В колонках играет - Envy - life caught in the rain
Настроение сейчас - і

В останній день літа я сиділа в діда на льосі і лущила молоді горіхи. Поки пальці безнадійно не просякли їх соком.
В останній день літа я гладила коників, від яких приємно пахло сіном і сонцем. У них була тепла і трохи вогка від поту шерсть.
В останній день літа я, здається, встигла померти і народитись заново.
Такий собі re-birth з духовним ощищенням.

Здається... все от, досягла цього стану, коли збираєшся докупи, в єдине ціле, осмислене і повноцінне.
Для того, щоб пізніше вкотре розбитись на друзочки.
Тепер щовечора я млію від тої кількості звуків, запахів, образів, тонів, які просто-таки звалюються на мене, переповнюючи.
Від цього і місто сприймається по-іншому, свіжо, не буденно.
Так, ніби воно стало трішечки ближчим, ріднішим, затишнішим.

Сьогодні я задавалась питанням - чому я не народилась в якомусь маленькому європейському (північноєвропейському) містечку, оточеному безкінечно мальовничим горами?
В містечку, де будинки і вулиці - з каменю, вікна - зі ставнями і фіраночками, підвіконня - з рослинами і котами.
Де посеред міста тече невелика річка і є багато місточків.
Де є багато затишних місцин для усамітнення і прогулянок.
О, я гуляла б там постійно! Часто носила б із собою в сумці книгу. І фотоапарат. А ще багато плівок.
Щоб потім проявляти їх у темній кімнаті з усіма цими ванночками, розчинами, чутливим до світла фотопапером. Про це у мене досі тримаються спогади вже 8-річної давності, дуже ностальгічні.
Здається, в таких містечках інтернет чи телефон - вияв несмаку.
Я б з превеликою радістю розміняла їх на хорошу кімнату-бібліотеку та старий патефон аби слухати Моцарта і джаз 60-х років.

В колонках играет - Hammock - Blankets of the night

Настроение сейчас - inspired

От тільки що так загриміло гарно, що машини під будинком засигналили-запищали.
І пішов дощ, густий і сильний, певна, що й холодний ще поки.
І так захотілось, аж защеміло, потрапити під зливу. Теплу літню зливу.
Коли я завше знімаю взуття і бігаю босоніж розпеченим асфальтом чи бруківкою або, навпаки, прохолодною зеленою травою.
Коли одяг і волосся просочуються водою, коли ловлю ротом окремі краплини, коли дуже легко на душі.
Так не вистачає...

В колонках играет - Villeneuve - The Sun (feat. Nili)
Настроение сейчас - tender

Мені так не вистачає слів, так перехоплює подих, так сильно давить у грудях дивне відчуття, що принесла з собою весна.

Мені хочеться мовчати і водночас захлинатись від спілкування... обміну думками-ідеями-словами-дотиками до душі-посмішками-ніяковіннями.

Хочеться чимпошвидше скинути взуття і бігати босоніж зеленою-зеленою травою, падати в неї, вдихаючи на всі легені приємний запах, мружачись від сонця, гучно сміючись.

Хоча зараз падає мокрий сніг і холодний вітер пробирає, здавалося б, наскрізь, мене продовжує зігрівати сонечко.

Здається, ніби я повільно-повільно осуваюсь у теплу воду. Не тону у ній, тільки зависаю в цій приємній невагомості.

Звуки та зображення доходять наче з іншої реальності, такі розмиті і деформовані, в'язкі і спокійні.

Тут, здається, ніколи нічого не змінюється і це так добре. Приємно знати, що можеш повертатись до цього стану, у це місце.

 

 

 

 

В колонках играет - Villeneuve - The Sun (feat. Nili)

Запотіле вікно маршрутівки ніби портал до іншого виміру. Крізь нього відкривається стільки різноманітних горизонтів, сцен, пейзажів, життів, реальностей, настроїв...

...вечірнє сонце.

Я стояла на зупинці в незнайомому місті більше години, пританцьовувала, намагаючись зігрітись, ніжилась в цих особливих тонах і відтінках.

І щоразу щем проймав, коли теплі, мідні, м'які і невагомі нотки відступали, звільняючи  місце сіруватій та сируватій ще прохолоді.

Мені мало треба для щастя... трохи гарної музики, що ллється до вух-свідомості-думок і природа.

В колонках играет - Jimmy Gnecco (with Brian May) - Someone to die for
Настроение сейчас - таке

Приблизно 4 роки тому мала нагоду прочитати кілька книжечок норвежського письменника Юстейна Гордера. Свого часу, вони мене до глибини душі пройняли своїм теплом і світлом. Щось таке в них було, що досі мені пригадується і викликає посмішку.

Серед них була і "Помаранчева дівчинка", екранізацію на яку я от подивилась сьогодні. Мало слів, багато емоцій. Багато паралелей і з настроєм після прочитаної книги. І сумно-сумно водночас.

Знаєш... ось ці персонажі-типажі, концентровані емоції в часовому періоді до двох годин, їх трагедії і успіхи, сльози і посмішки... Іноді вони нагадують про щось у твоєму власному житті, накривають тебе хвилею і стає дивно-ново-трохи не по собі.

"Але у житті ж усе не так" кажеш сама собі. "Воно мене стільки разів у цьому переконувало"...та все одно наївно продовжуєш сподіваютись, вірити... Сама ж неодноразово ставала свідком того, як воно є. Тут і зараз, навколо і всередині себе...А ще провалювалась, розчаровувалась і розчаровувала, робила невірні вчинки або не могла вчинити так, як треба було...І знала, що знаєш собі добре.

Але якось в одну хвилину все змінювалось, бо ти починала відчувати по-іншому.

Ставала слабкою і вразливою. Свідомо. І видавалось тобі, що немає нічого кращого за оту слабкість і вразливість.

Мені досі здається, що так і має бути. А страх того, що ти знову помилишся, що знову впадеш, що може бути погано і боляче в кінці не повинен стримувати від рішень, які зроблять тебе щиро щасливою, навіть це щастя буде швидкоплинним.

Сьогодні мені захотілось відчути себе саме такою - слабкою і вразливою.

 

В колонках играет - 10 years - seasons to cycles

Настроение сейчас - все ж, мене не покидає відчуття того, що я скучаю...

 Не перестаю думати про те, чому люди народжуюсь саме там, де народжуються. Цікаво, як виглядав би розподіл населення на нашій планеті, якби людям надавався вибір місця народження?

Але ми подорожуємо. Хтось більше, хтось менше, хтось взагалі ні. А подорожі це набагато більше, ніж просто дорога, ніж відвідування іншого місця, міста, країни. Набагато глибше.

Я от помітила дещо по собі і своїх поїздках. В кожному місці залишається часточка тебе. Ніби твоє альтер его, яке, здається, живе там після твого від'їзду абсолютно незалежним життям. Але ці втрати не відносяться до ряду болючих. Це приємні і легкі втрати. Та й зрештою, ти отримуєш набагато більше натомість. 

Подорожі збагачують. Враженнями, знаннями, емоціями, спогадами... 

Подорожі лікують. Назад ти повертаєшся оновленою, очищеною, енергічнішою... Зачасту усі внутрішні хаоси просто розчиняються - так тихо і спокійно... 

Подорожі вчать. І, здається, з кожним разом в тобі народжується все більше і більше чогось доброго, свтілого і потрібного. 

В мені живе і не вмирає бажання подорожувати, отримувати все це і віддавати цьому себе, усю без залишку. Окунатись щоразу з головою в атмосферу, ритм, настрій... і берегти, берегти це в собі, бо це щось надто цінне, щире і вічне.

Цього літа я поїду до Ісландії. Для цього я прикладаю і прикладатиму чимало зусиль. 

 

 

В колонках играет - Kate Walsh - Your song
Настроение сейчас - так!

  Haven't you heard?
I'm stuck on a verse
I'm stuck on a boy 
who fills me with joy
I knew I was wrong 
to jump straight on into 
this picture so pretty
But he is so pretty to me

And he doesn't know 
just how far I would go
Just to kiss him
He doesn't know how I pine

Cлухаю цю пісню-настрій весь вечір. Як частина домашнього затишку, шматочок дурного цього стану. Не хочеться думати про те, що буде завтра, післязавтра. Не хочеться думати про те, що зараз за вікном. Тільки знаходитись в цьому настрої... А яким має бути "святковий" настрій?... Для мене це сум, але світлий такий, приємний і трохи ностальгії  за минулим-майбутнім. Мені подобається, що навколо знову купа снігу, особливо гарно він падає в світлі ліхтарів. Вечірнє місто... ні, міста... вони завше такі особливі, такі затишні і чарівні. А коли ще будинки розцяцьковані сотнями гірлянд, припорошені снігом... все здається на крихту більш казковим. Мені і цього достатньо.

В колонках играет - Emilie Simon - Desert
Настроение сейчас - ммм

 Один за одним проходять наші зимові вечори. Вечори жовтуватого світла від ламп, іноді від свічок. Вечори чаю з імбирем чи корицею, вечори з розмовами, фільмами, книгами, музикою, затишком. Чимось по-справжньому домашнім. Чимось, що хочеться цінувати і берегти в своїй пам'яті. Знаю, що 2011 зустріну так же - спокійно і затишно. Вдома і сама. Подалі від тусівок, їх шуму і п'янок. Так це тішить, що з'являється давнооо забуте і по-дитячому наївне відчуття казки. Зависло воно навколо мене у повітрі і не відпускає. Здається, в один момент закрутить і підкине високо-високо, далеко-далеко звідси. А може мені просто хочеться... дуже і щиро хочеться відчувати себе щасливою? Нагадувати собі іноді про це.

Читаю Ружевича "Смерть у старих декораціях" і віє звідти тим самим, таким рідним. Слухаю багато французької музики, бо від неї якось по-особливому шкребе всередині. Нічого холодного, нічого гострого, нічого цинічного. Наразі буде так.

В колонках играет - Regina Spektor - Apres Moi
Настроение сейчас - сльозосоплі

Я якась вся така розклеєна і сентиментальна останнім часом, що аж смішно.

Катаюсь вечірнім містом на тролейбусі. Вечірні тролейбуси завше напівпорожні, та все одно найкраще стояти на задній площадці і дивитись на злітні смуги вулиць, освітлені фарами машин, ліхтарями, різнокольоровими вітринами... А у вухах буде хороша музика, від якої мурашки по всьому тілу. Вночі, замість того, щоб спати, дивлюсь фільми… або на свою вулицю. Довго стою на балконі і прислухаюсь до звуків нічного міста.

Інколи стає не по собі від думки, що все це – страшна безвихідь і банальність, безперспективна лажа. А в інші моменти просто посилаю ці думки до дідьчиної матері.

Я ж сильніша за це все…Варто лише трохи пересилити себе, дати самій собі доброго стусана-ляпаса-підсрачника і що ще, і продовжувати (нехай і безперспективно) але жити, блін.

В такі моменти як зараз мені хочеться і віриться в те, що все у мене буде добре.

I must go on standing
I'm not my own, it's not my choice

В колонках играет - Nickelback - Photograph
Настроение сейчас - ...

Останній вечір в Луцьку і якось так тоскно і добре водночас. Спокійно.

Вчора поїхала Христя, яка жила у нас останні кілька днів. На пам’ять залишились подаровані бабка і книжечка про Муммі Тролів, яку так давно вже хотіла мати.

Годину тому пішла Ася, яка втішила мене віршами і компанією.

А тільки що – Вікуся, втомлена ще з роботи, але незмінно хороша-хороша.

Кухня, яку я останнім часом особливо гостро полюбила, сповнена запахом ароматичних паличок.

І на столі лежить ракушка, подарована Фантоміком.

А ще Іскра, закинутий будиночок у старому, чарівний захід сонця на полі, посиденьки під ясеном біля замку, і те, як ми пили сьогодні сік з Нелькою і її мамою в якійсь кафешці і наскільки ж було добре десь там, всередині.

Якісь такі емоційні друзочки, від яких дуже тепло і затишно.

Приємно від того, що я можу отримувати подібні емоції від людей і віддавати їм, в свою чергу, теж частинку себе.

Забагато сентиментів і те де?... Сьогодні це так… і просто дякую)

В колонках играет - De la mancha - Release all light
Настроение сейчас - наснилось мені дещо гарне

Я готова тонути в цих звуках довіку.
Закохана в музику.
Закохана у відчуття, що можу переживати, прослуховуючи її.
Що ще дозволяє настільки гостро відчувати себе живою?!
Природа та музика. А поєднання їх забирає мене. Відносить.
Вперше за багато-багато років мені не хочеться, щоб приходила осінь.
Не хочеться втрачати тоненької ниточки ілюзорної свободи.
Втрачати можливості спакувати речі до наплічника і податись кудись подалі з міста.
Приємно лоскоче думка про гру на гітарі, олійні фарби і все те, що хочеться намалювати.
...про басейн і відсутність алкоголю.
...про те, що я знаю для чого мені це літо ескапізму.
...
Я безкінечно наразі хочу конкретно-ніжного погляду-дотику-слова...
 

В колонках играет - The American Dollar - Age of wonder
Настроение сейчас - просто добре якось....

На рівні дороговказу, що перекреслює назву твого населеного пункту червоним, починається справжнє життя. Солодкуватий запах розпеченого асфальту відступає, звільняючи місце ароматам польових трав. Високовольтні дроти виглядають геть вульгарно та недоречно. Шум міста розчиняється у щебеті птахів та сюрчанні цикади. Ти звільняєш себе, віддаєшся сонцю, землі та вітру.

Видихаєш з полегшенням, знімаєш взуття, повільно ступаєш уперед. Пальці лоскоче пшеничне колосся, у волоссі заплутується невагоме проміння. Ти просто живеш, дихаєш, відчуваєш…тут і зараз.

А потім сонце піддасться хмарам, вони швидко і впевнено заполонять простір неба, а ти… ти відчуєш на своїй шкірі тисячі холодних крапель дощу. Мурашки по тілу і гостре відчуття реальності. Впадеш у траву, висушену сонцем, майже сіно, і будеш смакувати ці дивні ритми, що краплини витанцьовують на твоїх долонях, щоках, плечах…

І це, по суті так мало, але і так багато…

І це все, що потрібно, аби бути глибоко щасливим.

В колонках играет - Helios - the obeisant vine
Настроение сейчас - nekoсний

Мені так подобається чути хрускіт снігу під черевиками і мерзнути в руки.... чи коли на віях утворюється іній.

Мені не подобається, що так швидко розряджається батарея в плеєрі. Але кльово слухати окремі пісні на повторі.

Мені подобається сидіти на гойдалці в дитячому містечку і поволі розкачуватись ногами під ритми улюблених пісень.

А потім сидіти вдома і поволі опускати мандариноваі дольки у гарячий зелений чай з суницею...

Проводити вечори вдома, в якомусь сонному затишку.

zuма... збираюсь її пережити... наперекір усьому...

Мене оточує стільки дрібниць, на які я часто, нажаль, не звертаю уваги. А варто було б.

Адже для мене це дуже багато значить.

І як би не було важко дихати... І як би десь там, під рербами не виривався на волю хижий звір...

... я залишаюсь я...

...і десь там всередині все ніяк не помре віра у щось добре і світле...

.

 

 

В колонках играет - Сны моего неба - Last spring/Final sounds

...

Хочу до моря... На покинутий пляж.

Ходити босоніж по лінії прибою, щоб аж судомило від холоду.

Щоб мокрий пісок прилипав до рук, губ, волосся.

Щоб солонуватий вітер рвучко пробирався між пальців.

Хочу, щоб там був ти...

І цілувати тебе так відчайдушно, наче це мій останній подих.

В колонках играет - Cat Power - The Greatest

Настроение сейчас - ромашковий чай і трохи нежиті

Якщо вже перетендуєш на звання сильної - будь нею.
Так я думаю.
Не піддаватись слабкостям.
Не дозволити обставинам, погоді, людям (а особливо собі) заламувати руки.
В мене є все для того, аби бути щасливою
То чому б мені такою не бути?!
Хто/що стоїть на заваді?!

Я полюбила це місто - в ньому я знайшла шматочки себе.
Шматочки, яких не вистачало в моєму пазлі.
Цікавий період у житті - осінь.
Восени дорослішаєш... якось помітно особисто для себе.
Стаєш сильнішою... і слабкою водночас.
Це якось так ... добре.
Мені, принаймні, так добре.

Я тепер багато посміхаюсь.
Я тепер не підпускаю хижих думок.
Всередині я залишаю місце для джазу та емоційної гармонії.

В колонках играет - Dust Heaven - Прозрачный человек
Настроение сейчас - мррр

Cлухаю голос Пулатової і мене відкидає хвилею меланхолії кудись далеко-далеко від реальності.
Сьогодні приїхала додому...
Поки їхала, усвідомила наскільки Осінь взяла світ у свої руки.
Природа - нескінченне джерело для натхнення. Природа вміє дивувати і тішити.
А мені спокійно і затишно сьогодні.
У мене є кава з ванільним морозивом і музика.
А ще багато якихось теплих і хороших емоцій
Останні кілька днів були просто гарними...
...дякую усім за компанію, спілкування, проведений час...

В колонках играет - Квін

Настроение сейчас - забігана і втомлена

А все-таки добре отак… до бабці з дідом махнути.
Кататись на дідовій зеленій «Україні», пити холодну воду з криниці, жувати чорний хліб, який видається найсмачнішою в світі їжею.
А ще слухати безліч цікавих дідових історій-спогадів, лежати в траві і дихати запахом паленого листя, замурзатись виноградним соком і горіхами, босоніж побігати по ще поки доволі теплій землі…
У цьому є щось таке… ні…цього словами не передаси.
…
А ще осінь… «осінь моя, ти примарними цвяхами міцно прибила мене до хреста»
Щось заплуталось поміж пальців, заснувало зіниці, заклеїло скотчем рота, аби не змогла заговорити.
А, по суті, і не хочеться…
Хочеться багато мовчати… слухати музику… торкатись… дивитись… відчувати…
…і бути поряд…
Я ще подумала… мабуть, я таки сильна… своєрідно так… але сильна…

В колонках играет - Радіохед

Настроение сейчас - сумно

Я на повні легені вдихаю Її терпкий запах.
І він п’янить мене, бентежить, змушує тремтіти і водночас легко плисти... кудись.
Осінні ночі не можна ні з чим порівняти.
Видихати в нічне небо пару запаху «подвійна кава з молоком за 3 гривні з автомату»
Повільно брести набережною, розглядаючи містично чітку повню
Торкатись руками соснових дощок злегка покошених парканів
Вдихати запах долонь, що пахнуть придорожніми травами
Тривожити пальцями повітря
Пригортати до себе жовті квіти
«Руки помнят наизусть» все…кожен порив вітру, кожен дотик до матеріального.
Іноді мені здається, що усі мої емоції просочуються саме через пальці.
…
Я стала надто сентиментальною
*усміхнулась*

В колонках играет - Слезы - Я с тобой

Настроение сейчас - мррр

«Восени так солодко бити по собі минулим…»
А ще солодко сидіти вдома на підлозі всю ніч, пити коньяк, слухати Сігур Рос, балакати… балакати…балакати… з мегакласними людьми…
Бодя, Юра, Макс… ДЯКУЮ!
Тепло частіше бачити Нельку і Вовку…
Радісно повертатись додому в перший день (ніч?) Осені і слухати пісні про неї…
Мертвий півень, ДДТ, Метелики…
І Мельница… просто так…
А ще якось до біса гармонійно – стояти вночі босоніж на балконі, обіймати гаряче горня з кавою і дивитись на зірки…
…
…
…
І мені анітрішки не хочеться повертатись до брєдових, заїжджених тем про те, як все хріново…
…думати про щось, що мене наразі аніскілечки не цікавить – це гвалтує мені мізки
А я хочу спокою.
Тому можу його прийняти у подарунок замість любові.

В колонках играет - Caotica Ana OST - The callling

Переживать жизнь в секундах....
Делать вид, что не больно
Я путаюсь в своих словах и чужих мыслях...
кто я? й-а? Ja-ja?
Мне нужна эта дрожь в руках
И осень - пить ее с твоих глаз, стирать ее дыхание ладошкой по стеклу, обнимать ее прозрачную ветренную субстанцию, любить ее прикосновениями пальцев и губ к горячей кружке с кофе, собирать пазл ее души по отдельным листикам-каштанам-солнечным зайчикам...
Может быть все будет именно так...

В колонках играет - Gackt - Etude

Настроение сейчас - меланхолия

 

Нарисуй меня на обоях в детской

Разноцветными карандашами

Схематически… и с воздушным шариком в руке

Чтобы я понемножку училась летать

Ведь в деталях теряется смысл,

Да и я не настолько сложная

Ведь все так просто, как эти человечки на стене

Ты – я, я – ты…

А когда тебе нужно будет сделать ремонт души,

Сможешь просто сорвать-помять-выбросить

Без сожаления

В колонках играет - NoThanks - Миллионы световых лет

Настроение сейчас - спокойствие

 

Медленно так вдыхаю аромат неспелых черешен,

чая с медом и корицей.

и солнечного, мягкого, почти пастельного утра.

Иногда даже хорошо просыпаться в 6 утра.

Просто чтобы постоять на балконе и греть пальцы о тепло кружки.

Над сознанием нависло много запахов-ощущений.

Хочется рассказать об этом, медленно разделяя слова на буквы… звуки…

Не болеть кем-то… не думать… не дышать в определенный моменты.

Быть…

Той, кто…

Здесь…

Сейчас…

В колонках играет - Eguchi Takahito - Tenderness (TB OST)

Я так хочу под небо Макото Синкая.
Туда, где трепетно дрожат мечты и не нужно слов.
Туда, где нежные лепестки сакуры взмывают ввысь вместе с теплыми потоками воздуха.
Туда, где на лице не успевают высыхать слезы счастья.
Я так хочу, чтобы там был человек... которого я еще не встретила. не видела... но я его знаю.
Я знаю что он чувствует, я знаю от чего трепещет его душа... я чувствую его в себе с недавних пор.
Я бы не сказала ни слова.
Мы просто смотрели бы на это бессконечно прекрасное небо и превращали секунды в вечность.
Слова... они ведь не для тебя... не для нас...
Мы рисуем иероглифы на улыбках у друг друга и вплетаем в волосы солнечные лучи.
Ты когда-то тоже видел этот закат... я знаю...
Возможно в какой-то из прошлих жизней...
Ты ведь был где-то рядом...
Ведь каждый раз, когда я тебя чувствую, все становится таким понятным и простым.
И каждый раз, когда я сижу и смотрю на растворяющийся день, мне кажеться что
вот-вот появишься ты, мило улыбнешься и просто сядешь рядом...
Так, будто мы были знакомы сто тысяч вечностей до того.

В колонках играет - God is an Astronaut - Zodiac

Весенняя переменчивость погоды, настроения, атмосферы, компании – этакая свежесть и новизна ощущений.

Иногда мне так нравится просто быть… здесь и сейчас… и укутывать себя от вечерней прохлады теплыми улыбками, посылаемыми куда-то в небо.

Тогда пальцы запутываются в серпантине из неизвестно-родного.

И каждый вдох, наполняющий легкие кислородом, выжигает внутри меня следы – узоры, тропинки, изгибы, завитки...

Да, мне предстоит все это распутывать, разгадывать.

Впереди меня – туман, который я, все-таки, люблю…

Люблю, как он запутывается в волосах и оседает на плечи…

Люблю как он прячет то, что «реально», то, что впереди…

И знаю - я не могу предугадать, куда я иду, но пути не заскучаю.

Ведь у меня есть то, что «навсегда останется неизменным»…

В колонках играет - Флер - Пожалуйста, будь моим смыслом

Настроение сейчас - острые грани эмоций

 

 

В колонках играет - Julian Tomas - Suicide

Настроение сейчас - останній робочий день

Вчора мала чудову можливість поблукати старим містом НАОДИНЦІ.
Зайти в мистецькі галереї, подивитись на польський постмодерн…
В мене в голові стоїть теплий саунд вуличного джазу, запах, що долинає із кав’ярень – смачнючого гарячого шоколаду із тістечками, звуки флейти та відчуття прохолодного вітру на обличчі, кольори барвистих і теплих магазинчиків, їх вітрини із порцеляновими ляльками чи музичними інструментами Фотовиставки та чудернацькі перехожі, сині стіни у будиночку та калюжі, в яких відбивається руде світло ліхтарів, вузенькі вулички із бруківкою та книгарні. Книги тут дійсно дуже дорогі, а я так хотіла собі придбати якусь по імпресіонізму…(((
Забрела в Irish pub, потрапила на розкішний і незабутній концерт польського блюзу… щаслива я людина, виявляється…)
В такі моменти я просто заплющую очі та розчиняюсь в атмосфері…
В такі моменти життя стає якимсь особливо неповторним.
І, знаєте, я усвідомлюю – у мене цих моментів доволі таки багато.
Хочеться жити… саме цим життям…саме так як воно і є…

А це...це малювала дівчинка, якій 2 рочки...

В колонках играет - Pearl Jam - Nothingman
Настроение сейчас - awwwww

Сегодня уехал Ежик… и мне стало так грустно… будто я осталась одна на целой планете.
Эти выходные, будто яркая вспышка, остаются ноющим трепетом в моей голове.
Парк// замок// Hard Rock Cafe// один матрас на двоих// моя рука в твоей варежке// уточки… и…
Я закрываю глаза, и мир начинает вращаться еще быстрее, все становится еще более безумным и нелогическим. Лишь только эти отдельные мгновения…
НО ВЕДЬ ЭТИ МГНОВЕНИЯ И ЕСТЬ САМА ЖИЗНЬ!
Иногда мне кажется, что моя «реальность» вот-вот лопнет по швам, я знаю, я видела там, за тонким шаром штукатурки что-то совершенно другое… что-то из ряда вон выходящее… что-то, что и ты чувствуешь, что и ты тоже ощущаешь…
И я это знаю…
И я благодарна тебе за это!
…просто я тебя очень-очень люблю…

В колонках играет - Дубовый Гаайъ - Ты холодна

Сумірко,
Складена тобою колись із кубиків Весна почала деформуватись і набирати недолугого вигляду. Як твоє відображення у дзеркалі. Ти ж знаєш про свою недолугість, правда?
Зворушливу незграбність та не промальовану сором’язливість. У тебе таки ще сируваті, не відточені манери мріяти. Ти не навчилась писати краще банального.
В твоєму рукаві – піковий туз. Скажи, навіщо ти їх колекціонуєш?
Ти малюєш… ти гарно малюєш, але ти ніколи не намалюєш головного… Того, що прагне та, інша, що живе у тобі.
Ти любиш гратись із снами, експериментувати із фантазіями, дозволяти собі сходити з глузду… але ніколи не зможеш покласти вінка на могилу своєму найпекучіше-відданому почуттю.
Ти незмінно самотня і брешеш собі про самодостатність. Коли ти уже нарешті подорослішаєш та перестанеш підкидати жмені снігу до неба?
Наостанок хочу тебе попросити, будь ласка, навчись стояти за себе.
завше твоя, я...

В колонках играет - Мертвий Півень - Коли ти смієшся
Настроение сейчас - ліричне

Сьогодні мені дуже хочеться сидіти поряд з тобою у затишній кав’ярні, розглядаючиі риси твого обличчя.
І лежати поряд з тобою на снігу прямісінько у центрі міста (пофіг, що про нас подумають люди) і дивитись на зорі (пофіг, що вечірнє небо затягнене хмарами).
І разом пити розчинну каву з автомата щоб потім гарячим подихом гріти одне одному руки.
А взагалі… мені хочеться розірвати секунди у вічність коли ти мене обіймаєш.

В колонках играет - Кино - Раньше в твоих глазах отражались костры
Настроение сейчас - лащиться у ног незнакомцев

«Не бойся милый, это всего лишь чувства…»

Что люди делают на улицах города?

Что они делают в моей голове?

Ходят мною, будто сквозь проходную комнату.

Туда-сюда… Слышен лишь скрип дверей и шлепанье тапочек.

Мною управляют какие-то голоса, мысли… но не МОИ.

И иногда кажется, будто живу в чьем-то тамагочике.

…

Он гладит меня по спине, будто кошку.

Пытается приручить.

Знаю

 А мне приятно стоять, прислоняясь к мокрой кирпичной стене и вдыхая запах тумана

Слишком много всего сейчас вокруг

Мысли… люди… дождь… отражения в лужах… поцелуи… сигаретный дым… пиво…

Все надоело

Все вызывает желание отдохнуть

Все провоцирует

И почему-то даже не лечит

В колонках играет - Eguchi Takahito - Tenderness

 так много интересных людей в этом мире, так много среди них может быть «родных душ»… и я ни за что не поверю, что во всем мире есть только одна наша «вторая половинка»… скольких мы встречаем на своем пути, но скольких еще мы так никогда и не узнаем.
Каждый день мимо нас проплывают сотни, тысячи теней своего поколения… таких же, как и мы… и нам до них нет никакого дела… как и им до нас.
А среди всех тех сотен и тысяч найдется пара-вторая таких, без которых нам и дышать трудно иногда.
Счастливы те люди, которые знают, о чем я сейчас говорю!
Я люблю свою жизнь, я люблю людей, которые рядом со мной, я люблю то чувство, которое ощущаю при общении с ними.
И я благодарна Вам за то, что Вы каким-то образом оставили свой след во мне.
Еще раз спасибо! ^_^

Один из любимых... а как же =)

В колонках играет - Eguchi Takahito - Grief

Настроение сейчас - romantic

Я больше часа стояла на мосту «над туманным заливом» и смотрела вниз. Смотрела как влага от тумана медленно оседает блестящими бусинками капель у меня на волосах. Смотрела на темные силуэты деревьев за серой мглой. Смотрела на желтую еще траву, местами черную и выжженную огнем. Смотрела вдаль, «в ту точку, где земля сливается с небом», туда, где нависает серый и угрюмый купол неба, где тонкими, почты эфемерными нитями дождь разрезает воздух.
Я открыла глаза чуть шире и увидела жизнь.
Просто жизнь – ни больше ни меньше.

В ушах Эгучи Такахито, ОСТы к Trinity Blood… бесконечно красиво и грустно, вовсе не по-весеннему, да ну и пусть. Ведь мне везет на эти красивые дождливые и тоскливые дни. Это не та грусть, что разрывает сердца. Это та грусть, которой поддаешься добровольно, чтобы убедиться в том, что ты живешь…

Вчера состоялась весьма занимательная и познавательная беседа с дядей о феодальном обществе и монархии, где-то даже до полуночи. Что довольно странно, т.к. обычно такие разговоры меня немного утомляют.
Во вторник должна выступать на конференции по НАТО, морально готовлюсь, должно быть интересно.… И что это последним временем меня потянуло на политику? Никогда бы не подумала, что буду интересоваться ею… Но все вокруг меняется и я тоже… оказывается)))

А сегодня… хм =) Все, что мне сейчас хочется, так это взять фотоаппарат и устроить фотосессию своему городу,… а еще большое поле с одуванчиками…

А фото со Львова моего любимого...

В колонках играет - Placebo - Special Needs

На вулицях міста тепер віяло холодом і не дивно – стояв останній день листопаду, останній день Осені. Завтра зима.
Зиму вона дуже не любила.
За її холод, за короткі дні, за неможливість довгих прогулянок, за період «великої депресії».
А ще за день св. Валентина. Вона ненавиділа це в корені дурне свято…
Можливо частково тому, що вже який рік підряд проводила його наодинці, запалюючи свічки та випиваючи пляшку вина, засинаючи з комом у горлі та підтікшою тушшю на щоках.
Але зараз була Осінь – її улюблений період, її улюблений час. Саме ця дощова осінь, що топила впале листя у своїх калюжах, саме ця пора «золота на блакитному»
Вона жила холодними думками та емоціями, вона брала до рук свого старого блокнота та олівця і виводила беззмістовні сюжети… І так – до самого ранку.
Ніхто її не чув. Її ніхто не помічав. Навіть на вулицях. Вона старанно приховувала очі – за своїм контурним олівцем та густими віями. Вона старанно приховувала руки – за довгими кльошовими рукавами. Вона старанно приховувала свою душу – безпристрасність.
Вона любила ходити по залізнодорожніх шляхах, з музикою, що лунала з навушників на повну гучність. Так, аби не чути можливе наближення потяга.
Вона любила лежати на даху якогось будинку, підклавши сумку під голову
Вона любила багато чого… саме восени.
Пізніше все втрачало для неї сенс.
Життя завше ділиться на речі які ми любимо або не любимо. Частіше воно складається з речей, котрі нам взагалі байдужі.
Для неї в пізню пору залишався завше лише один трамвай. Він їхав в протилежну сторону від її дому.
Їй це було байдуже.
Холодна мокра бруківка м’яко блищала при світлі рудих ліхтарів. Це світло завше заколисувало її свідомість до напівтрансового стану. Рідко – з поверненням до реальності.
Дзеленчання останнього трамвая, котрий сьогодні проїхав без неї, застигло в свідомості гучним і коротким вибухом.
Вона притулилась до холодної кам’яної стіни та витягла з кишені пачку вишневих цигарок. Їй до біса подобався солодкий присмак на губах, який вони по собі залишають. Осінній цигарковий присмак.
Вишневі вона курила теж тільки восени.
На барвистих афішах хизувались якісь фейк посмішки. Надто фейк, щоб у них хотілось вірити. Вони сміялись до неї… з неї! А їй хотілось не відповідати їм, натомість вона витягнула люстерко на підправила зачіску.
Бліді губи. Смертельно бліде обличчя.
Можливо хтось і вважав її симпатичною.
Їй не подобалось червоніти від випадкового погляду чужаків у душу.
Їй ніколи не подобались високі підбори. Тому вона носила 17сантиметрові..
Тільки восени!
І довгі оксамитові рукавички.
Вона без інтересу дивилась на випадкових прохожих, уявляючи їх оголеними, мертвими, закривавленими, з розтрощеними черепними коробками, підданими содомії… і докурювала останню цигарку з пачки.
Все було надто пустим та байдужим. Увесь світ, що складався із «ще» та «фак оф»
Мерзенним.
Нікому було повторити перед сном «Stay with me!»
Лише послати під три чорти. Та підпалити ще одну цигарку в знак протесту власному здоров’ю.
Чом би й ні?
«Ведь мы живем для того, чтобы сдохнуть»
Цікаво, скільки часу потрібно тим кільком літрам крові, щоб витекти через дві ранки на зап’ястях? Вона ще не перевіряла. Не хотіла.
Цікаво, скільки часу потрібно, щоб заснути і не прокинутись серед газу з відкритої газової труби?
Цікаво скільки триватимуть ті кілька секунд польоту з сьомого поверху?
Скільки разів їй доведеться скорчитись в конвульсіях, що настануть в результаті прийняття великої дози пігулок чи в обіймах мотузки?
Скільки часу вона зможе провести під водою до того часу, як ї дихання остаточно зупиниться?
Скільки разів їй доведеться натиснути на курок, перш ніж вона добереться до потрібної їй кулі, граючись у російську рулетку?
Багато питань кружляло і її голові.
Усе безглуздя.
Страшне, жахаюче, безвихідне безглуздя.
Вона плакала, слухаючи музику.
Сміялась, коли чула, як хтось порівнював життя з грою.
Для неї це давно перестало бути грою чи театром.
Гра – вона цікава, вона пригода, театр – захоплююче дійство.
А тут… Тут все зведено до брудного та низького.
Вона не далеко втекла від усіх. Була такою ж, хоча й не приховувала цього.
Банальною людиною, котрій здавалось ніби вона чимось краща за інших.
Вона просто чекала на свою смерть – природну чи не зовсім.
На смерть, як велике чудо, блаженство, як довгий і солодкий сон, як…
Винагороду…
За все те, чого їй довелось натерпітись, притискаючись до цієї маленької брудної кульки на ймення Земля.
Зараз вона більше не плакала.
Наступила північ і стало запізно.
Прийшла зима і відішли всі емоції.
До наступної Осені.
До наступного огризку сірого життя.
А поки…
Життя як дешеве кіно, в якому вона – головна героїня.
Без вихідних та відпускних.
Без права на каву та перекур.
Без права на «життя».

В колонках играет - 30 Seconds to Mars - From Yesterday

Настроение сейчас - melancholy

«Ты действительно хочешь умереть?
Я просто хотела что-то изменить»

Опять пересматривала «Дом из песка и тумана». Вообще-то он из тех фильмов, которые смотрят один раз и помнят навсегда. Но все равно ставлю его опять.
Сестренка, ты писала о том, что слушаешь саунды к этому фильму – они действительно красивые… и грустные, цепляющие.
Последним временем такую музыку и ношу в душе – что-то такое, что задевает до самых корней и долго не отпускает.
О чем я?...
О музыке, фильмах, живописи, театре, стихах и прозе – о том, что вечно и о том, что не оставляет равнодушным. Ты его можешь или любить или ненавидеть, но просто так мимо пройти не сможешь.
Кто-то скажет – «это не для меня», но все равно найдет что-то «свое», что-то, что будет питать его душу в минуты горечи или счастья, любви или отчаянья…
Сейчас чувствую себя немножко одиноко и так, будто кто-то перерезал провода питания. Хотелось бы окунуться с головой в приятные воспоминания.
Сейчас только одно в голову приходит, сама не знаю почему…
Один летний поход за город… да-да, тогда мне было так по-летнему тепло и беззаботно…
Cпасибо за это хорошее воспоминание.
Обычно так и бывает – все, что нам остается в подарок от жизни – воспоминания.
В конце, когда уже ничего не имеет значения, ты можешь баловать себя воспоминаниями.
Это то, что никто у нас не в праве забрать и то, что мы не должны игнорировать…
Опять же, исключительно субъективно…

Блин, ну нравится мне эта песня и все тут!
И что?!

И пусть кто-то будет меня упрекать – мне уже стало на все это глубоко пофигу.

В колонках играет - Moonspell - Ruin And Mysery
Настроение сейчас - sick

YAY, здійснилась мрія ідіота - язаполучила LAPTOP!!!!
Скажімо так, він у мене в кредит, тому виплачувати прийдеться ще довго, але...
він вже у мене - гарнюній, сяючий та чорний... + сенк великий батькам за допомогу у реалізації цієї мрії.
Тому тепер я - саме щастя ^__^
Якось воно так дивно - знаходитись вдома...
Затишно, спокійно, як ніде безпечно та комфортно...
Запах свіжозвареної кави та мандаринів...
Класика з колонок, що заповнює свідомість таким незвичним... абсолютно гармонійно-рушійним відчуттям.
Вино, що пахне ваніллю і мигдалем та раптові слова про смерть...
Все якось так... як пухнасте покривало, в яке закутуєшся після гарячої ванни з великою кількістю ароматної піни і улюблений в'язаний светр по самі коліна.
Ось... це дім у моєму розумінні.
БЕЗ криків, істерик, непорозумінь, брудних шкарпеток , розкиданих по кімнаті, обстрижених нігтів на підлозі, невимитого посуду у раковині та сигаретного диму.
Саме тому я ТАК люблю туди повертатись... хоча й ненадовго.
Здаєьтся, ніби проходить тридцять три вічності, перш ніж починаєш усвідомлювати... але це я, знову ж таки, залишу лише для себе.
Я знову захворіла...=( ...лікуюсь...п'ю пігулки та мікстури, закутуюсь у теплі шерстяні гольфи, але нічого не допомагає... бррр, ненавиджу цей стан тотальної розклеєності та нінащонепридатності.
Заважає зараз серйозно.... перед сесією, коли такий завал...
Сподіваюсь, не на довго....
ЗІ - Нелько, спасибі за фільм... так, це те, що я шукаю...заділа ти мене за живе...

В колонках играет - Hellsing OST - Shine
Настроение сейчас - studiezzzz

Якось дивно тут зараз писати про те, що я думаю, відчуваю, переживаю...
Все так наплутано, все таке мінливе, що просто беззмістовно...
Ну, по-перше, це...and how to drown in your arms...
Тонути... скоріш танути...
Щось ніжне та невагомо приємне, чого мені давно не вистачало.
Таких слів, таких поглядів, таких дотиків, таких обіймів
Саме те, що змушує мене...але шшшш...
З приємного:
Зібрання Бу-Ба-Бу, на яке я маю намір потрапити
Хелоуін наближається....ииии...
Чудесні вихідні, проведені в режимі сталкерування...
З негативу:
Я провтикала концерт Вас Васа (Василя Васильцева). Чорд... В траур!
Мені видалили всі останні фото з цифри...
Тому найближчим часом планую ранню побудку з метою погоду у Туман, у Nebel, у Сонне Місто... хо-хо-хо
Хтось хоче скласти компанію?
Якось так несправедливо швидко минає Осінь...
Та все ж я всигла її для себе зберегти...
У тих кількох десятках каштанів, у тумані, у замерзлих руках, зігрітих чиїмось диханням, у гарячій, ще не вистиглій каві, у жмені листочків, підкинутих угору, у монотонних сірих ранках... у тому як вирізають/малюють/царапають/виводять/видувають/видавлюють комусь...серця...
Тепер я... як хтось... для когось...не для решти...бо для них я і є решта...

В колонках играет - Pink Floyd - High Hopes
Настроение сейчас - same

One more part of the mood...
I just adore this one, so I figured out it should be here, in the place, where things have some meaning to me.
Ummm...and yeah,
Hedgehog, I love u...

В колонках играет - These Green Eyes - Stay Awake
Настроение сейчас - nostalgy

Останні кілька днів думала про літо, передивлялась фото, окуналась у спогади...
Є багато чого згадати, а це не може не тішити.
Сьогодні особливо погострилась ця ностальгія. Перечитувала Тараса Прохаська "спалене літо". хм, це саме те, що хотілось би пережити саме те, що сильно надихає... якимось чином...
Учора блукала містом. полюючи на вдалі кадри...захотілось назвати ці фото The Abandoned Town... А може Lost Childhood... Це не суттєво.
Швидко дорослішаємо... надто швидко...
Дні проходять під музику старого-доброго Пінк Флойда. Це ще одна річ - старий рок, на якій зараз замкнулось моє маленьке коло. Щось таке суттєве...важливе...і наразі таке "моє".
А у нас знову фестиваль кіно - починаючи від сьоголдні Чеський, Польсьский, Білоруський, Словацький та Російський кінематограф. Не хотілось би це пропустити...
Ех, крім того, останні кілька днів з голови не виходить ця людинка. Дуже дорога мені людинка, за якою я зараз дуже сумую. Їжачок, думаю, ти мене підтримаєш...

В колонках играет - These Green Eyes - Watch The Lights Turn Out

Настроение сейчас - impatient

Отож, відбулось...
хм... багато позитиву ^_^
Розписувати все дуже довго мабуть буде...
тому постараюсь у кількох словах...
Відкрита ніч включала в себе перегляд короткометражних аматорських фільмів кінофестів "Відкрита ніч" та "Моє місто - моє життя".
До Луцька приїздили люди, творчість котрих мене сильно цікавить, зокрема - Санін та Іллєнко.
Хм, були кельтські танці, Львівських духовний театр "Воскресіння" - ходулісти, вогняне шоу, виступали Ауткрай і Джай Ра.
Закінчилось усе діло о 6 ранку, причому до кінця нас залишилось (крім організаторів) лише 8 ентузіастів. На те, що було в кінці, дійсно варто було залишитись)))
Хе, за 10 хвилин "наколядували" "лицарям на каву" 20 гривень, за які пізніше купили вина, лавашу та сосисок.
Плед... шоколад... вежа... танці в колі...
ранок зустрічали на річці, де був дивовижний пейзаж...
....
А взагалі стану а-ля "використаний презик" прийшов на зміну зовсім інший...
Я знаю, що мене гріє зсередини це хороше почуття... and nothing else matters...
Хоч як страшно прив'язуватись, але це так...
кілька годин ніби кілька секунд... лише "lost highway"...і його рука...
Сиджу на парі в атмосфері жаданівського постмодернізму
хм, тому нах преподів та цензуру...
зі - змінюємо ставлення до людей?

В колонках играет - Bloodflowerz - Diabolic Angel
Настроение сейчас - on the bottom

«Людям стало мало андерграунда, поэтому они и придумали апперграунд.» (Дереш)

«Никто не хочет признать, что мы подсели на музыку, как на наркотик. Так не бывает! Никто не подсаживается на музыку, на телевизор и радио. Просто нам нужно больше. Больше каналов, шире экран, громче звук. Мы не можем без музыки и телевизора, но нет – никто на них не подсел.» (Паланик)

Мы – просто дети своего времени.
Мы – просто рабы цивилизации, которую соорудили собственными руками.
Мы дышим сигаретным дымом и дымом выхлопных труб.
Мы позабыли, что такое свежий воздух и прозрачное небо.
Мы – поколение Гибсона и Паланика, поколение Кустурицы и Феллини, поколение Вонг Кар Вая и Тарковского.
Мы – фанаты Евангелиона и Аниматрицы, Бибоба и Технолиза.
Мы – поклонники покинутых зданий и ржавых труб.
Мы читаем на ночь Кинга, Стивенсона и Лема.
Мы – поколение индивидуалистов и cyber punk, трэш концептуализма и сталкерства.
Мы заточенные в решетку, а точнее в network of civilization.
Мы одержимы делением на субкультуры, мы одержимы техникой, мы одержимы Городом.
Об уюте не идет и речи. Мы засоряем квартиры ненужным хламом, который не удовлетворяет нас.
Мы спускаемся в подвалы, чтобы уйти от человеческой суеты.
Мы поднимаемся на крыши, чтобы почувствовать иллюзию свободы.
Мы видим сны, но возвращаемся в «реальность».
Мы умеем мечтать, но сильно скрываем это
Мы ищем себя в наркотических трипах и психоделических полетах.
Мы изучаем эзотерику, мы изучаем философию.
Мы ищем.
Что-то.
Себя.
Детей не ненавидят…
А мы ведь просто дети своего времени.

В колонках играет - Keane - She Has No Time
Настроение сейчас - romantic

Згадала про цю фотку і одразу вирішила її сюди закинути ^_^

В колонках играет - Крематорий - Мусорный Ветер
Настроение сейчас - tired as hell

Обличчя... Припудрене, приведене до досконалості з допомогою театрального гриму. Чіткість очей, ледь підведені губи, висока зачіска і пишне жабо на шиї.
Ви носите шовкові панчохи та пишні плаття, стягуєте тісні корсети, що підкреслюють ідеальну форму вашої фігури, спокушуючи чоловіків.
Ви пишете листи при свічках, ставите печатку на гарячому воску і відсилаєте таємному коханцеві, в якого Ви одна з багатьох таких же.
А хтось... Сидячи вночі біля вікна, марить вашим запахом, вашими губами, ледь відчутним доторком вашої долоні.
Трепетність найбільш збудлива... Ніжність дотику, невагомість поцілунку, відсутність слів...
Граючи на сцені, Ви переживаєте чужі почуття, чужі переживання... біль, відчай, щастя...
Хоч в реальному житті на них не залишається місця. В реальному житті на обличчі той же театральний грим або красива чорна маска.
Викликаєте не захоплення, скоріш почуття жалю, скорботи за знищеною душею.

В колонках играет - Stand.up - Відлітай
Настроение сейчас - нормально

ги, знайшла колись написане... це про Львів, бо його я дуже люблю і це мабуть єдине місто з тих, в яких мені довелось побувати, яке мене настільки задіває...

Стою на балконі, дивлюсь на жевріючий захід похнюпленого сонця. Десь далеко, вільні від земних умовностей, летять птахи. Небо сповнене спокою та гармонії, лише трошки стривожене непомітним для людського ока вітерцем. Дивлюсь на небо, дивлюсь під ноги, а там… Там розбурхане, спішне і таке галасливе життя. Вир метушні охопив моє місто, воно потонуло в сонному присмерку, в багатоманітті своїх ароматів.
Моє місто завжди так пахне. Воно, як старенька бабця, котра давно підібравши улюблений запах парфумів, зберігає його довгими роками…
Тут, на висоті мого балкону завше смачно пахло смаженими млинцями. А ще свіжовипраною постіллю. А ще… Хм, важко пояснити. Запах щастя. Дитячого, наївного щастя. Одразу поринаю з головою в спогади коли я ще була малою. Як я завжди полюбляла тут сидіти і не думати ні про що погане. Зараз знову відчуваю, як гаряча кров пульсує в скронях а в голові відчутне легке запаморочення… Я озираюсь довкола… Перед очима простягається безмежний простір вечірнього неба, я відчуваю свіжий подих вітру на своїх щоках і піддаюсь цій невідомій стихії. На душі стає легко і тепло.
Одна за одною ніби зірки на небі спалахують кватирки в сусідніх домах. Знаю, що і тут і там ходять безтурботні люди, повертаються з роботи, йдуть одне до одного в гості… Туди-сюди з гуркотом коліс і ревом мотору проносяться машини. Вони теж кудись поспішають... Та я не зважаю. Я продовжую стояти тут, в напівзабутті, віддана своїм мріям.
Моє місто пахне сонцем… Особливо погожими осінніми днями його тут багато.
Воно пахне кавою, цей запах невтримно виривається із маленьких кав’ярень та подорожує людними вулицями.
Моє місто пахне музикою… Інколи веселою, інколи журливою, але загалом такою милою серцю…
Моє місто пахне чиїмось коханням… нерозділеним, одиноким, давно забутим, а може ще не пізнаним, а може юним та розквітлим.
Воно пахне блиском вечірніх ліхтарів, що м’яко освітлюють перевулки, вулички, переходи…
Воно пахне галасом трамваїв, що турботливо відвозять заклопотаних людей по домівках.
Моє місто пахне смутком та ліричною задумою старовинних та масивних статуй, пам’ятників.
Запах, до якого хочеться постійно повертатись, розчинятись у ньому... „до самого, самого дна”

В колонках играет - ???
Настроение сейчас - feelin'sick

Когда она смотрела ему в глаза этаким вопросительным взглядом, она просто хотела что-то сказать.
Кое-что, то мог бы понять только он. прочитать, почувствовать, прощупать... один бог знает.
Вот так они и сидели друг напротив друга, на соседних высотных зданиях.
Нет, они не были знакомы. Так жизнь сложилась, что им захотелось умереть в один и тот же день, в одно и то же время.
Ни он ни она не верили в случайности. И сейчас, вместо того чтобы прыгать, они сидели и смотрели друг другу в глаза.
Легкий мартовский ветер смахивал слезы с ее еще довольно детского личика, не оставляя места грусти.
Багровая окраска неба, последние лучи заходящего солнца, прохладность вечернего воздуха и взволнованное дыхание.
Он улыбнулся ей и она ответила такой же улыбкой. Легкой, почти неуловимой, несколько грустной, но теплой.
Вот все, что они оба искали всю жизнь. Такую теплую искреннюю улыбку, смелый взгляд чьих-то глаз.
Ой, какая банальность, но какая же необходимость в простом человеческом тепле.
Ведь не это мы ищем каждый день в глазах наших близких, в их словах, в их действиях... ?
Немножко, совсем чуть-чуть, но так, чтобы хватало для жизни.
Они нашли свой последний лучик тепла, и последнюю надежду.
.......
После дождя всегда бывает солнце? Или просто начинает падать снег?
Как это все бывает, кто мне скажет....
Увы, жизнь очень редко одаряет нас радостными и приятными мгновениями... Да...
"Если у вас все хорошо не пугайтесь, это не долго"
Только циникам место в этой жизни... Бессердечным и черствым. Чтобы они
холодно и равнодушно могли друг с друга снимать кожу, выпивать кровь...
Сладкий нектар с металлическим привкусом...Трепетная дрожь по телу..
Нет... это не проходит с возрастом, не перерастается, и не забывается...
УВЫ....

В колонках играет - From Autumn To Ashes - Autumns Monologue
Настроение сейчас - shitty

Вы видели когда ни будь океан в реальной жизни?
Видели как его волны подкатывают к берегу, разбиваются на мелкие капельки, возвращаются назад в свою стихию.
По себе они оставляют только мокрые следы на песке. А те, которые были на нем до того, просто исчезают.
Вот такая вот магия соленого бриза и приятного цвета заходящего солнца, ласкающего лицо, ладошки, босые ноги.
Когда стоишь на берегу океана, чувствуешь себя такой же каплей, маленьким существом.
Глубоко, на все легкие вдыхаешь соленый воздух и падаешь на песок, берешь его в руки, чувствуешь отдельные пещинки, чувствуешь, как он ускользает из ладошек тонкой струйкой…
Это идиллия, которую можно пережить только раз в жизни.
Ведь все стоящее случается только раз… Первый раз, первое ощущение, незабываемое воспоминание.
Ведь, слушая песню впервые, мы просто переживаем ее сами. Это уже потом начинаем разбирать ее по частицам – музыка текст, отдельные инструменты, смысл… и тому подобное. Первый раз – эмоции. И если песня стоящая, они накроют нас с головой, словно волной. Потом такое ощущение уже невозможно с той же песней. Увы, а может наоборот, к счастью…
Да что же с человеком? Ой, не перестают некоторые удивлять и всегда остаются некой тайной, неким первооткрытием. Наверное, мне это в людях и нравится… Их неожиданные повороты и тропинки.
Это все этакое лирическое настроение, что способствует подобным размышлениям.
Сейчас мне так не хватает моего любимого пледа, кофе и объятий…

В колонках играет - Moonspell - Darkness And Hope
Настроение сейчас - ...факін валентайн...

...Ще один малюнок, нічого особливого, просто стан такий...

Настроение сейчас - ...dead...alive...waiting...

В колонках играет – Lacrimosa - Das Schweigen

Деяка музика нагадує про сни, про мрії.
Деяка музика зводить з розуму
Деяка музика наганяє сум та романтику
Деяка музика розпалює нові бажання
А ця… Хм, створює цікаві відчуття…
Так, наче за вікном – шумні вулиці Берліну (не знаю чому???), наче на вулиці дощ, наче увесь світ зупинився на кілька хвилин перепочити від людей.
От би було класно приєднатись до нього, побалакати про те, про се, розповідати найдурніші жарти і плакати від сміху, прикинутись дітьми і пускати мильні бульбашки, робити із старих газет літачки та запускати їх в політ, зіграти в пантоміму, забувши про норми пристойності. Бу-га-га.

Хочеться зараз зібрати невеличку компанію і піти на якусь нічну вечірку, пострибати під найненормальнішу на світі музику, побігати супермаркетом, розкидаючи продукти по підлозі, залізти на дах найвищої в місті будівлі і, звісивши униз ноги, дивитись на зірки, хочеться закричати на увесь голос, хочеться поцілувати якогось незнайомця, покататись на американських гірках, впасти в холодний сніг і робити ангелів, гратись в сніжки, хочеться розмалювати лице корпспейнтом і піти в найгламурніший нічний клуб, хочеться потрапити у минуле і побувати на найготичнішому балу в найкрасивішому платті з найкрасивішим кавалером, хочеться стрибнути з даху і полетіти, хочеться кататись на гойдалках всю ніч, тримаючи за руку друга, хочеться потрапити на якийсь рок концерт і витратити всі сили на хороший слем, хочеться прогулятись осіннім парком з парасолькою, хочеться покататися на тролейбусі кілька разів по місту, розсипаючи крізь відкрите вікно конфетті, хочеться взяти скрипку і заграти найтрагічнішу мелодію, таку, від якої розривались би серця, хочеться сидіти біля вогнища в обіймах коханої людини, хочеться пустити галопом по лісу коня, так, щоб світ лише миготів і втрачав себе, хочеться померти від щастя і розплакатись через якусь дрібницю, хочеться напитись вином і наробити дурниць… ось так)
Це все якось не вкладається в голові…

А чого хочете зараз ВИ??? ;)

В колонках играет - Deine Lakaien - Fleeting
Настроение сейчас - похмурий

Все недоказане залишиться наболілим

І все ж…
“…Залишися зі мною до завтра
І не кажи нічого
Довше лише вічність
Чесніше лише слова…”

І все ж…
Мені потрібен ЦЕЙ настрій, ЦЕЙ стан…
Для того, щоб жити… Виживати… Мріяти… Бажати…

Холодні пальці на холодному склі залишають свої невагомі сліди, маленькі сльози застигають воском на білій шкірі обличчя, кожен подих несе в собі лише морозних холод.
Він благословенний Самотністю. Він проклятий Самотністю.
Він п’яніє від Неї, напивається Нею щоночі, сидячи тут, біля вікна.
А щодня…
Щодня – фрагменти вічності топляться одне в одному, втрачаючи колір, форму.
Щодня – океан нових обличчь протікає поряд. Сірих обличчь.
Щодня – нове усвідомлення того, що його власну порожнечу Ніхто не в стані заповнити
Це далеко не егоїзм… Це – його хрест.
“У кожного він свій. У кожного він такий різний”

Як хотілось допомогти, та я не розуміла.
А зараз… Переповнюють пусті мрії та бажання.
Нащо мріяти, кохати, вірити в краще?
Нащо обманювати самих себе, прикидаючись безтурботно щасливими?
Мерзну… не від холоду за вікном, а від холоду, що палить зсередини.
Сьогодні провела день в парку.
Він теж холодний. Та не через погоду, ні, просто образ його віє холодом.
Жовте раніше листя віддало своє тепло землі, втратило ту Осінь… живу і теплу… потемніло, небо кольору свинцю нависає, водночас давить і огортає затишком, холодне повітря, почорнілі від вологи дерева, пожухла трава, легкий туман, що простилається м*якими густими шматками над сонною землею… красиво і водночас так…___