Написано не мною, але дуже гарно, щиро та емоційно...+ Повністю передає мої теперішні почуття та емоції...)



Привіт – холодне і пустинне не передбачаючи під собою запитання. Так просто і водночас так складно і незрозуміло. Любий ти ж розумієш що в цьому творі ми головні герої. Та знову стоїть три крапки коли вже буде довгоочікувана кома? ми погані актори які забувають роль. Чи може це роль написана поганим драматургом? і знову антракт, закривається завіса і ми змиваємо грим…І знову без масок…Може краще все повернути натягнути грим і намалювавши посмішку клоуна, існувати далі? так простіше легше спокійніше…Думала, що знала тебе…Хм я помилялася…Ти дуже складна людина ,напевно, навіть занадто для мене…Я не знала тебе. Дивно, довгі розмови, тихі бесіди були лише прикриттям…Прикриттям перед собою або перед оточенням та най скоріше перед ніяковою тишею яка вбивала гірше алкоголю та тютюнового диму…Ти його любив чи це також була гра? галасливі компанії, дивні знайомі, пусті пляшки від вина…Усе це залишилось в минулому. Соромно? але ми були щасливі…Посмішки, прогулянки парком, здивовані погляди перехожих…Сміх - щирий, дитячий не написаний у ролі…Друзі, ми всі думали, що вони справжні…Сумую, сльоза механічно стікає на новий рукопис п’єси…Може ця дія буде цікавішою? хвилювання, шалений стук серця перед виходом на сцену…і ось довгоочікуване заспокоєння…Тиша, музика, самотність, депресія, таблетки, сльози…на заставці фото…твоє фото… LOVE на руці і тихе зізнання: »Любий, ти поруч так близько та так далеко…летиш думками…летиш до неї…Я знаю, просто впевнена…Важко, важко бути поруч та ще важче без тебе…»Раніше друзі -тепер знайомі…Можливо з часом я тебе зрозумію. Ти не гірший ніж я думала…ти інший, просто інший…Хм друзі…Чи було це колись? може я просто вигадала. Звичний образ, милий серцю. Ти був мені близькою людиною, а я? чи була я тобі дорога? Сумніваюсь…точніше знаю – ти мене ніколи не кохав, рядки твоїх віршів лунали не для мене…Ти мало кому відкривався…думав, що я нічого не знаю…ти помилявся…набридло…Я не можу, просто не можу більше страждати…навіщо себе мучити, ти все одно нічого не зрозумієш ,можливо колись, з часом...Раніше сльози, істерики…Оу SMS …хм, чекала? звісно…боляче? Уже ні…правда, я звикла…знаю вона заплуталась, адже завжди тяжко робити вибір. Не треба обирати, ти мені дорога, дорогий і він…Я просто вас відпущу, та лише благаю будьте щасливі. Можливо перебільшую…не знаю. Та ви точно вже ніколи не побачите моїх сліз…обіцяю, обіцяю не вам, а собі…Я буду тихо іти поруч, ви навіть не помітите, якщо ви дійсно дозволите…стала менше довіряти, коло особливих, рідних людей тепер обмежене, тепер VIP…Адже відкрилась, зробили боляче…досить…посмішка нехай несправжня та ви повірите…Сама підштовхнула, дурна? можливо…Ми не наймали нового драматурга, ми просто спалили роль, спалили разом зі спогадами. І тепер будемо грати в своєму театрі…театрі життя…можливо колись я подивлюсь і вашу виставу…