— Люблю я вас, украинцев, — Кирило з Пітера облизує пальці в пабі у центрі Києва.

В Україні у розпалі Євро-2012, на великій плазмі транслюють футбол, а я уп'яте прошу його наголошувати "и" у слові "украинцы". Він розкотисто сміється, просить замовити ще одну м'ясну тарілку й пива для всіх. Піднімаємо кухлі за дружбу й Київ, уболіваємо за наших.

Цьогоріч у соціальній мережі він ностальгує за смачним українським частуванням. Та до Києва більше не приїде.

— Фашистские лозунги, "Правый сектор", бандеровцы, — називає причини.

Раджу не вірити пропаганді. "Усі ми тут бандерівці", — жартую. Кирило жартів не сприймає.

— Я думал, ты нормальная, — відписує.

— Вам, українцям, аби лежати черевом догори, а в нас люди змушені тяжко працювати, — отримую коментар від знайомого з Польщі.

Навіщось розповіла йому, що встигла із сім'єю відпочити на морі. Хотіла поділитися враженнями. Відписую, що під час поїздки стрічала чимало життєлюбних поляків, які разом з нами ходили в гори, їздили на екскурсії. Черевом догори? Це не про нас.

— Не маєте, куди витрачати гроші? — не вгаває він. — Чи у вас країна багата? Чи на Сході все добре?

Стомлююся щось відповідати. Тішуся, що колись відхилила пропозицію його руки й серця. Його дружина п'ять років не бачила моря. Може, поїде хоч на пенсії?

Краківський інтелігент раптом вибухає:

— Лізете до Європи з голим задом!!! Цілуватимете Путіна в ноги!!!

З огидою закриваю сторінку. У соц­мережі сьогодні мінус двоє друзів.

джерело