Вчора Ти спитав, де Світлячок, чому не пише, усі ж просять почитати....

А я ж відчуваю, що писати хочу, відчуттів хоч греблю гати, щодня пізнаю світ по-новому, як дитя, і про Тебе також писала б... Але якийсь такий час...мало його, мало, щоб запланувати і осягнути... Сьогодні додому повернусь о годинці так 11 (не примха, а потреба), і точно захочу спати, бо вже три ночі напівспані....

А "старого" читати нехочу, вже не можу прочитати так, як колись...Видається примітивним, простим, "вчорашнім". Писати і читати "сьогоднішнє" і "завтрішнє" простіше...Але нема...

Хочу надалі працювати тут, але щоб у мене було більше часу: на писання, на приготування їжі, на вишивання, на окреслення бажань і мрій, на Себе і на Тебе....

П.С. Володя вчора сказав: Бережіть один одного і не перепрацьовуйте....От звідки він знає....

Біжу в твій сон. Там соняшно і мило.
Там навіть вітер, наче подих Бога.
В кімнаті тихо. Сон дарує сили.
Цілують капці втомлену підлогу.
На кріслі вражень кілька і сорочка.
Навпроти місяць загляда в фіранку.
А ти зімкни мої кохані очка,
І спи, крилатий, ... сни дивись до ранку ...

Усе почалось дивним сном.
Карпати. Ліс. Тепло так, мило, росяно...Напевно, весна...
Я абсолютно одна...Більше ні душі....Я і природа...

Починає вечоріти. З"являються зорі...Такі величезні і важкі, як ялинкові іграшки.
Нереальні.

Стає моторошно. У мене ні намету, ні спальника, ні дерева, на яке можна вилізти і поспати.
Ситуація видається безвихідною. Спиною мурашки...Бігла б, та не знаю куди...

І раптом за спиною - кроки. Повертаю голову: кремезний чоловік, до 2 метрів зросту, сиве довге волосся і вуса...
Говорить дивною мовою, мені не зрозумілою...Я розумію одне - він хоче допомогти...

Я кажу в розпачі: я не знаю цієї мови, а він українською - але у тебе є словник!
Я згадую, що словник лежить у мене вдома на тумбі. І він опиняється у мене в руках...

Я прокидаюсь від смс. Коханий пише: Прокидайся, мила. Голос серця в словнику з англійської...
Я лечу до словника, а там - Його розуміння Нашої любові знайомим почерком...

Я в ауті. Досі.

Любов живе у деталях, і якби не вони ми не могли б оцінити сповна те, чим нас благословили...

Я закохувався в тебе поступово, і був зрячим, коли це трапилось...

Памятаєш, як почувався, коли тебе брали на руки дорослі, коли почувався маленьким і трепетно обіймав когось за шию, коли тебе підносили так високо, що дивився на все зовсім з іншого ракурсу, а потім розкручували, було так страшно і неперевершено добре, паморочилось в голові і переповнювало відчуття абсолютного щастя....

Я вже зовсім забула, що так буває.... А вчора Щасливець мені нагадав. Я літала!!!!

Виявляється, мене реально взяти на руки, отже і підтримки в танцях зі мною - це також реальність.

Сьогодні йду купувати шапку, інакше - коханий відмовляється мене брати на Новий Рік в Карпати.
Каже, що мій капелюшок не підходить:(
А мені так негарно в шапках....

А ще я придумала в чому буду на Новий Рік. Сьогодні він профільтрує, чи не змерзну...

Давно мене так не контролювали....

Чим більше ми спілкуємось відверто про серйозне, тим більше випливає відмінного між нами.

І якщо ще кілька днів тому мені це подобалось, тепер мене це вводить в підозру: він чи не він?

...коли одягаєш на мене пальто, зупиняєшся на мить і береш за плечі, - почуваюсь вразливою і захищеною...
...як пташка у теплих долонях...

Я хочу здійснювати наші мрії, люблячи Тебе....

Коли мене цілуєш, маю шалене бажання усміхнутись.
Але незручно....
Тому усмішка опускається глибоко всередину.
Усмішка - майже сміх....
Сміх продовжує життя.....

А якщо усмішка зсередини?

Ненавиджу, коли мене ревнують.

Вважаю, що ревнощі - це нездоровий вияв невпевненості в собі (ти можеш стати чиєюсь, тому що я від них гірший в тому чи іншому) та споживацького підходу до стосунків (ти моя і більше нічия).

Врешті-решт, якщо я з тобою, то я з тобою, до чого ці безглузді розмови, вони тільки засмучують...

Я звикла довіряти....

....коли він говорить з кимось по телефону, він міцніше бере мене за руку....
....і через це відчуваю його присутність...

....він це робить свідомо?...

Саме так я називаю його подумки, а він про це не знає....