Одним із найзагадковіших періодів української історії є епоха, коли на неозорих просторах Української Імперії проживав гордий народ, який європейські історики дружно назвали гунами. В силу достатньої кількості першоджерел і свідчень, цей період є цілком доступним для об’єктивного дослідження. Тому якихось особливих “білих плям”, незрозумілостей і запитань у дослідників виникати не повинно. Однак, тим не менше, він став одним із найбільш сфальсифікованих і міфологізованих в українській та світовій історії. Чому?

Відповідь отримати не важко. Якби події, про які ми будемо говорити далі, відбувалися на просторах московії чи Німеччини, то, без сумніву, усе було б зрозумілим і не містило ніяких загадок. А гунський період, будучи розрекламованим істориками, став би об’єктом гордості чи то московитів, чи то німців і не викликав би особливих дискусій серед дослідників. Однак, центром і генератором неймовірних за своєю величчю та драматичністю подій V століття нашої ери стала саме Україна, а головною діючою особою – український народ. Ось у цьому і вся інтрига!

Об’єктивний історичний аналіз і сумлінне дослідження першоджерел привели б до переосмислення багатьох історичних процесів, а також перекреслили б багато міфів і загальноприйнятих історичних тлумачень. Ну, наприклад, довелося б визнати факт, що у V столітті українці створили могутню Імперію Скіфів, яка, фактично, поставила на коліна Римську імперію. А це, у свою чергу, назавжди поховало би міф про слабкість українців і їхню споконвічну бездержавність.

Ця правда незручна для німців, котрі завжди вважали слов’ян неповноцінними і неспроможними до великих справ і культурних перетворень народами… А тут якась Велика Скіфо-Сарматія з її претензіями на світове панування?! І це в той час, коли німці й держави ще власної не мали?!…

…Ця ж правда є незручною і для московитів. Адже спростовується ціла низка міфів, які московія сама собі придумала і з якими їй так зручно жити і повчати інших. Наприклад, про вищість та першість “великоросів” серед слов’янського світу, про неможливість існування будь-якої державності на території України у період до Київської Русі, про залежність “малоросів” від росії у силу їхньої неспроможності створити власну державу і т.д…

…Для італійців правда про скіфо-сарматів теж є вельми незручною та неприємною. Тому, що італійцям, котрі пишаються своєю колишньою величчю часів Римської імперії, доведеться поділитися славою… А ще – визнати той факт, що українська Імперія скіфів-гунів була сильнішою. І гордим римлянам, щоб уникнути з нею війни, доводилося постійно шукати якогось чергового принизливого компромісу та ще й платити українцям щорічну данину.

Та й французам не зовсім приємно усвідомлювати, що у той час, коли українська кіннота плюндрувала простори Римської імперії, а імениті імператори від безвиході шукали порозуміння з войовничими українцями та їхнім легендарним правителем Аттілою, франки ще й держави власної не мали. А були лише сірою й малопримітною римською провінцією на ймення Галлія.

Як бачимо, правда про гунів була невигідною усім державам, які згідно звичних історичних конструкцій і тлумачень, тією чи іншою мірою претендували на роль великих. Отож, зрозумілим і позитивним цей період бути не міг! І, тим більше, він не міг бути українським! Тому спільними зусиллями фальсифікаторів від історії: античними, далі середньовічними (німецькими, французькими), а ще пізніше російськими і народилася сучасна версія історії гунів.

Таким чином, цей славетний період української історії перестав бути українським. А ще він став негативною сторінкою історії – такою собі кривавою епохою потрясінь і катаклізмів, що призведе до загибелі великої Римської імперії. А творцями вселенського лиха було оголошено диких кочовиків-азіатів. Так була зроблена чергова спроба викреслити український народ зі світової історії…

…Що ж ми можемо дізнатися про походження, рід занять і спосіб життя гунів, якщо гортатимемо сторінки офіційної версії їхньої історії, загальноприйнятої, як у світі, так і у нашій холуйсько-малоросійській історичній науці? Отож…

Ще у ІІІ тисячолітті до нашої ери у степах на північ від Китаю проживали племена хунну (у китайських першоджерелах їх називають сюнну), головним заняттям яких було кочове скотарство. Десь на межі ІІ та І тисячоліть до н.е. у сюнну завершується процес формування родового ладу, що з часом призведе до виникнення у них держави.

За кілька століть держава сюнну настільки зміцниться, що степовики розпочнуть запеклу боротьбу з Китаєм, яка з перервами триватиме близько тисячі років (823 рік до н.е. – 155 рік н.е.). Для захисту від агресивної кочової Імперії Сюнну китайці за наказом імператора Цінь Шихуанді навіть почали споруджувати Великий Китайський мур. Він, правда, мало допомагав у боротьбі зі степовиками, зате видатки на його будівництво та утримання у десятки разів перевищували збитки, завдані набігами кочовиків.

У середині ІІ століття нашої ери сюнну будуть остаточно розгромлені. Велика Кочова Імперія розпадеться і вимушена буде визнати свою залежність від Китайської Імперії. Але змиряться з поразкою не всі: частина найнепокірніших кочовиків у кількості близько 30 тисяч воїнів вирушать на Захід… А через 200 років, у середині IV століття, з’являться у Європі, спричинивши страшенний переполох і паніку. Також їхня поява дасть новий поштовх черговому Великому переселенню народів.

А далі значна частина Європи виявиться підкореною тюркськими кочовиками-гунами (так тепер стали називати хунну-сюнну). Центр Імперії гунів історики розмістили на території сучасної Угорщини, десь у Паннонії. Чим вельми втішили мадярів і підняли рівень їхньої самооцінки. Воно й не дивно: адже будучи насправді вихідцями з угро-фінського етнічного материка у Приураллі, вони тепер стали нащадками самого Аттіли! І спадкоємцями його слави – також!

Після такого історичного подарунку мадярам десятки археологічних експедицій відправилися у різні кінці Угорщини у пошуках слідів міфічних гунів. У музеях терміново почали вибудовувати вражаючі експозиції, наповнені картинами з уявними сценами життя кочовиків і восковими фігурами низькорослого, з кривими ногами і розкосими очима грізного Аттіли.

Також історики постаралися, щоб в усіх, хто вивчатиме чи просто цікавитиметься історією, зовнішній вигляд прийшлих степовиків викликав відрáзу та змушував гидливо скривитися. Традицію обгаджування гунів започаткували ще античні історики, пізніше до них приєдналися середньовічні хронікери. У наш час ця традиція підтримується уже сучасними істориками. Нас намагаються переконати в тому, що гуни – це дикі, бридкі, страшні й жорстокі азіати.

Ось, наприклад, що про гунів писав історик IV століття н.е. Амміан Марцеллін: “Плем’я гунів… перевершує своєю дикістю усяку міру… Через те, що при самому народженні на світ немовляти йому глибоко прорізують щоки гострою зброєю,.. то вони доживають до старості без бороди, потворними… Вони споживають коріння диких трав і напівсире м’ясо різної худоби, яке вони кладуть на спини коней під свої стегна і дають йому трохи попріти”.  Чудова характеристика, чи не так?

А ось одкровення Йордана: “…плем’я гунів найстрашніше серед усіх своїм дикунством… Їх люта зовнішність виказує жорстокість їхнього духу… Зростом вони невеликі, але швидкі у своїх рухах і надзвичайно схильні до верхової їзди… При людській подобі живуть вони у звірячій дикості”…

…Жахливими були й діяння гунів: велетенські орди цих людиноподібних брудних потвор вихором проносилися просторами Європи, залишаючи за собою землі, встелені трупами, й суцільні попелища, що донедавна були квітучими містами та селами. Ні честі, ні совісті – лише жадоба насильства та грабежу. “…майже кожен рік… робили набіги і творили жахливі справи супроти римського населення гуни, склавіни і анти…”. “…мідійці і сарацини розграбували більшу частину Азії, а гуни, склавіни і анти – усю Європу, руйнуючи до основи одні міста, а інші прискіпливим чином обібрали грошовими контрибуціями”. (Прокопій Кесарійський).

Найбільшої могутності держава гунів досягла за часів правителя Аттіли. Його ім’я гунологи виводять від тюркського слова “ата”, що перекладається як батько. Жорстокий, цинічний, брутальний, безжальний дикун за внутрішньою сутністю та страшний і потворний зовні, він кілька десятків років наганяв жах на усю цивілізовану Європу. А що уже був підступний та кровожерливий!.. Навіть брата рідного убив заради влади! московитські історики твердять, що за бездумну жорстокість і ті страшні руйнування, які він завдав своїми грабіжницькими походами, Аттілу у Європі називали “Бичем Божим”. Тобто – батогом, яким Господь Бог за гріхи покарав римлян…

…Ось така страшна казочка на ніч!

Першим, хто ототожнив гунів із хунну-сюнну був французький вчений XVIII століття Жозеф де Гуньє (Joseph de Guignes). А своє “геніальне” відкриття він побудував лише на схожості, як йому здалося, звучання слів “гуни” і “хунну” (чи “сюнну”). Услід за Жозефом де Гуньє про азійське походження гунів заговорили німецькі історики XVIII століття. Далі їх підтримали російські вчені, а ще пізніше – радянська історична “наука” (Пігулевська, Гумільов). І усе це за повної відсутності будь-якої доказової бази. Однак, не дивлячись на всю абсурдність даної гіпотези, вона набула популярності і нині є панівною в сучасній історичній науці…

…Отож, що в офіційній версії походження гунів є правдою, а що відвертою брехнею? Ким насправді був цей загадковий етнос? І який слід в історії України він залишив? Та й чи був такий народ взагалі?

Наше дослідження розпочнемо з того, що кочова Імперія Сюнну (Хунну) не є вигадкою істориків-гунологів, вона реально існувала і тривалий час вела запеклу боротьбу за першість на азійському континенті. А перша згадка про народ сюнну датується ще 2356 роком до нашої ери. Зазнавши поразки від китайських імператорів із династії Хань, частина сюнну вирушає на Захід, засновуючи по дорозі свої кочові держави.

Отож, усе, що стверджують прихильники азійського походження гунів, є правдою? Так,.. але лише до того моменту, коли кочовики хунну-сюнну під тиском Китайської імперії вирушають на Захід. До Європи, всупереч твердженню істориків, степовики, як виявилося, не дійшли: сліди їхньої присутності археологами дійсно було знайдено. Але… лише на території Казахстану. Західніше Алтаю – жодної пам’ятки!

Тим не менше, безліч наукових експедицій вперто шукали доказів того, що хунну в Європі таки були! Дуже вже хотілося вченим визнати факт підкорення Європи дикими азіатами. Перекопали сотні тисяч кубометрів землі. Однак, усе марно – жодних слідів присутності цього великого і могутнього народу на європейських просторах археологами знайдено не було!…

…Але ж як так може бути? Якщо вірити прихильникам азійського походження гунів, то азіати-монголоїди кілька століть перебували в Європі, в тому числі – й на території України. Вони тероризували народи, громили Римську імперію, обійшли континент уздовж і впоперек. За підрахунками вчених загальна кількість орди мала б сягати більше, ніж півмільйона людей. І при цьому кочовики не залишили після себе жодної серйозної пам’ятки матеріальної культури?, жодних слідів військової присутності?, жодного кістяка монголоїдного типу?!  І це при тому, що безперервно воювали, закопуючи в землю після кожної битви тисячі загиблих?! Абсурд!

Також ми не знайдемо в Європі жодного топоніма, жодного міста чи географічного об’єкту, чиї назви були б тюрксько-азійського походження. А ще покажіть нам бодай одну європейську мову, яку хунну збагатили б своїми словами. Невже європейці після 300 років спілкування з кочовиками не запозичили бодай сотні їхніх слів?

Не кажучи вже про духовний спадок. Жодних зразків усної народної творчості, пісенного мистецтва, танців, вірувань, звичаїв, обрядів чи традицій кочовиків-хунну серед європейських культур ми не знайдемо! Отож, розчинилася мільйонна орда степовиків посеред народів, не залишивши після себе жодних слідів, чи бодай якихось натяків на свою колишню присутність? Але ж так не буває!

Окрім того, безперервні війни, які дикі кочовики вели проти Римської імперії, і потрясіння, що їх зазнали європейці, не могли пройти повз увагу сучасників. Однак, ніде у творах тогочасних істориків не згадується про навалу азіатів-хунну. Приміром, історичні джерела донесли до нас драматичні сторінки боротьби римлян і греків з українцями. Ці події Європа пам’ятає. Але жодним словом не зафіксована міфічна навала сюнну! Тож невже європейці, які жили у IV-V столітті, не помітили прихід у Європу багатотисячної азійської орди? А помітив це лихо лише житель XVIII століття Жозеф де Гуньє, разом із усіма своїми подальшими послідовниками? Нонсенс!

Кожен етнос має пісенну та усну народну творчість, в якій передає свої почуття, мрії, світобачення, переживання. Народний фольклор є своєрідною історичною пам’яттю нації, в якій зберігається інформація про минувшину, про славні, або й трагічні сторінки історії народу. Однак, ніде в українських піснях, поемах, думах чи легендах ми не зустрінемо бодай натяку на присутність на наших землях азіатів хунну чи сюнну. Так само не зустрінемо ми їх і в європейських епосах та хроніках. Тож, невже історична пам’ять європейських націй дала збій? Вперше за всю їхню історію? Знову констатуємо – абсурд!

Отож, ще раз задамося запитанням: хто ж такі гуни? І чи мають вони хоч якесь відношення до історії Європи та України? Звернемося до свідчень стародавніх істориків. І тут ми знову будемо здивовані, оскільки античні автори, як виявилося, неодноразово згадують про народ, який вони називають по-різному, але за звучанням їхні назви дуже подібні до слова “гуни”. Наприклад, ще у 124 році нашої ери поет Діонісій Перієгет у своєму віршованому творі “Землеопис”, розповідаючи про тогочасний світ, згадує якихось уннів, що жили десь на просторах між Каспійським і Чорним морями.

Інший автор – грецький географ, математик та астроном ІІ століття н.е. Клавдій Птолемей у своїй “Географії” писав: “Між бастарнами і роксоланами живуть хойни”. Бастарни в ті часи жили в Карпатах, а роксолани займали Лівобережжя Дніпра. Таким чином, згідно описів Птолемея, хойни (гуни) мешкали на Правобережжі Середнього Подніпров’я, тобто, на етнічних українських землях. Марціан Гераклійський (ІІІ століття) повідомляв, що навколо Дніпра, за аланами, живуть хоани. Знову ж таки, як бачимо, автор поселяє цих хоанів на етнічних українських територіях.

Уже згадуваний нами історик IV століття Амміан Марцеллін писав: “Плем’я гунів, про яке мало відомо з давніх пам’яток, живе за Меотійським болотом біля Льодовитого океану…”. Меотидою називали Азовське море. Отож, гуни проживали на наших українських землях, на північ від Азовського моря. Приблизно на цих же територіях поселяє гунів й історик IV століття Філосторгій. Про гунів, як про корінних жителів Скіфії-України писали також історики VI століття Йордан та Прокопій Кесарійський.

Отож, опираючись на свідчення стародавніх авторів, можна зробити висновок про те, що гуни таки проживали на українських територіях. Знову плутанина? Виходить, ідеологи азійського походження гунів є праві? І дикі кочові орди дійсно у IV столітті заполонили простори Європи, творячи свої злочинства?

Але ж перші згадки про гунів на території України, залишені нам Клавдієм Птолемеєм, відносяться до ІІ століття нашої ери. У цей час справжні хунну-сюнну ще вели війни з Китаєм і навіть не думали кочувати на Захід. Згідно офіційної версії, вони в Європі з’являться лише через 200 років потому – у IV столітті! Отож, коли Клавдій Птолемей у ІІ столітті писав про хойнів, які проживають між бастарнами і роксоланами, то він, без сумніву, мав на увазі не азіатів-хунну, а зовсім інший народ!

Крім того, стародавні автори, описуючи гунів, не говорять про їхнє азійське коріння. Амміан Марцеллін, наприклад, стверджує, що вони прийшли в Європу з країни Кінокефалів, яка знаходиться десь у тундрі. А Йордан довго думав, доки, зрештою, не дійшов висновку, що гуни пішли від шлюбу якихось відьом із нечистими духами. Але, попри усі ці та їм подібні дурниці, ніде у своїх творах історики не називають гунів народом, що прибув до Європи з Азії.

Читаючи давніх істориків, можна скласти уявлення про зовнішній вигляд гунів. Ось що про них писав Прокопій Кесарійський (VI століття): «…Вони одні світлошкірі й не бридкі на вигляд. І спосіб життя у них не схожий на скотський»… В іншому місці цей же автор пише про гунів наступне: “Вони дуже високого зросту й величезної сили”. Отож, покажіть нам білошкірих, високих і фізично міцних азіатів!

А ще Прокопій Кесарійський засвідчив цікавий факт, що у VI столітті у Візантії була мода голити бороду, носити довгі вуса і оселедець. Візантійці називали це “гунською модою”. Важко уявити, щоб поважні і гонорові жителі Візантійської імперії наслідували зовнішність диких кочовиків, яких вони зневажали і називали варварами. І, взагалі, – де ви бачили кочовика-азіата з оселедцем на голові?

З розповідей давніх авторів можна зробити висновок, що європейські гуни вели спосіб життя, далекий від того, який був характерним для жителів степу. “Вони не кочівники,.. але здавна живуть осіло на плодючій землі… Ними управляє один цар, і мають вони засновані на законі державний устрій, живучи один з одним та із сусідами чесно і справедливо, нітрохи не гірше за римлян чи персів”. Чи нагадують Вам ці описи диких степовиків-азіатів з їхнім вічним кочівництвом та східними деспотіями? Нам – ні!…

…Згідно офіційної версії, гуни розчинилися серед європейських народів, а найбільше – поміж мадярів. А десь із V-VI століття вони зовсім зникнуть з історії. Хоча залишається загадкою, чому більше ніж півмільйонна азійська орда, асимілювавшись, не залишила мадярам у спадок бодай розкосих очей? Хоча жодної загадки тут немає – не було азійської орди в Європі, а, отже, не було й ніякої асиміляції гунів серед європейців!

Задовго потому, в Х столітті, Візантійський імператор і, одночасно, видатний історик того часу Костянтин Багрянородний писав про українців: “Цей народ ми називаємо скіфами або гунами. Щоправда, самі себе вони звуть русами”. Дещо пізніше, в XI столітті, північнонімецький хроніст Адам Бременський стверджуватиме, що в Подніпров’ї споконвіку проживали гуни, а нашу країну він називає Гунігард. Столицею цієї української держави було місто Хівен, тобто, – наш теперішній Київ!

А у ХІІ столітті ще один німецький хроніст Гельмольд у своїй праці “Хроніка слов’ян” теж називатиме Україну Гунігардом через її заселення гунами. Гельмольд був переконаний, що гуни є слов’янським народом. Не забуваймо, що мова йде про XII століття!, тобто період, коли наймогутнішою державою Європи була Русь-Україна. А європейці у цей час продовжують називати українців гунами?! І це при тому, що згідно офіційної версії гуни зникли ще півтисячі років тому?!

Ще один учений ХІІ століття Євстафій писав: “…унни або тунни – каспійський народ із племені скіфів”. Його сучасник Саксон Граматик також вважає українців-русичів і гунів одним народом…

…А ще пізніше – у ХVІІ столітті, шведський учений Олай Варелій напише, що шведи з давніх-давен називають Русь Гунігардом. І навіть у скандинавському епосі наша держава часто фігурує під назвою Країна гунів.

Ну що ж,.. – напевне досить втомлювати наших читачів історичною плутаниною, суперечливими та незрозумілими фактами, сумнівними теоріями та тлумаченнями, загадками та “білими плямами”. Прийшов час підсумувати усе вищесказане, відділити правду від брехні і розставити усі крапки над “і” у питанні про походження гунів і їхню роль в українській та світовій історії.

Отож,.. азійські кочові племена хунну (чи сюнну), про які з таким захопленням говорять наші (і не наші) гунологи, існували насправді. Їхня жорстока багатолітня боротьба з імператорським Китаєм закінчиться поразкою, після чого хунну дійсно вирушать на захід. Але!.. Але жодних слідів цього народу західніше Алтаю не існує, оскільки далі Казахстану вони не пішли. Це, по-перше!

Ніякого загарбання європейського континенту дикими азійськими кочовиками у IV столітті нашої ери не було. І їхньої подальшої асиміляції посеред європейських народів – також. Племена хунну в Європі ніколи не блукали, злочинств не чинили і жодного відношення до української та європейської історії не мають! Це, по-друге!

В Європі дійсно проживав великий народ, який стародавні історики називали гунами. Але вони зовсім не мали тюркського коріння і були високими, міцними та світлошкірими європейцями. А те, що їхня назва “гуни” дещо подібна до “хунну” жодним чином не ріднить їх із азіатами. Це були 2 абсолютно різні народи, кожен з яких мав цілком відмінну расову приналежність, окрему історію, свій напрямок розвитку і їхні життєві дороги ніколи не пересікалися! Це, по-третє!

Європейські гуни багато тисячоліть проживали на своїй території, від діда-прадіда займалися хліборобством, не проживали в юртах і ніколи не були кочовиками. Це був висококультурний і цивілізований європейський народ. Це, по-четверте!

А зараз п’ятий, вражаючий висновок – центр Великої Імперії Гунів знаходився на території України, це була наша українська держава! Саме звідси гуни розпочали експансію проти сусідніх народів, створивши за якийсь час велетенську Імперію з центром у місті Києві!

Але створювали вони її не на порожньому місці: Велика Сарматія, про яку ми говорили у попередніх розділах, не загинула і не зникла з історії. Її продовженням стала держава гунів – Гунігард (або Велика Гуннія). З тією лише різницею, що гуни розширили розміри своєї попередниці до небачених досі масштабів. Імперія гунів, таким чином, стала найбільшою державою за всю історію української нації. І, враховуючи її унікальність, вона повинна стати об’єктом нашої особливої гордості!

Гуни не були народом, який невідомо звідки взявся на українських землях. Вони були споконвічними жителями наших етнічних територій, це – нащадки гіперборейців-аріїв, трипільців, кіммеріян (сумеріян) і скіфів-сарматів. Слово “гуни” є лише одним із імен, якими нас у різні часи називали європейці. А гунський період був одним із етапів етногенезу української нації. Отож, сучасні етнічні українці є нащадками великих гунів і несуть у собі дещицю їхньої крові! Ось вам шостий, не менш вражаючий висновок!

Олександр КОВАЛЕВСЬКИЙ, «Ілюстрована історія України від найдавніших часів до сучасності»
Більше читайте ТУТ