это маленький эпизод из нашей жизни во время треннинга. воскресенье вечер. Задание. Нас объединяют в четыре группы. Каждой группе достается тема. Наша цель - сделать небольное театрализированное выступление по теме. Моя счастливая рука вытащила тему наркомания. Казалось бы что может быть банальней? Было много мыслей по поводу сценария... Бредовых и не очень... интересных и не очень... но все как одна были банальными... вечер - никаких идей. Показывать выступление на следующий день. Договорились встретится на пляже. я проспала. Другие были не лучше. Мысль не шла... Начали писать уже хоть что-нибудь по принципу - уж лучше что-то, чем ничего. Кофе-брейк. Нас осенило... Так родилась та вещь, которую я расположу ниже. Достаточно убедительная.
По сценарию: девушки первокурсницы заселяются в общежитие. Восторги, ахи, вхдохи и радость новой жизни, новым друзьям, эмоциям, комнате...
Одна из девушек в комнате находит дневник. Девушки начинают чтение по очереди. Комментарии. Ниже текст... Прошу заметить, что каждый писал свою часть текста, зная только минимум - скелет. Тебе - вот как она влюбилась, а тебе - вот это... Итак - вот что получилось

Дневник

5 вересня 2008

І все-таки життя прекрасне! Стільки всього нового. Друзі. Посмішки. Нові враження. Танці. Ночі і дні. Стільки всього хочеться зробити. Я ще ніколи не біла такою щасливою!!!
Кожне нове знайомство – це вікно в світ, де я могла б жити! Свобода! Оголені нервові закінчення. Ехо збудження у вухах. Жодної вільної хвилини. Я так люблю людей! Мені здеється, що я знайшла себе, почавши займатися громадьскою діяльністю!
Сонце! Воно так ніжно мене цілує! Грудну клітину розриваю крик – «Жити! Я хочу жити вічно!!!!»

3 березня 2009

Трійка по контрольній, але я зовсім не переймаюсь. Мані байдуже до навчання. В глові тільки його глибокий погляд, посмішка, його руки. Я втрачаю здоровий глузд! Тремтять руки. Я шалено хочу бути його...

11 березня 2009

В мене зараз дах зірве. «Мождна сісти порчу?». Ну звичайно. Боже, він сидить поряд, я чула його подих, запах. А його голос! Я не вірю... вірю, що розмовляла з ним. Все було як у ві сні.
Мені важко контролювати себе. Я закохалася як школярка.... І не соромно.

10 квітня 2009

Аромат кави, теплий весняний вечір і тільки ми за столиком.
Ще недавно я не могла собі й уявити, що я буду з ним розмовляти. А зараз обіймаю його, торкаюсь його гарячих губ.
Я відчуваю, що неймовірно щаслива і вірю... вірю в нас!

16 квітня 2009

Іноді мені здається, що весь світ лише для нас двох. Коли він подзвонив і запросив мене до себе, я не думала ані хвилини. Я знала – він – це краще, що могло зі мною відбутися!
Мене переповнювали двоякі почуття – страх і водночас сильне відчуття повного розуміння своїх бажань. Так. Я його кохаю...
Все трапилось як у казці. Він був дуже ніжним, його поцілунки, здавалося, ще ніколи не були такими солодкими... Я дуже боялася, що на ранок казка розсіється... Та нічого такого не сталося... Розплющую очі від яскравого сонячного проміння, що прямими променями падають на наше ліжко... Він поруч... Я щаслива... Я кохаю...

17 травня 2009

Шок...
Повне нерозуміння того, як це могло статися... Дві червоні полоски на тесті... Повністю сумбурні почуття... Сльози щатся... В мені зароджується нове життя... Скоро я стану мамою...

18 травня 2009

Його реакція на мою вагітність – була вбивчою. Він сказав, що ще не готовий до такої відповідальності. Але і не звільняється від неї. тобто дасть гроші на аборт... Аборт... Хіба це могло трапитися зі мною? З ким завгодно, але не зі мною... Своєї дитини я не віддам нікому.

8 червня 2009

сьогодні мені хочеться спробувати все. З Оленою ми підемо до нічного клубу... А після я нарешті зможу відірватися по повній... Без заборон... Без обмежень... доки не помітна вагітність...
Ну чому, чому він так вчинив??? Серце кров’ю обливається, думки тільки похмурі... Жити не хочеться... Краще би він мене вбив....

20 червня 2009
Мені сподобалося. Легкість... Ейфорія... Жодних думок.... Здається навіть, що почуття згасають.... на деякий час... Чудово... І жахливо...
Я розумію, що це не приведе до добра. Але вже просто не має сил терпіти цей біль.
Забути... Забити... Назавжди...
Де ж Олена??? Пройшло вже 10 хвилин!!! Ніколи ще час не плинув так довго... Вічність...
Зі мною щось відбувається... Я нічого не розумію... Та й не хочу розуміти...
Знову страждання... Знову біль... Знову сум... Знову апатія...
Чому ж так погано? Морозить... Жах... Мені знову боляче...
Де ти? мені хочеться забути... Мені потрібне моє знеболююче. Біль надто сильна щоб її терпіти... Мені потрібні вони... – наркотики.

23 липня 2009

Чим більше я замислююся, тим більше розумію, що немає сенсу. НЕМАЄ! Інколи здається, що в душі щось померло. Буває так чомусь... Живеш, живеш, аж раптом... Зупинка серця. Все зупиняєтьсяв душі... Апатія. Коятий біль!!! Здається, що більше я цього не витримаю. Ніколи не думала, що все буде так. Або просто не думала. Скільки в мене було можливостей, планів!!! Скільки всього!!! І тепер.... Нічого немає...
Тільки цей біль. Жахливий. Зовні й зсередини. Він пожирає мене, мої думки... Кожну ніч мені снитьсявеличезний хробак... Я намагаюся втекти, я збиваю ногі до крові. Піт застилає вічі, кров тече з поранених ніг. Я біжу. Та він все ближче і ближче. Я не можу з цим впоратись. Не можу втекти. Не можу злізти з ігли. Це вражаюче. Це жахливо. Навіщо???

30 липня 2009

Кожен день приносить тільки страждання. Сьогодні обірвався орстанній канат. Невже моє життя втратило увесь сенс??? Невже це кінець? Спочатку біль в животі. Дуже важко. Я намагаюся не кричати, намагаюся не плакати. Але лише сліди нігтів на шпалерах та запаморочення. Прийшла подруга. Я лежала в крові. Лікарня. Вирок. В мене вмерла дитина. Це вдарило мене немов кулак. Величезний, жорстокий кулак. Кулак, який я сама зробила для себе. Як це трапилось? Кажуть, що кожна людина є ковалем свого щастя. Невже, все що я зараз маю, я зробила сама? Сама... На деякий час мені здавалось, що я можу все... Не здавалось. Я дійсно могла.

Але тепер все зникло. Мені хочеться тільки померти. Не жити. Навіщо тільки я взяла ту кляту голку? Кляту.... ВОНА ВБИВАЄ МЕНЕ!!!

8 серпня 2009

Знову жахи. Знову хробак. Мені здається, що одного разу він наздожене мене. Голка вже не є задоволенням Голка на деякий час позбавляє болю. Стільки думок, але жодної не вловити. Не можу зосередитись, зконцентруватись. Здається, я щось втрачаю. Щось важливе. Щось, що було моїм життям... Розум? Можливо...
Ні! Жахливий біль! Ледве тримаю ручку, ледве пишу... Сльози і тремтіння в руках... Цей біль знищує мене. Поступово видаляє мене з життя. Баль. Він нестерпний!
Не можу більше...
Немає сенсу...
Немає життя...
Здається, що мене... більше.... немає....