- 

Как хорошо когда есть кто-то, кто в состоянии мало того, что собрать тебя, так еще и вытянуть из полюбившихся четырех стен. В общем, сегодня вечером, в очередной раз, до меня дошло, насколько мой город безупречен, а самое главное патриотичен.

 «Ми не стукаємо в двері. Ми вже відкрили їх з ноги! Якщо ми потрапили-таки у ваші мізки — виколупати нас звідти неможливо».
Павло Гудімов

 Групу засновано Павлом Гудімовим навесні 2005 року Павло Гудімов — вокал, гітара, клавішні Денис Левченко — бас-гітара, бек-вокал Слава Васильєв – ударні, перкусія, бек-вокал. Музиканти живуть і працюють в Києві.

Вони створені, щоб грати на стадіонах і рухати тисячами заведених тіл і гарячих голів у ритмі актуального урбан-року. Іх стихія — сцена. Більше того, саме на сцені вони стали одним цілим, групою Гудімов. Нова хвиля українського урбан-року, законодавцем якої є група Гудімов, — це вже не кволі спогади про минулі славні часи року в епоху R'n'B. Це потужна заяка на музичний мейнстрім — на радикальну реформу сучасної української культури. «Усі наші «динозаври» зараз у напівмертвому стані, а та тематика, яку підіймаємо ми —людина й мегаполіс, різні культури та їх взаємопроникнення, процес глобалізації — знаходиться на новому витку актуальності», — каже лідер групи Павло Гудімов. За 3 роки існування група випустила два альбоми: «Трампліни» (2005) і «Монополія» (2007), а також випустила 7 відео: «Серце, не спи», «Коротка розмова», «Не політика», «Зв’язок», «Сумую», «Навесні», «Аризона».

У квітні 2005 року кліп на пісню «Коротка розмова» потрапив у книгу рекордів Гіннеса за рекордно швидку зйомку: його було знято, змонтовано і показано в ефірі телеканалу М1 за 3 години 28 хвилин. Відео на пісню «Баста» з альбому «Монополія» з’явилося в березні 2008 року і стало результатом конкурсу молодих режисерів, оголошеного Павлом Гудімовим 2007 року. Це найвідвертіший український кліп, в якому всі 3 хвилини відео – це безперервна сцена кохання. «Під цю пісню хочеться кохатись. І це має бути не епізодично, а постійно і ДУЖЕ відверто,» – написав у своєму сценарії переможець конкурсу, 23-річний режисер з Івано-Франківська Віто Бакін. Група «Гудімов» вперше зібралась восени 2004 року, коли лідер групи Павло Гудімов ще грав у складі хедлайнера української рок-сцени групи «Океан Ельзи», одним із засновників якої він є. Павлу стало тісно у «ветеранському» форматі «ОЕ» і він замислив власний проект, учасниками якого одразу стали бас-гітарист Денис Левченко та ударник Слава Васильєв. Проламавши підлогу у Пашиній оселі, де репетувала група, і працюючи по чіткому графіку (репетиції мали закінчуватись до «Сімпсонів»), Гудімов знайшов власний неповторний стиль. Якісний поп-рок, рясно заправлений фанком, електро, диско і соулом. Оригінальна українська поезія Павла Гудімова робить його проект нащадком кращих традицій вітчизняного року.

 

 Початком створення Другої Ріки заведено вважати 1996 рік, але перші репетиції (якщо їх можна так охарактеризувати) тоді ще групи без назви були організовані у 95-му. Через цю вечірню школу Rock-у пройшло чимало друзів, музикантів, або тих – хто хотів, але не міг ним бути, чи міг, та не хотів…

Віктор Скуратовський, Олександр Барановський та Валерій Харчишин були ініціаторами і активними завсідниками таких співочих посиденьок, тому їх і можна вважати справжніми засновниками групи Second River – назва, яка прийшла в голову В. Скуратовському, а пізніше в 1998 була змінена на Другу Ріку, при підготовці до участі у фестивалі «Червона Рута ‘99». Восени 1996-го року на репетиціях почав з’являтися барабанник Олексій Дорошенко, котрий, в свою чергу, 1998-го року привів Сергія Біліченка, що замінив гітариста Тараса Мельничука. В такому складі група видає свій дебютник «Я Є», але вже в той час активну участь у роботі команди бере Сергій «Шура» Гера, який у 2003-му остаточно приєднається до ДР.

Так, без сумніву, «Я Є», що створювався від 1996 до 1999 років і був виданий восени 2000-го, мав неабиякий успіх. Але на тлі тодішнього становлення вітчизняного шоу-бізнесу він звучав доволі сміливо і дещо дивно. Та найвагомішою ознакою плити є її одвічна сучасність та існування поза часовим виміром, що підтвердило перевидання «Я Є» з новим записом на додачу «Не моя земля» у вересні 2005-го.

Як і годиться усьому довгоочікуваному, перша пісня з альбому «Я Є» - «Впусти мене», отримала належні ознаки створення, самоствердження та втілення. Так, нариси її як пісні зявилися ще у 96-98 роках: тоді вона мала назву «Light My Fire». Пізніше річ набула іншої гармонії, яка оздобила собою перший відвертий і україномовний текст групи. Впевненості композиції надала перемога на фестивалі «Майбутнє України ‘99» . Після чого, вже підкріплена відеорядом, вона зчинила справжній шоу-бізнесовий скандал, коли, всупереч режисерові, Друга Ріка зробила перепрочитання раніше відомого відеокліпу.

Другим синґлом з альбому «Я Є» стала робота «Там, де ти», з якою «Друга Ріка» зазвучала по-дорослому. Вона й досі звучить наче записана сьогодні.

Поміж двома абсолютно різними за характером альбомами «Я Є» та «Два», несподівано з’явилася композиція «Оксана» (квітень 2001 р.), яка ознаменувала невимушений і веселий період ДР та могла б стати першим награнням неіснуючого по-панківському драйвового диску. Натомість за два роки «Оксана» потрапила в альбом «Два», котрий саме стільки ж часу забрав для того, щоб накопичити і записати весь матеріал для нього. Попри те, що «Оксана» не на всі 100 відсотків віддзеркалює обличчя ДР, саме з нею тривалий час пов’язували Другу Ріку. Пісня цілком органічно, але без особливої участі ДР, увійшла у медіа-простір і абсолютно незалежно жила там кілька років. Дотепер дехто ототожнює групу саме з цією піснею.

В осібній «Математиці» (грудень 2002 р.) Друга Ріка повертається до свого більш жорсткого гітарного звучання, яке нині стало вже традиційним. Як колись і пісня «Впусти мене», вона була презентована в ефірі напередодні Нового Року.

Довгоочікуваний альбом «Два» був символічно презентований 2-го травня, вдень о 02:00-й 2002-го року. Альбом увібрав солідну кількість гітів: «Вже не сам», «Математика», «Шансон» і «Оксана». А пісні «Алло», «Новий день» та «Я чую тебе тут» отримали гітовий статус навіть не маючи відео-підтримки.

Перша інтернаціональна пісня «Вже не сам», яка після «Оксани» та «Математики» змінила враження про «ДР», стала треком, що полюбився не тільки українцям. Після непоганого виступу на фестивалі «Рупор» вона з’явилася в російському медіа-просторі. А багато європейців і американців, котрі так само наспівують «Je ne Sum», до цього часу переконані, що це французькою…

У червні 2003-го року в рамках світового туру «Paper Monster» Україну відвідує вокаліст Depeche Mode - Дейв Ген – той, чия музика, чи точніше її відсутність протягом певного часу, стала поштовхом для музикантів ДР до творчої самореалізації і створення групи. За велінням долі саме ДР запросили розігріти легенду на київській сцені.

Ані «Друга Ріка», ані критики чи шанувальники не можуть пояснити чому ДР не тішить новими платівками щороку. Можливо вся суть у назві? Але єдине, що відверто можна зазначити: намагання зробити не абищо і надовго пояснює той факт, що ДР видає свої альбоми кожні два роки.

Саме стільки часу тривало створення альбому «Рекорди», який побачив світ 26 квітня 2005-го. Він наблизив «ДР» до «золотої» позначки і довгі три роки нагадував про команду своїми довгожителями: «Так мало тут тебе», «П’ю з твоїх долонь», «Спи до завтра», «Три хвилини», «Відчиняй».

Перший провісник «Так мало тут тебе» був відправлений у вільне плавання, не отримавши вчасно відеокліпу, який змушений був наздоганяти пісню, що вже три місяці жила у радіопросторі. Деякі FM-станції тоді прозвітували, що за цей короткий час пісня прозвучала в ефірі більше 1000 разів.

Перезнявши кліп «Так мало тут тебе», перша версія якого пропала через дивом «засвічену» плівку, композиція врешті справді самореалізувалась і увійшла до списку «золотих» пісень, без яких не обходиться жоден концерт групи.

Саме завдяки перезніманню Віктор Скуратовський, активно втрутившись у знімальний процес, згодом зміг реалізувати себе як режисер в усіх подальших відеороботах «Другої Ріки».

З альбому «Рекорди» Друга ріка розпочинає новий етап творчості, взявши увесь менеджмент, відео та стиль групи у свої руки. Можливо, в тому і полягає успіх та різкий злет ДР, що цього разу музиканти змогли від зародку, з репетиційної бази до телевізора, радіостанції чи концертного майданчика, без посередників донести свою думку.

Такими чином у вітчизняному шоу-бізнесі з’явилася справжня незалежна, нова формація зі своїм, ні на кого не схожим обличчям.

До свого умовного 10-ліття у грудні 2006 року Друга ріка видає компіляцію з 13-ти найкращих треків «Денніч», доповнених новою, однойменною заголовною піснею.

Навесні 2007-го ДР засіла у студії, щоб цього разу відійти від традиції випускати альбоми кожні два роки. Але робота просувалася не так легко, як того б хотілося, тому музиканти змушені були перенести реліз на осінь. Але й цьому не судилося трапитись. Валерій Харчишин несподівано потрапляє у жахливу ДТП, що на довгий час прикувала його до ліжка.

Єдине, що встигли «ДР» напередодні аварії та виходу нового альбому, так це запустити в простір новий гіт з назвою «Кінець світу», що одразу, вперше в історії групи, потрапив на першу сходинку національного радіочарту.

Знову ж таки навесні, але вже 2008-го, ДР повернулися з новим альбомом із новою «Модою», тексти якого зазнали змін, викликаних особливим станом вокаліста.

«Мода» насичена життям і жагою до нього. Туди увійшли деякі треки, які відлежувалися близько 5-ти років у скрині гітариста О. Барановського, але чомусь, після тієї трагічної події, набули нового змісту, наче були спеціально для цього створені.

Не спекулюючи на цій події, ДР видають невластиву собі комічну, самоіронічну «Фурію», яка на концертах призводить до шаленства не лише публіки, але й учасників групи.

На наступну пісню «Пропоную Мир» було змонтоване концертне відео, яке намагається відтворити справжній драйв живих виступів і те, що відбувається на концертах «ДР», те, що неможливо передати жодним сюжетом і те, для чого ДР вийшла на сцену.

Восени 2008-го Друга Ріка і Токіо сколихнули дещо байдужий та інертний стан суспільства, підірвавши його і звернувши увагу людей на найважливіше своїм спільним доробком «Догоним! Доженемо!». Той, хто долучився до спільної роботи над документальним кліпом, і хто був присутній під час своєрідного флеш-мобу, що став одночасно презентацією і прем’єрою пісні, той має про що розповісти.
 

 Гурт був заснований у 2001 році. З того часу хлопці встигли написати багато пісень, активно погастролювати Україною, взяти участь у таких фестивалях як „Червона Рута”, "Перлини сезону", "Таврійські ігри"… В цілому музиканти визначають свій стиль як поп-рок. Пісні С.К.А.Й. – це окремі оповідання про стосунки людей, про почуття та про все те, що оточує хлопців у житті.

Співпраця Lavina Music з групою СКАЙ почалась після того, як генеральний директор лейблу Едуард Клім побачив живий виступ гурту в проекті «Свіжа кров» на телеканалі М1 – він одразу ж вирішив зайнятись продюсуванням гурту.

Першим музичним вибухом, що привернув до гурту увагу „широкого загалу”, став трек „Тебе це може вбити” - справжній хіт, що одразу здобув ротації на 25 радіостанціях України. На цю ж пісню було відзнято кліп, який вже довгий час активно мандрує телепростором. Другий кліп було знято на пісню „Ремікс” – веселу драйвову композицію, яка з перших акордів заводить публіку на концертах.

У 2006 році компанія Лавіна Мьюзік презентувала дебютний альбом гурту, під назвою „Те, що треба”. Хіти з альбому одразу ж потрапили до гарячих ротацій на радіо, кліпи не зникають з ефіру телеканалів. Згодом вийшло відео на одну з головних піснень альбому „Те, що треба” – лірично-драматичну композицію в улюбленому жанрі фронтмена гурту Олега Собчука.

В 2007 році з’явились відеокліпи на композиції «Як мене звати» та «Best друг», в яких гурт звертає увагу суспільства на критичну ситуацію поширення СНІДу в Україні, а також розкриває проблему ВІЧ-позитивних людей. Ці кліпи одразу ж набули популярності серед молоді через свою актуальність.

31 жовтня 2007 року гурт презентував свій другий альбом «Планета С.К.А.Й.».

Як зазначив Едуард Клім, генеральний директор Lavina Music та продюсер гурту С.К.А.Й.: «Гурт значно виріс, і це очевидно. Тому другий альбом я можу впевнено назвати кращим роковим альбомом України в 2007 році».

Олег Собчук, вокаліст гурту С.К.А.Й.: «Ми хотіли показати наше бачення справжньої музики. Музики про речі, які є справді цінними в житті. Це і є наша своєрідна планета – «Планета С.К.А.Й.».

Успіх не змусив себе чекати. Вже навесні 2008-го гурт отримує премію "НеПопса", засновану радіостанцією "Джем ФМ". Фронтмен гурту С.К.А.Й. Олег Собчук став переможцем у номiнацiї «Кращий вокаліст». У номiнацiї «Кращий альбом року» була відзначена платівка «Планета С.К.А.Й.» гурту С.К.А.Й.

В травні 2008 року хлопці записують композицію "Подаруй світло" у двох варіантах – у ліричній та рок-версії – та знімають до них відео. Вперше в історії українського шоу-бізнесу було відзнято одразу дві версії одного кліпу

У цьому ж році «С.К.А.Й.» вирушили у концертний тур в рамках святкування 1020-річчя Хрещення Русі. Концертний тур пройшов 26 найбільшими містами України, Росії та Білорусі та інших країн. Цей захід мав за мету створення традиції щорічного святкування Дня Хрещення Русі в країнах слов'янської співдружності.

Не встигли хлопці трохи відпочити, як мобільний оператор Djuice запросив С.К.А.Й. стати хедлайнерами західного напрямку всеукраїнського туру "Djuice Music Drive 2008".

У 2009 році, вже вдруге радіостанція ДжемFM нагороджує гурт С.К.А.Й. Цього року за досягнення музикантів у галузі рок музики гурт отримує одразу дві статуетки Не попса. Відео робота С.К.А.Й «Подаруй світло» перемогла у номінації «Кращий кліп року». А концертний тур спільно з музикантами «ДДТ» та «Брати Карамазови» був відзначений як «Кращий тур року».