Вони йшли поряд,просто взявшись за руки,навіть ніпро що не розмовляли... Потім вирішили сховатися від усіх зайвих очей,щоб насолодитись їхнею тишею.Але вони не зовсім були одні,з ними були зорі,просто ті їх ніколи не покидали й завжди супроводжували.
Вони лежали на найвищій будівлі цього невеличкого містечка.Їх ніхто не міг бачити,хіба що лише Бог,але й він не втручався в їхню німу розмову.Вони відчували тепло один одного,і здавалося що час зупинився.Тихо... Жодного шороху не було чути,от тільки стукіт сердець міг перервати цю тишу.
Жодне слово не було вимовлене,але їм здавалося,що вони дізналися один про одного все.
Мабуть їхні серця про все домовились.