 

...ми розсипались...

Розплющила очі - осінь. Незнаю, літо пролетіло, немов мить. Весело було: море, пиво, Маша, іноді ти. Саме так - іноді. але я викидаю його з пам'яті , тож залишається море, пиво і Маша... Ти залишився в травні, весь травень насичений тобою, я його ніколи не забуду, навідміну від тебе... Вчора відпустила назавди, от так: закрила очі і відпустила, в момент, коли квіти засохли... Не говори, не треба, замовкни...

 захлебываюсь тобой. ты моя мания,это правильно.. правильно!

ты искусственное дыхание! гулять с тобой по ночам,держать за руку,забывать свое имя,отчество.

всю свою жизнь говорить

"да!".

лет пять не смеяться без тебя. посылать к чёрту друзей.все ради тебя! застревать с тобой в лифтах,и снова

"да!да!"

быть с тобой паинькой.ты же так любишь.научиться с тобой аномально целоваться. влюбляться исключительно в тебя. разговаривать тихо-тихо. и вновь

"да!да!да!"

ты моя аномалия.
 

Любіть українок, як сонце любіть,
Як землю батьківську — без тями.
Не бійтеся щирість свою проявить
Словами, губами, руками...

За карії очі, за вигин спини,
За коси русяві — як жито.
За викот глибокий, і те, що за ним...
За все, що зуміли вхопити

У спальні, на кухні, у свіжій траві,
В машині, в коморі, у гаю
Любіть українок, де стрінете ви —
І хай вам Господь помагає!

Любіть галичанок, бойкень та лемкинь
Гуцулок любіть, подолянок
Таврійські дівки, слобожанські жінки —
Не знайдете кращих коханок.

Любіть гагаузок, болгарок струнких
Угорок, грекинь, караїмок
І кримських татарок – бо люблячи їх
Ви любите все ж українок!

Любіть українок, негайно любіть!
Даруйте вірші їм і квіти,
Бо кожна нелюблена, втрачена мить
Примушує жінку старіти

Любіть українок — щотижня, щодня
А буде можливість — і двічі
Бо жінку (та ще й не одну) вдовольнять —
Робота така чоловіча

Життя в Україні дає нам урок —
Затямте, Тарасові діти:
Єдина можливість приборкать жінок —
Це їх РЕГУЛЯРНО любити.
 

Все одно буде людина, яка буде любити тебе просто за те, що ти є. Він буде радіти твоїй посмішці, а взимку він змушуватиме носити тебе теплий шарфик ...

Краплини дощу одна за одною падають на вогку землю, немов змивають весь бруд і переживання з моєї душі. Вони заповнюють цю пустоту, яка утворилась в серці, в розумі, в думках... На душі відразу становиться так легко. А дощова вода стікає по повіках, щоках, губах , зриваючись з підборіддя стрімко опускається додолу.

  Люблю дивитися на дощ, на літній дощ... А зараз на дворі зима. Учора, ще все було вкрите білою периною снігу, а сьогодні все розтануло.  

Дивлюся в дзеркало, дивлюся в свої очі і нерозумі, що в них. На перший погляд там лише пустота, адже незвично бачити ці очі без відбиття в них тебе. Та якщо заглянути в них глибше видно певну радість, незалежність,  звіриний інстинкт. Дзеркало - це світ душі, світ в який іноді страшно заглядати, адже нас лякає реальність, не та що нас оточує, а та, яка існує насправді, незалежно , хочемо ми цього, чи ні.

Коли розлучаєшся з людиною, стає не поважно, що у тебе з ним було: симпатія, любов, звичка. Просто боляче, тому що з серця, з голови, з думок зникає він, а зовсім недавно був поруч і міг тримати тебе за руку. 

І я стою змокла до ниточки, з чистим листком в руках. Нове життя - життя з нуля...

Усміхнулась, і сонце у відповідь засяяло яскравіше.

Ну що ж, реклама закінчилась,

   а тепер починається справжнє життя.

Ось так зводиш довкола себе стіни.

І серце ховаєш за найпотаємнішими дверима.

День за днем викурюєш, видихаєш його разом з ментоловим димом.

Лікуєшся, п'єш пігулки і начебто все о'кей.

А потім.

Потім вистачає всього одного погляду,

Щоб стерти дні,

місяці забуття і одним помахом вій зруйнувати всі стіни,

які ховали твій маленький світ від нього.

Ось так буває, знаєш. 

День, другий, тиждень, місяць, рік...

так день за днем я розумію що нічого не попінялось...  Андрій, Юра, Сергій, знову все той же Юра, Андрій А. , Андрій Р. , з скількома минали мої вечори... це далеко не повний список, і люди часто повторюються, але в них чого немає... в них немає ТЕБЕ...

Тебе, якого я бачу майже кожен день і ненасмілююсь підійти... Тебе, коли ти постійно вітаєшся з моїми батьками коли їдеш навпроти, коли ідеш по вулиці, коли мене не бачиш...

Приємно... Приємно коли перехожі уповільнюють свій хід і розглядають тебе з цікавістю і думками "якби вона була моєю", які іноді вриваються з цих мимохідних вуст. Але коли Ти просто мене не помічаєш...

це Боляче... У тебе є все: машина, друзі, бізнес, нічні поїздки в "Aligator" i "Ibizy" , пусте місце в серці... А у мене, у мене немає основного... ТЕБЕ.

І нехай я заповнюю цю порожнечу в серці тимчасовим Сергійком, або ж навіть Юрою, я неможу забути про тебе... про тебе з таким пересічним імям і такою неймовірною здатністю розбивати чужі серця...Та яке там розбирати...просто випадково зачепити проходячи мимо,і ненавмисне розбити, як якусь дешеву вазу з китайського порцеляну, яку навіть найміцніший суперклей не бере...

Та найсмішніше те, що ти незнаєш про мої страждання, для тебе я мов планка, до якої потрібно дотягнутись, а навіщо марнувати свій час, коли тут і так в ліжко кидається безліч дешевих дівчаток з рожевими мозгами... Хм, говорять дівчата розвиваються швидше за хлопців, тобто чоловіків... ну що ж, мені 18, тобі 24...

А я чекатиму, чекатиму твого погляду, чекатиму твого голосу, чекатиму без сліз, без суму, чекатиму як завжди, з високо піднятою головою і усмішкою на обличчі. Адже кому потрібна зарумсане дівчисько, яке неможе відрізнити реальне життя від чергової мелодрами...