Украина, Украйна, Украина,
Дорогая моя!
Ты разграблена, ты украдена,
Не слыхать соловья.

Я увидел тебя распятою
На фашистском штыке
И прошел равниной покатою,
Как слеза по щеке.

В торбе путника столько горести,
Нелегко пронести.
Даже землю озябшей горстью я
Забирал по пути.

И леса твои, и поля твои -
Все забрал бы с собой!
Я бодрил себя смертной клятвою -
Снова вырваться в бой.

Ты лечила мне раны ласково,
Укрывала, когда,
Гусеничною сталью лязгая,
Подступала беда.

Все ж я вырвался, вышел с запада
К нашим, к штабу полка,
Весь пропитанный легким запахом
Твоего молока.

Жди теперь моего возвращения,
Бей в затылок врага.
Сила ярости, сила мщения,
Как любовь, дорога.

Наша армия скоро ринется
В свой обратный маршрут.
Вижу - конница входит в Винницу,
В Киев танки идут.

Мчатся лавою под Полтавою

Громы наших атак.

Наше дело святое, правое.

Будет так. Будет так!

Евгений Долматовский

Мої кохані, милі вороги!
Я мушу вам освідчитись в симпатії.
Якби було вас менше навкруги,-
людина може вдаритись в апатію.

Мені смакує ваш ажіотаж.
Я вас ділю на види і на ранги.
Ви - мій щоденний, звичний мій тренаж,
мої гантелі, турники і штанги.

Спортивна форма - гарне відчуття.
Марудна справа - жити без баталій.
Людина від спокійного життя
жиріє серцем і втрачає талію.

Спасибі й вам, що ви не м'якуші.
Дрібнота буть не годна ворогами.
Якщо я маю біцепси душі -
то в результаті сутичок із вами.

Отож хвала вам!
Бережіть снагу.
І чемно попередить вас дозвольте:
якщо мене ви зігнете в дугу,
то ця дуга, напевно, буде вольтова.

http://www.pysar.net/virsz.php?poet_id=31&virsz_id=33

Перевод с украинского

Любимые, бесценные враги! 
Должна открыться вам в моей симпатии. 
Поменьше б если были вас круги, 
То впала б я, наверное, в апатию.

Мне по душе такой ажиотаж. 
Я вас делю на виды и на ранги. 
Вы – ежедневный утренний тренаж, 
Мои гантели, турники и штанги. 

Всегда в спортивной форме - красота. 
Жизнь так скучна без критик и баталий! 
А от спокойной жизни, как всегда,
Жиреешь сердцем и теряешь талию.

Спасибо вам, что вы – не мякиши.
Кто ж мягкотелых назовёт врагами? 
Если имею бицепсы души, 
То в результате столкновений с вами. 

Так что хвала вам! 
Берегите силы. 
Предупреждаю, вы уж мне позвольте: 
В дугу меня согнуть хотите, милые?
Эта дуга, поверьте, будет вольтова!

http://www.proza.ru/2010/04/18/840

Осінній день березами почавсь.
Різьбить печаль свої дереворити.
Я думаю про тебе весь мій час.
Але про це не треба говорити.

Ти прийдеш знов. Ми будемо на «Ви».
Чи ж неповторне можна повторити?
В моїх очах свій сум перепливи.
Але про це не треба говорити.

Хай буде так, як я собі велю.
Свій будень серця будемо творити.
Я Вас люблю. О як я Вас люблю!
Але про це не треба говорити.

Ольга Богомолець-Осінній день березами почавсь

І все на світі треба пережити,

І кожен фініш – це, по суті, старт,

І наперед не треба ворожити,

І за минулим плакати не варт.

Тож веселімось, людоньки, на людях,

Хай меле млин свою одвічну дерть.

Застряло серце, мов осколок в грудях,

Нічого, все це вилікує смерть.

Хай буде все небачене побачено,

Хай буде все пробачене пробачено,

Хай буде вік прожито, як належить,

На жаль, від нас нічого не залежить...

А треба жити. Якось треба жити.

Це зветься досвід, витримка і гарт.

І наперед не треба ворожити,

І за минулим плакати не варт.

Отак як є. А може бути й гірше,

А може бути зовсім, зовсім зле.

А поки розум од біди не згірк ще, –

Не будь рабом і смійся як Рабле!

Тож веселімось, людоньки, на людях,

Хай меле млин свою одвічну дерть.

Застряло серце, мов осколок в грудях,

Нічого, все це вилікує смерть.

Хай буде все небачене побачено,

Хай буде все пробачене пробачено.

Єдине, що від нас іще залежить, –

Принаймні вік прожити як належить.

Красива осінь вишиває клени 

Червоним, жовтим, срібним, золотим. 

А листя просить: – Виший нас зеленим! 

Ми ще побудем, ще не облетим.

А листя просить: – Дай нам тої втіхи! 

Сади прекрасні, роси – як вино. 

Ворони п'ють надкльовані горіхи. 

А що їм, чорним? Чорним все одно.

Самі на себе дивляться ліси,

розгублені од власної краси.

Немов пройшов незримий Левітан

то там торкнув їх пензликом, то там.

Осінній вітер одгуляв, затих.

Стоїть берізонька — як в іскрах золотих.

Старі дуби, спасибі вам за осінь,

За відлітання радості і птиць.

Ще, певно, я затуркана не зовсім,

Що чую шурхіт княжих багряниць

Вечірній сон закоханого літа
і руки, магнетичні уночі.
Вродлива жінка, ласкою прогріта,
лежить у літа осінь на плечі.

Дозріла пристрасть до вогню і плоду.
Пашить вогнем на млосному щаблі.
І торжествує мудрий геній роду
всього живого на живій землі.

Ще літо спить, а вранці осінь встане —
в косі янтарній нитка сивини,
могутні чресла золотого стану,
іде в полях — вгинаються лани.

Близнята-зерна туляться в покоси,
біжить юрба червонощоких руж,
сплять солодко черкуси-негритоси,
біляві яблука і жовта раса груш.

Рве синій вітер білі посторонці.
А в серце літа — щедрий сонцепад.
І зливками розтопленого сонця
лежать цитрини, груші й виноград.

Загусне промінь в гронах перегрітих.
А ляже сніг на похололі дні — 
жагучий сон закоханого літа
в холодну зиму бродить у вині!

..читать перевод...

Осінній день, осінній день, осінній!
О синій день, о синій день, о синій!
Осанна осені, о сум! Осанна.
Невже це осінь, осінь, о! — та сама.
Останні айстри горілиць зайшлися болем.
Ген килим, витканий із птиць, летить над полем.
Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій.
І плаче коник серед трав — нема мелодій...

Задощило. Захлюпало. Серпень випустив серп. 
Цвіркуни й перепілочки припинили концерт. 

Чорногуз поклонився лугам і садам. 
Відлітаючи в Африку, пакував чемодан. 

Де ти, літо, поділось, куди подалось? 
Осінь, ось вона, осінь! 
Осінь, ось вона, ось! 

Осінь брами твої замикала вночі, 
погубила у небі журавлині ключі. 

Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, —

оці степи, це небо, ці ліси,

усе так гарно, чисто, незрадливо,

усе, як є — дорога, явори,

усе моє, все зветься — Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

що хоч спинись і з Богом говори.

© Ліна Костенко

Було нам важко і було нам зле,

І західно, і східно.

Було безвихідно. Але

нам не було негідно.

І це, напевно, головне.

Якої ще фортуни?

Не відступитися. І не

покласти лжу на струни.

Стоїть у ружах золота колиска.

Блакитні вії хата підніма.

Світ незбагненний

здалеку і зблизька.

Початок є. А слова ще нема.

Ще дивен дим, і хата ще казкова,

і ще ніяк нічого ще не звуть.

І хмари, не прив'язані до слова,

от просто так -

пливуть собі й пливуть.

Ще кожен пальчик

сам собі Бетховен.

Ще все на світі гарне і моє.

І світить сонце оком загадковим.

Ще слів нема. Поезія вже є...

Спинюся я
і довго буду слухать,
як бродить серпень по землі моїй.
Ще над Дніпром клубочиться задуха,
і пахне степом сизий деревій.
Та верби похилилися додолу,
червоні ружі зблідли на виду,
бо вже погналось перекотиполе
за літом - по гарячому сліду...

А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо. 

Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари. 

В цьому, напевно, правда пташина...
А як же людина? А що ж людина?

Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має! 

Вони, ті крила, не з пуху-пір"я,
А з правди, чесноти і довір"я. 

У кого - з вірності у коханні.
У кого - з вічного поривання. 

У кого - з щирості до роботи.
У кого - з щедрості на турботи. 

У кого - з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії. 

Людина нібито не літає...
А крила має. А крила має!

Ліна Костенко

Вечірнє сонце, дякую за день!

Вечірнє сонце, дякую за втому.

За тих лісів просвітлений

Едем і за волошку в житі золотому.

За твій світанок, і за твій зеніт,

і за мої обпечені зеніти.

За те, що завтра хоче зеленіть,

за те, що вчора встигло оддзвеніти.

За небо в небі, за дитячий сміх.

За те, що можу, і за те, що мушу.

Вечірнє сонце, дякую за всіх,

котрі нічим не осквернили душу.

За те, що завтра жде своїх натхнень.

Що десь у світі кров ще не пролито.

Вечірнє сонце, дякую за день,

за цю потребу слова, як молитви.

Ліна Костенко

Перевод с украинского

Закат благой, благодарю за день!

Закат дневной, спасибо за усталость.

За тех лесов светлеющий Эдем,

За василька во ржи голубоглазость.

За твой рассветный час и твой зенит,

И за мои сожжённые зениты.

За то, что завтра хочет зеленеть,

И что вчера успело стать испитым.

За небо в небе и за детский смех.

За то, что я могу, за то, что нужно.

Закат волшебный, кланяюсь за всех,

Не осквернивших за день свою душу.

За то, что завтра ждет благая сень,

Что в мире кровь хоть где-то не пролита.

Закат священный, кланяюсь за день,

За эту жажду слова как молитвы.

Напитись голосу твого,
Того закоханого струму,
Тієї радості і суму,
Чаклунства дивного того.

Завмерти, слухати, не дихать,
Зненацька думку перервать.
Тієї паузи у безвихідь
Веселим жартом ратувать.

Слова натягувать як луки,
Щоб вчасно збити на льоту
Нерозшифрованої муки
Невідворотню німоту.

Триматись вільно й незалежно,
Перемовчати: хто кого.
І так беззахисно й безмежно
Чекати голосу твого.
Напитись голосу твого.

Ліна Костено

С украинского

Напиться гласа твоего, 
Того искрящегося тока, 
Той радости, тоски истока, 
Чар удивительных его.

Застыть и не дыша внимать, 
Твою задумчивость нарушить. 
Миг безысходности поймать, 
Веселой шуткою разрушить.

Слова натягивать как луки, 
Чтоб сбить, прицелясь, на лету 
Нам неизвестной ещё муки 
Тоскующую немоту.

Держаться вольно, безразлично, 
И кто кого – перемолчать. 
И беззащитно-безгранично 
Твоего голоса всё ждать. 
Твоего голоса напиться…

http://www.proza.ru/2010/09/20/1143

Моя любове! Я перед тобою. 
Бери мене в свої блаженні сни. 
Лиш не зроби слухняною рабою, 
не ошукай і крил не обітни! 

Не допусти, щоб світ зійшовся клином, 
і не присни, для чого я живу. 
Даруй мені над шляхом тополиним 
важкого сонця древню булаву. 

Не дай мені заплутатись в дрібницях, 
не розміняй на спотички доріг, 
бо кості перевернуться в гробницях 
гірких і гордих прадідів моїх. 

І в них було кохання, як у мене, 
і від любові тьмарився їм світ. 
І їх жінки хапали за стремена, 
та що поробиш,— тільки до воріт. 

А там, а там… Жорстокий клекіт бою 
і дзвін мечів до третьої весни… 
Моя любове! Я перед тобою. 
Бери мене в свої блаженні сни.

Ліна Костенко

Перевод с украинского

Любовь моя! Я вся перед тобою.
Бери меня в твои благие сны. 
Не делай лишь послушною рабою,
Не обмани и крыл не отними.

Не допусти, чтоб свет сошёлся клином,
Не дай забыть, зачем я тут живу,
И подними над долом тополиным
Пылающую солнца булаву.

Не дай мне в мелкотемье завозиться,
Не дай, споткнувшись, потерять пути.
Не то перевернется прах в гробницах
Горячих гордых прадедов моих.

Как у меня, жила любовь в то время,
Мутился разум от её невзгод.
Пытались жены удержать за стремя,
Да что поделать – только до ворот.

А там, а там… Жестокий клекот боя 
И звон мечей до третьей до весны… 
Любовь моя! Я вся перед тобою. 
Бери меня в твои благие сны. 

http://www.proza.ru/2010/02/01/1208