Здається... все от, досягла цього стану, коли збираєшся докупи, в єдине ціле, осмислене і повноцінне.
Для того, щоб пізніше вкотре розбитись на друзочки.
Тепер щовечора я млію від тої кількості звуків, запахів, образів, тонів, які просто-таки звалюються на мене, переповнюючи.
Від цього і місто сприймається по-іншому, свіжо, не буденно.
Так, ніби воно стало трішечки ближчим, ріднішим, затишнішим.

Сьогодні я задавалась питанням - чому я не народилась в якомусь маленькому європейському (північноєвропейському) містечку, оточеному безкінечно мальовничим горами?
В містечку, де будинки і вулиці - з каменю, вікна - зі ставнями і фіраночками, підвіконня - з рослинами і котами.
Де посеред міста тече невелика річка і є багато місточків.
Де є багато затишних місцин для усамітнення і прогулянок.
О, я гуляла б там постійно! Часто носила б із собою в сумці книгу. І фотоапарат. А ще багато плівок.
Щоб потім проявляти їх у темній кімнаті з усіма цими ванночками, розчинами, чутливим до світла фотопапером. Про це у мене досі тримаються спогади вже 8-річної давності, дуже ностальгічні.
Здається, в таких містечках інтернет чи телефон - вияв несмаку.
Я б з превеликою радістю розміняла їх на хорошу кімнату-бібліотеку та старий патефон аби слухати Моцарта і джаз 60-х років.

В колонках играет - Daft Punk - Something about us

Настроение сейчас - просто добре

Пальці ковзають холодним мокрим металом - тримаюсь міцно за перила мосту, перехиляюсь і дивлюсь униз, на воду. На те, як вона повільно кудись тече, підточуючи берег, несучи на своїх хвилях поодинокі гілки. Здається, за нею відпливає кудись далеко і моя тривога. Не даю ради волоссю, яке розвівається вітром у різні боки, падає на очі, закриваючи собою краєвид.
Здається, наскрізь пронизує холодом. У вухах грають Радіохеди...
Віддалялась дівчинка від реальності, віддалялась від людей.
Тут і зараз на цьому мості.
Я стояла там більше години аби просто забутись, аби трохи відпустило.
Зараз найбільше мене надихає і тримає в руках перебування на самоті.
Саме тут, у цьому місці, у цьому місті... де я почуваюсь захищеною і, як ніколи, гармонійною.

Зараз же у мене є темна кімната з яскравим світлом від монітору, одна пісня на повторі і ще півтори години повноправного усамітнення. Що можна ще бажати наразі?

В колонках играет - God is an astronaut - echoes

Настроение сейчас - tired as hell

Вкотре переконуюсь, що музика - надпотужна штука.
От стоїш і трусишся від холоду, втомлена і схвильована...а тут приходить музика і тебе трусить вже від емоцій, що вона викликає. Всередині все завмирає, перевертається... Забуваєш про все на світі, віддаєшся цим потокам звуків. Дивишся, як віддаються їм музиканти, що в кількох метрах від тебе.
А коли все закінчується, залишається наповненість і ти ти щиро смієшся, бо знаєш, що ніщо вже не в стані заглушити того, що вселилось у тобі.

Що б там не казали, а хлопці з God Is An Astronaut й справді молодці. Дуже гарно виступили. Повністю поглинулась їх музикою.

В колонках играет - Snow Patrol - Chasing cars

We don't need
Anything
Or anyone
If I lay here
If I just lay here
Would you lie with me and just forget the world?

 

Пісня-настрій, пісня-стан на сьогодні. Хочеться спати, бо останні кілька днів були якимись гіперактивними. Обійняти подушку, скрутитись калачиком, залізти з головою під одіяло і спати-спати-спати. А ще... щоб хтось почитав мені вголос якусь книжку. Але то потім буде, а наразі...

Відчуття морального задоволення. Це коли я нарешті беру і за один день вирішую кілька справ, взятись за які не могла себе змусити більше місяця. Науковий керівник похвалив статтю і не став нічого там виправляти - приємно від того.

Відчуття домашнього затишку. Знайшла якогось старого, але класного в'язаного светра і нарешті починаю відігріватись.

Відчуття дитячої радості, бо маю мандаринку, яка мене дуже тішить своїм виглядом. Лежить переді мною на столі і я от вагаюсь - їсти чи ні.

Завтра-післязатра батьки продають цей комп, а ноут мій в Луцьку. Буду без нету. Це мене не турбує, в принципі. Тут є де повештатись. А вештатись в мене є натхнення, особливо після нашої одноденної самоімпровізованої екскурсії. Тут є що читати. Гірше з музикою. От це щось, що мені потрібно завше.

Такий вже балакучий зараз настрій. Але, слава богам, до ранку він помре в мені.

В колонках играет - Земфира - Бессонница

Настроение сейчас - поза ме(ре)жею

Коли пішов 13ий день "нового" року, можна згадати і старий. Дивним він був у знайомствах-прощаннях-забуваннях, в поїздах-дизелях-тамбурах, в полях, в нічних багаттях-спальниках-наметах, в горах-озерах-душних містах, у посмішках і сльозах, у щирості і сарказмі, у німому відчаї і шумних-п'яних-димних-порожніх компаніях, в замерзлих руках, інфантильних хлопчиках і милих дівчатках, в відповідальності-байдикуванні-роботою над.

Щодо копаній... цього року відсіялось-зникло із життя так багато людей. Ніскілечки не болить-не бентежить. Природній відбір. Мої рішення-висновки-мовчання + їх рішення-слова-вчинки = спільний результат.

Було багато, справді багато себе у собі. Спочатку трохи збентеженого, моментами надривного. Зараз - легкого і природнього. Википів увесь біль разом із самотностями. Обсипались старою штукатуркою суррогати, непотрібності, псевдо цінності. Коли тижнями не виходиш із квартири, забуваєш про дні і години, маєш у своєму розпорядженні себе, музику, фільми і книги - вчишся цінувати і любити цей стан. Швидко до нього звикаєш. 

Моменти спілкування з кількома людьми, які залишились, набули особливої цінності. Їм готова дарувати себе з усіма своїми думками-мріями-ідеями, якщо їм це, в свою чергу, потрібно. 

Вперше за багато років зима не несе за собою металічного присмаку у роті, не гірчить кавою і цигарками, не морить своїми настроями. 

Те, що залишилось від зими пройде в цьому ж стані, знаю. Буде ще багато змін. Буде багато... але все це буде потім. 

А зараз, в 3 ночі, так просто і спокійно сидиться на кухні. Чекаю, коли небо почне сіріти.

Чекаю... я, здається, дуже давно чекаю.

 

 

В колонках играет - Árstíðir - Síðasta kveðjan

Настроение сейчас - присутній

 Новий рік, по суті, нічого не змінює. Але приємна стабільність - по-своєму добре.

Занурюю голову в ісландську музику, душу загортаю у тепло. Ноги, як і раніше, мерзнуть.

Тихіше, тихіше... затримай подих - помри від щастя.

Знаю, кожному своє божевілля. У мене воно стало таким.

Просто я сумувала стільки, що суму цього вже не вистачило на більше. Вивітрився із сльозами...

Знаю, мені ніколи не змінити того, що закладено іншими програмами, висічено іншими руками-словами-думками. Та й не варто.

Мені можна лише бути тут і зараз.

Самій.

Собою.

І продовжувати вірити... бо вірити хочеться дуже. 

В колонках играет - Gregor Samsa - Du meine leise
Настроение сейчас - дурєнь

 Паскудно, що мій настрій в залежності обставин. Його синусоїда має надто різкі підйоми та спади, а це втомлює насправді.

Сьогодні можу тільки згортатись кициком, щоб було тепліше.

Хочеться, дуже хочеться тулитись, відчувати тепло людини поряд, казати щось несуттєве або краще просто мовчати, слухати подихи, сонно дивитись в очі, запускати пальці у пасма волосся, мружити очі, вдихати запах на повні легені, торкатись кінчиками пальців... і трохи боятись... боятись що все це може будь якої секунди кудись зникнути. 

За-ба-га-то ніжності. Надто важко втримувати її у собі. Сьогодні кожна хвилина вагою в вічність і сильно туманиться в голові. 

Сьогодні мене тягне на такий сентиментальний брєд, що аж хочеться дати самій собі ляпаса. Але скоро мені (сподіваюсь) вдасться заснути і до завтра цей настрій пройде. 

В колонках играет - Moving Mountains - Perihelion

Настроение сейчас - suxz

Сни. Їх так багато останнім часом. Надто дивних і гнітючих. Особливо таких, від яких прокидаєшся в сльозах. Я ж не звикла бачити їх так часто. А вони продовжують снитись, вибиваючи мене на весь наступний день. Сподіваюсь, це скоро припиниться знову. Та принаймні зараз не ходжу ночами квартирою і не кидаюсь з вікон...

В колонках играет - IAMX - I'm Terrified
Настроение сейчас - "i'm terrified, i think too much..."

 Сьогодні на вулицях мого міста справжнісінька весна - світить сонце, під ногами цілі ріки з натопленого снігу. В мене якась недозастуда, яка все не дає спокою. Рівно так же, як і студенти, що без перестанку телефонують, щоб щось доздати, донести, перездати. Купа макулатури на моєму столі поступово збільшується, а ентузіазм з приводу подальшої викладацької діяльності якось навпаки...

Та все ж... я от слухаю плеєр, багато гарної музики. І, коли в громадському транспорті чи на вулиці вона пройме мене до мурашок по тілу, я тихенько, про себе, усміхнусь. Усміхнусь, коли виходитиму з книгарні з щойно купленою книгою (шматочком великого щастя). Усміхнусь, піднявши голову угору, до неба, коло воно таке не по-зимовому легке. Усміхнусь випадковому перехожому, зустрівшись з ним поглядом. Усміхнусь собі, десь там, всередині себе. 

І ніби легко утримувати себе в цьому стані, здається, в будь-яку хвилину все розвалиться, розсиплеться, розлетиться до дідька. Чи то може все і всі вчать мене - не може все бути просто так, не може все бути ПРОСТО? Мусить бути якесь але... А чи справді мусить?!!!

В колонках играет - Cat power - the greatest
Настроение сейчас - нервовий

Не перестає мене дивувати як іноді людям важко визнати свою помилку чи провину!

Навіть коли вже всі аргументи пред’явлено, коли всі шляхи відступу перекрито, коли доводиш до людину до самозаперечень і розгубленості...

Ні, вона не скаже нізащо «ну так, це я винен». Почне проявляти агресію. Кричати та ображати тебе, сподіваюсь на принцип «найкращий захист – напад». І з іншого боку вона отримує твій спокій як ще більший подразник. Проста ситуація перетворюється заледве не на цирк.

Ну і от тепер запитання – ЧОМУ так важко зізнатись іншим та собі, що ти десь прогрішив, що тебе спіткала невдача, що ти чогось там не знаєш…?

Таке враження, що люди надто зациклились на своєму его і все носяться-носяться з ним, забуваючи про щось, що справді важливе.

І недайбоже задіти їх за живе, всі ж такі ранимі та чутливі поробились…

Забагато гордості, пихи, самовдоволення, моментами навіть самолюбування.

А вона руйнує нас… так будьмо ж простіше, м?

В колонках играет - Yann Tiersen - Summer 78
Настроение сейчас - так дивно-дивно

Дивлюсь на своє відображення в горняткові з чаєм. Деформоване, розмите, як і свідомість наразі.

Думаю от про людей. Про тих, з якими колись проводила доволі багато часу, які поїли мене гарячим шоколадом із термоса, які проводили додому, з якими сиділа на даху, звісивши донизу ноги, з якими робили глінтвейн, слухали музику, ділились думками і мріями.

Або ж про тих, з якими зводило докупи життя. З якими ночами слухали польське радіо, блукали вулицями гігантських міст, зустрічали сходи сонця на березі океану, дивились ночами фільми, сиділи біля багаття, писали вірші, плакали. Тих, яких навряд чи ще колись побачу.

Вони зараз якісь безповоротно далекі. І це так природно, звично. Для мене.

Не щемить, залишається лише ностальгія. Бо я вмію прив’язуватись всією душею, сильно і щиро. Але вмію і відпускати. Просто деяких людей відпускати набагато важче ніж інших. Надто глибоко вони приживаються десь всередині тебе. Надто велику частину тебе забирають із собою. Та нехай. Я заштопую рани частинками їх душ.

В колонках играет - Cecilia:Eyes - Too late for a porn movie

Ні, я все таки люблю дні підборів і платтячок.

Дні гарних заходів сонця.

Дні зустрічей із хорошими людьми, яких не бачила вже пів року

Дні, коли отримуєш видимий результат своєї роботи.

Дні, коли з навушників лунає улюблена музика.

Дні, коли кімната освітлюється великою кількістю свічок.

Тоді ніхто і ніщо не зможе зіпсувати моєї внутрішньої рівноваги.

Все ж залишається якийсь щем. За чимось/кимось чи абстрактний – то вже таке.

Просто без нього все якось не так. Тому нехай щемить собі.

В колонках играет - Maybeshewill - In another life when we are cats

Настроение сейчас - щось непрозоре трохи

Так добре засинати поряд, вдихати запах твого волосся, торкатись, обіймати, кусати і цілувати. І дивитись разом фільми, люблю дивитись разом фільми.

Дякую, моя хороша,  за ці хороші хвилини, години….

Цього тижня розпочинаю сезон ковзанів, дуже довго вони чекали свого часу на шафі. Хочу на каток, хочу кататись, не сидіти на місці б тільки.

А ще дуже хочу потрапити на ту виставку мистецтва окімоно у Львові.

Хочу ще до Чернівців… місто мене зачарувало насправді. Але то буде вже взимку.

Крім цього ще є сила силенна всього, що хочеться зробити.

Тільки б не дозволити б ліні стати на перешкоді.

Тільки б побільше завантажити себе цікавим , щоб не залишалось часу на дурні думки.

В колонках играет - De la mancha - Release all light
Настроение сейчас - наснилось мені дещо гарне

Я готова тонути в цих звуках довіку.
Закохана в музику.
Закохана у відчуття, що можу переживати, прослуховуючи її.
Що ще дозволяє настільки гостро відчувати себе живою?!
Природа та музика. А поєднання їх забирає мене. Відносить.
Вперше за багато-багато років мені не хочеться, щоб приходила осінь.
Не хочеться втрачати тоненької ниточки ілюзорної свободи.
Втрачати можливості спакувати речі до наплічника і податись кудись подалі з міста.
Приємно лоскоче думка про гру на гітарі, олійні фарби і все те, що хочеться намалювати.
...про басейн і відсутність алкоголю.
...про те, що я знаю для чого мені це літо ескапізму.
...
Я безкінечно наразі хочу конкретно-ніжного погляду-дотику-слова...
 

В колонках играет - Olafur Arnalds - Faun

Настроение сейчас - омммм....

 

Це вже практично аксіома – чим більше людина позиціонує себе естетом, духовно розвиненою особистістю з глибоким внутрішнім світом і нестандартними думками – тим більше в ній лайна і непотребу. В той час, як від того ж безпритульного чи "розумово відсталого" можна багато чому повчитись.

Слід врахувати, що на енергетичному рівні люди «прощупуються» дуже чітко. І як би вони не припудрювали свою вбогість – все це буде марними та безперспективними зусиллями. Та й загалом, окремі, іноді штучно змодельовані, ситуації здатні чітко показати істинну суть людини.

Це так, між іншим…

…

Наразі ж буду нанизувати на тонку прозору нитку свою душу, по маленьких бісеринках. Нехай це забере у мене багато часу, бо зараз я ще так багато не розумію і не можу усвідомити. Але все у мене вийде.

І не варто затримуватись на банальних речах, непотрібних людях і внутрішніх заморочках.

Це лише забирає час, емоції і зусилля.

Хочеться дуже навчитись правильно розставляти пріоритети.

Ось.

 

 

В колонках играет - Julian Tomas - Suicide

Настроение сейчас - останній робочий день

Вчора мала чудову можливість поблукати старим містом НАОДИНЦІ.
Зайти в мистецькі галереї, подивитись на польський постмодерн…
В мене в голові стоїть теплий саунд вуличного джазу, запах, що долинає із кав’ярень – смачнючого гарячого шоколаду із тістечками, звуки флейти та відчуття прохолодного вітру на обличчі, кольори барвистих і теплих магазинчиків, їх вітрини із порцеляновими ляльками чи музичними інструментами Фотовиставки та чудернацькі перехожі, сині стіни у будиночку та калюжі, в яких відбивається руде світло ліхтарів, вузенькі вулички із бруківкою та книгарні. Книги тут дійсно дуже дорогі, а я так хотіла собі придбати якусь по імпресіонізму…(((
Забрела в Irish pub, потрапила на розкішний і незабутній концерт польського блюзу… щаслива я людина, виявляється…)
В такі моменти я просто заплющую очі та розчиняюсь в атмосфері…
В такі моменти життя стає якимсь особливо неповторним.
І, знаєте, я усвідомлюю – у мене цих моментів доволі таки багато.
Хочеться жити… саме цим життям…саме так як воно і є…

А це...це малювала дівчинка, якій 2 рочки...

В колонках играет - Pearl Jam - Nothingman
Настроение сейчас - awwwww

Сегодня уехал Ежик… и мне стало так грустно… будто я осталась одна на целой планете.
Эти выходные, будто яркая вспышка, остаются ноющим трепетом в моей голове.
Парк// замок// Hard Rock Cafe// один матрас на двоих// моя рука в твоей варежке// уточки… и…
Я закрываю глаза, и мир начинает вращаться еще быстрее, все становится еще более безумным и нелогическим. Лишь только эти отдельные мгновения…
НО ВЕДЬ ЭТИ МГНОВЕНИЯ И ЕСТЬ САМА ЖИЗНЬ!
Иногда мне кажется, что моя «реальность» вот-вот лопнет по швам, я знаю, я видела там, за тонким шаром штукатурки что-то совершенно другое… что-то из ряда вон выходящее… что-то, что и ты чувствуешь, что и ты тоже ощущаешь…
И я это знаю…
И я благодарна тебе за это!
…просто я тебя очень-очень люблю…

В колонках играет - Portishead - Roads
Настроение сейчас - working

Появилось немного времени для того, чтобы больше написать.
Итак, живу с 4 девчонками в двухкомнатной квартире. Условия, конечно, как в остарбайтеров, но обжились мы довольно-таки неплохо.
В Посольстве работаю до 5, после работы иду гулять Варшавой, наслаждаюсь видами.
Выходные посвятила блужданиям старым городом. Обнималась с мальчиком с табличкой «Przutul mnie» (Обними меня), фоткалась с группой людей, что 14 февраля горевали за овечкой Долли, которую усыпили в этот день, бегала аллеями и улицами, ловила снежинки ртом и едва подавляла ком в горле – от приплыва эмоций и ощущения свободы… Вот что мне нравится больше всего, так это то, что я – сама за себя. По большому счету, делаю что хочу. И это мне безумно нравится ^_^
Как же здесь красиво, ребята!!!
Понимаю, что мне здесь очень и очень уютно. Хотя вокруг снег и холод, на душе необъяснимые тепло и гармония.
Посольство – совсем не, чего ожидала поначалу. И работаю не над тем, что себе представляла. Тем не менее, мне нравится. Делаю много аналитической работы и, что главное, сама вношу свои предложения и идеи. Глаза, правда, устают, но это уже мелочи жизни.
Сейчас идея-фикс – прикупить немножко литературы на польском языке. А еще сходить в музей карикатур и мультипликационного искусства. Думаю, это будет уже на следующих выходных. А пока, остаюсь здесь трудится. =)

Начинаю понимать почему появляется отвращение к этому дневу - он перестает быть "мной"...
Как-то пишу сюда, но все не то, что хотелось бы... и от этого еще хуже, еще трудней...
Пресыщенность собственной ничтожностью.
Упоение своей слабостью.
Иглоукалывания словами, иногда даже взглядами.
Ты делаешь па на краю моей шизофрении и падаешь куда-то вниз.
Все, занавес опускается.
А ведь когда-то солнечные такие… Ловили в ладошки и прикасались к ушкам, чтобы зарядиться позитивом.
А ведь мы любили вместе мечтать, и ты даже хотел меня нарисовать.
Это сделал кто-то другой.
Я бы хотела забыть прошлое и уснуть, уткнувшись носом тебе в плечо…
Мне больно опять и опять делать не то и не с тем.
Что я там писала об иллюзии свободы?! Ха!!!
Больно чувствовать опустошение? Больно!
Оно как ржавчина – проникает в микросхемы души и сознания, разъедает их потихоньку, смакует моим немым отчаянием.
И как мне тебе объяснить, что я не хочу не могу тебя удалять?

В колонках играет - Дельфин - Чужой
Настроение сейчас - имитация релаксации с целью забвенья

Вот, это человек на концерт к которому я хотела попасть уже давно. И концерт которого, уверена, останется у меня в памяти навсегда. Почему-то больше эмоций и тоски и грусти вызывает чем какая либо готика. И, не побоюсь сказать, он гениален...
Итак, 19 октября в Киеве, в клубе Бинго... Dolphin
И у меня серьезные намерения туда попасть и захватить еще несколько людей со мной ^^
Сейчас у нас период пасмурной погоды, тусклого настроения, промокших ног... и вообще зябко так как-то... Спасает японская музыка, ОСТы к Gantz...
Я дома... почему-то так хорошо сюда возвращатся... Подальше от вакханалий Луцка, подальше от шумных компаний и активного времяпровождения...
Хочется не слазить с этой кровати... а еще свежеприготовленного какао и массаж... ммм...
да уж, мечтать не вредно ^^

В колонках играет - Staind - Believe
Настроение сейчас - tired

Прозаїчно було б описувати кожну емоцію цього літа.
Банальністю є писання сюди знову.
Коли в душі ще пульсують залишки дахів з червоної черепиці, сонячної свободи, занурень у [воду] найглибшуглибинусамогосебе, нічних холодних гітарних акордів.
Так, у європейські міста можна закохуватись щомиті, раз за разом…
А природа, мабуть, якраз є тим безкінечним джерелом натхнення для безлічі людських душ.
Хотілось би щось розповідати…
Та розщеплення слів на окремі частинки для того, аби уповільнити падіння дощових крапель, стає такою по-дитячому безтурботною забавкою.
Просто хочеться інколи повертатись у деякі місця та душі.

В колонках играет - Eguchi Takahito - Grief

Настроение сейчас - romantic

Я больше часа стояла на мосту «над туманным заливом» и смотрела вниз. Смотрела как влага от тумана медленно оседает блестящими бусинками капель у меня на волосах. Смотрела на темные силуэты деревьев за серой мглой. Смотрела на желтую еще траву, местами черную и выжженную огнем. Смотрела вдаль, «в ту точку, где земля сливается с небом», туда, где нависает серый и угрюмый купол неба, где тонкими, почты эфемерными нитями дождь разрезает воздух.
Я открыла глаза чуть шире и увидела жизнь.
Просто жизнь – ни больше ни меньше.

В ушах Эгучи Такахито, ОСТы к Trinity Blood… бесконечно красиво и грустно, вовсе не по-весеннему, да ну и пусть. Ведь мне везет на эти красивые дождливые и тоскливые дни. Это не та грусть, что разрывает сердца. Это та грусть, которой поддаешься добровольно, чтобы убедиться в том, что ты живешь…

Вчера состоялась весьма занимательная и познавательная беседа с дядей о феодальном обществе и монархии, где-то даже до полуночи. Что довольно странно, т.к. обычно такие разговоры меня немного утомляют.
Во вторник должна выступать на конференции по НАТО, морально готовлюсь, должно быть интересно.… И что это последним временем меня потянуло на политику? Никогда бы не подумала, что буду интересоваться ею… Но все вокруг меняется и я тоже… оказывается)))

А сегодня… хм =) Все, что мне сейчас хочется, так это взять фотоаппарат и устроить фотосессию своему городу,… а еще большое поле с одуванчиками…

А фото со Львова моего любимого...

В колонках играет - Swod - Belgien

Настроение сейчас - crappy

Ок… я звичайне середньостатистичне дівчисько – так як і всі…
Але водночас не зовсім.
Замість магазинів я гуляю закинутими будівлями, а замість косметики у сумці ношу наступне (було знайдено під час спроби там прибрати) – дроти, usb мишку, цвях 200-тка, порожні двд, ніж для точіння олівців, ще один ніж – абсолютно тупий та непридатний для застосування, якісь запчастини до навушників, погризені олівці, лялька з ниток на ім’я Бóріс… 0_о.
НАЩО?
Щось схоже в мене і в голові – суцільна маразматика.
Можливо це когось дивує, але тільки не мене. Я слухаю Свод та думаю собі… життя – нитка, а ми – бісер. (щось схоже знаходила давнооо вже у Пелевіна)
Час – пружина із совкового матрацу… погнута така, поржавіла… яку можна стискати і розтягувати як завгодно (хтось в курсі, що наше сприйняття часу – повна лажа?)
Мене дратує, коли починають запитувати про віру…
Мене дратує, коли починають запитувати про субкультуру…
Про «улюблений гурт»…
Таке враження, що саме це визначає мене як особистість.
Та я можу бути для вас останнім клоуном і ніколи не відкритись по справжньому просто тому, що вам цього не треба. І мені теж…
Але я можу бути собою, що для мене – улюблене амплуа, і малювати вам словами свою душу. Хоча це, знову ж таки, потрібно одиницям.
Н-да, знову якийсь брєд намалювався у словах…

В колонках играет - Within Temptation

Настроение сейчас - цинічне, оххххххх....

Напала на мене ностальгія увесь вечір слухати музику з мюзиклу Notre Damme de Paris…
Хороша книга, хороший мюзикл… крім того, просто обожнюю французьку мову як таку
Хочу сьогодні написати про дивний парадокс нашого часу… Колись люди, читаючи книги, були набагато більш освіченими та ерудованими. Сьогодні ж, читаючи більшу у кілька разів кількість інформації в основному з інтернету, ми програємо своїм предкам за рівнем корисних знань. Хоча, з іншого боку, і вимоги до нашого покоління вищі – НТР, поява нових інформаційних систем та технологій і т.п. вимагають вчитись швидко та багато.
Не знаю що там і як, але мене вражає інше – небажання молоді щось робити.
Недавно, будучи на одному концерті, спостерігала за дівчинкою, яка сиділа переді мною. В одній руці пляшка якогось шмурдяка, в іншій – літровка пива, просить у якогось хлопчика на сусідньому сидінні цигарки – собі та подрузі, видає гучні коментарі стосовно музики на сцені – абсолютна відсутність поваги – як до себе, так і до оточуючих.
І невже до цього зводиться уся «несхожість на натовп»?! Людиною бути треба для початку…
Мені завше здавалось, що людина, яка хоче бути поза форматом повинна розуміти для чого це їй, а не тому, що так круто… я, виявляється, помилялась.
Сьогодні так просто «зробити» себе, створити собі той чи інший імідж…
Але ж то усе фантик, блискуча обгортка, яка в більшості випадків, нажаль, ховає під собою гниль та запущеність… Так часто доводиться стикатись з недалекістю, нещирістю та дволикістю.
А де ж ті люди, яких можна вивчати роками, блукаючи лабіринтами їх незбагненних душ?!
Мені інколи здається, що я не належу своєму поколінню… часто марю романтизмом іншої епохи, але то все лише невинні мрії, невідомі нікому та приємні у хвилини смутку.
Доволі агресивно вийшло, просто емоцій з даного приводу більш ніж достатньо.

В колонках играет - Dresden Dolls - Coin Operated Boy

Настроение сейчас - suxz

Я це пережила…
Почуваюсь жалюгідно, хоча вчора ми так гарно проводили час – пили гарячий шоколад з тістечками у кафе, лежали в парку та дивились на найгарніші зорі, проклацували незабутні кадри у пам’яті, бо фотоапарата, нажаль, з собою не було… тримались за руку та чмокались, ніби закохана парочка… сенк за ці спогади!
Вдома були Фльори, які я завше так недоречно убивають, але під настрій ставлю собі.
Я слухаю їх лише наодинці – така собі прерогатива, вибрик чи примха – не знаю. Просто в ті моменти, коли вмикаю їх, я сама та сумна (вже більше 4 років так ось, мабуть, хехе)…
Згадалось багато що… якісь огризки спогадів із «спаленого літа» - мого життя.
Є там, як не крути, багато хорошого…
Ф-фак, не те, не про те писати я хотіла… (сама не знаю)
Але ви чогось ще очікуєте від хворої людини?

В колонках играет - High And Mighty Color - With You

Настроение сейчас - втомлена від університету

Ок... я побувала у тому, що називається пекло...
Маленьке приватне пекельце.
Із страшною ломкою у тілі, відчуттям того, що твої легені хтось шматує на частинки, а голова готова ось-ось вибухнути з середини. З ранковими приступами тошноти та обмороками, з необхідністю увесь день лежати в ліжку просто тому, що стояти на ногах ти не в силах і з різкими перепадами температури, від яких краще однозначно не ставало. Із галюцинаціями та тремтячими руками...
Зараз трошки краще, я можу виходити на вулицю, і я цим дуже задоволена. А то стан "я 5 добу не виходжу з дому, я особистість на пів ставки" мене якось не вдовольняє...
Не вистачає роботи, спілкування, не вистачає пригод на власну дупу...
Оххх, ффакк, сьогодні це дурне та комерційне "свято", з яким усіх і вітаю...
а для самотніх - хорший спосіб зайвий раз згадати про жалюгідність своєї самотності...
Піднімаю келих хорошого білого вина - воно саме таке у мене...

В колонках играет - Moonspell - Ruin And Mysery
Настроение сейчас - sick

YAY, здійснилась мрія ідіота - язаполучила LAPTOP!!!!
Скажімо так, він у мене в кредит, тому виплачувати прийдеться ще довго, але...
він вже у мене - гарнюній, сяючий та чорний... + сенк великий батькам за допомогу у реалізації цієї мрії.
Тому тепер я - саме щастя ^__^
Якось воно так дивно - знаходитись вдома...
Затишно, спокійно, як ніде безпечно та комфортно...
Запах свіжозвареної кави та мандаринів...
Класика з колонок, що заповнює свідомість таким незвичним... абсолютно гармонійно-рушійним відчуттям.
Вино, що пахне ваніллю і мигдалем та раптові слова про смерть...
Все якось так... як пухнасте покривало, в яке закутуєшся після гарячої ванни з великою кількістю ароматної піни і улюблений в'язаний светр по самі коліна.
Ось... це дім у моєму розумінні.
БЕЗ криків, істерик, непорозумінь, брудних шкарпеток , розкиданих по кімнаті, обстрижених нігтів на підлозі, невимитого посуду у раковині та сигаретного диму.
Саме тому я ТАК люблю туди повертатись... хоча й ненадовго.
Здаєьтся, ніби проходить тридцять три вічності, перш ніж починаєш усвідомлювати... але це я, знову ж таки, залишу лише для себе.
Я знову захворіла...=( ...лікуюсь...п'ю пігулки та мікстури, закутуюсь у теплі шерстяні гольфи, але нічого не допомагає... бррр, ненавиджу цей стан тотальної розклеєності та нінащонепридатності.
Заважає зараз серйозно.... перед сесією, коли такий завал...
Сподіваюсь, не на довго....
ЗІ - Нелько, спасибі за фільм... так, це те, що я шукаю...заділа ти мене за живе...

В колонках играет - Ghost In The Shell - Inner Universe
Настроение сейчас - okay

Вчера вечером возвращаясь домой, увидела стайку щенков, слоняющихся по улице и громко пищащих, будто они игрушечные... а потом подумалось - еще чуть-чуть и станет совсем холодно, они, скорее всего, замерзнут...
В жизни, в принципе, всегда так... Надо быть сильным, хитрым, шустрым...для того. чтобы выжить. И еще никому нельзя показывать свои слабости... Иначе тебя в одно лишь мгновение затопчут.
Но писать совсем не о том хотелось...
А о том, что вызывает улыбку...

Это когда тебе, возвращаясь домой, удается поймать любимую песню в плейлисте...
Или засыпать, обнимая игрушечную собаку и вспоминая что-то хорошее
Или играя в ассоциации, выигрывать три раза подряд
Или когда ты сидишь с дорогим тебе человечком где-то в 2 часа ночи, смотришь какое-то дурацкое кино и пьешь какао
Или когда сидишь в любимом пабе с людьми, которые много для тебя значат
Или когда обнимаешь дорогого человечка
или...
таких мгновений в жизни очень много, да и хорошо...ведь без них все было бы слишком пусто и холодно.
На этой неделе столько всего сделать надо, что даже подумать страшно...
ну, ничего, прорвемся как-то...
Надеюсь =)

В колонках играет - Those Days - Минуты Счастья

Настроение сейчас - ...

Протягом останнього тижня увесь час від чогось, когось втікаю...
в першу чергу від себе...
Занурююсь углиб книг - наразі це Акунін та Цвейг.
Від Акуніна я просто в захваті, книга цікава, наштовхує на роздуми про смерть з різних перспектив...
Хм, а Луцьк - 80 % його території це кладовища.
На днях забрела на старе чумове кладовище і якось по-новому його сприйняла.
Якось це дивно - місце, яке по своїй суті мало б наводити смуток та повагу, закидане сміттям та абсолютно занедбане.
Такі ми люди, суки...
На вихідні намічається багато цікавого, тому накстрій сповнений тим дивним станом очікування...
Якби і щоби там не було, я відчуваю, неумісне правда для зими, приємне тепло всередині.

В колонках играет - Those Days - Пусть Он Уйдет

Настроение сейчас - тра ля ля ля ля

Что ж, иногда на глаза попадаются такие осколки жизни, что начинаешь понимать "вот ради этого и стоило жить".
Хорошо, что еще умею их в своей жизни замечать.
Чем наслаждаюсь последним временем?
Кровавыми закатами, прохладным снегом, новой музыкой (СПАСИБО! ^_^).
Тем, что некоторые вещи переосмыслила на протяжении последних дней и провела модернизацию жизненных эталонов.
Это, как минимум, полезно.
На этой неделе предстоит кучу всего сделать... аж боюсь вспоминать... ну ничего, еще не из такого выбиралась.
Мне хорошо и я ни в ком не нуждаюсь, чтобы быть счастливой...
Хм...
Просто спасибо всем, кто со мной =)

В колонках играет - The Juliana Theory - You Always Say Goodnight, Goodnight

Настроение сейчас - blah

Уря, товарищи!
Сумирэ теперь работает! С чем можете меня и поздравить!
Взяли на работу фрилансером на Lutsk SKF Ukraine%))
Со среды, чувствую, начинается ад... но я должна выдержать это, иначе перестану себя уважать...
А сегодня ездила туда, спускалась в цеха, на ковальское производство и там уже узнавала все, что мне надо по работе.
Гыг, эмоций и впечатлений более чем достаточно...
Впервые была на таком большом (рабочем) предприятии.
За последнюю неделю случалось много чего интересного, но писать об этом просто взападло, лучш потом закину фотки.
Вот..
Сегодня с самого утра ехала в Луцк и та музыка, которая играла в плеере, напомнила о зиме в Чикаго. Эх, такая ностальгия нахлынула...
Вот чего мне сейчас не хватает, так это прогулки этим чудным городом. Так, чтобы зайти в их офигенно клевый музей искусств, засесть в Starbucks Coffee с какой-то книгой (там делают самый вкусный кофе!!!), просто прошвырнутся по улицам, зайти в Rainforest Cafe или Cheesecake Factory...
Вот такое у мну сейчас настроение.
Сегодня понедельник... это что-то уже должно говорить...
Несколько дней беспощадно болит мой по жизни слабый орган - сердце.
Пью капли, жую таблетки - бессполезно...
Надеюсь это не серьезно...
Надеюсь оно пройдет.

В колонках играет - Le Portrait de Petit Cossette OST - Leave Me Cold

Настроение сейчас - today we're drinking cherry juice, mixed with what is called bittersweet (memories)

Небо... Хочу туда, безвозвратно...
Это странное состояние... Знаете, как это?
Когда устаешь от всех и всего, что тебя окружает, когда хочешь скукожиться в маленькое пятнышко или стать совершенно прозрачным...
Хоу в какую-то совершенно другую реальность, где будет только Пустота.
или в свой мирок.
Да-да, он у меня определенно существует.
В противном случае куда бы я могла сбрасывать все свои трупы, свое "хронически испорченное настроение", свои дурацкие мечты и несбытьочные планы?
На днях соседка по комнате спросила "Ир, а что с тобой случилось. За те два месяца, что живу с тобой, еще такой не видела. Все нормально?"
Да какое там!
Пошла смотреться в зеркало - какая-то нездорово бледная кожа и фингалы под глазами (сплю плохо, мало или вообще не), хотя, как недавно сказали мне "милая улыбка". И на том спасибо.
Но в таких не влюбляются! Н-н-е-е-т! ни за что!
Но я сама этому способствую, наверное =)
... ... ...
Индустриальные фотографии, полуразрушенные - на них куча рабитого стекла - Crushed Dreams.
Это о несбыточном....
...подкатывает волна тошнотворных чувств...
Помнишь, ты говорил "Ты моя"?
Хотя бы на тот танец.
А я говорила, что это Ты принадлежишь мне.
И мы смеялись...
Чтобы хоть как-то сгладить неуютность друг от друга... и прижмались друг к другу еще сильней.
... ... ...
Вот такой бредовой может получаться жизнь.
А вообще, то она слишком странная...
Только вчера у Olcha Tihiro писала о том, что у нас солнышко и все путем и нет снега, так сегодня утром жалкая пародия на него лежала вокруг.
Мля, как же я ненавижу зиму!

В колонках играет - Whitesnake - In This Love

Настроение сейчас - ...ummm... kinda indifferent

Хм, сьогодні досить яскраве сонце, але навіть не дивлячись на це, на вулиці витримати більше кількох хвилин важко.
Люди продовжують посміхатись, але якось так натягнуто-банально.
Ще у мене з'явився "воздихатєль", написав мені віршика...
Я так хочу кудись поїхати... не втекти, ні, просто на деякий час...ненадовго, так, щоб перезавантажити свої мізки, настроїтись на щось інше, збитись зі старого.
Такий ось світ...
Горіхове капучіно затримується терпкуватим присмаком на губах. І сонце грається з пасмами волосся, просвічуючи крізь них, піднімаючи у повітря. Це так має здатність оживляти... добивати...
Мені сумно, навіть коли радісно.
Чому все... так?
Я, здається, не вірю у кохання...

В колонках играет - Hellsing OST - Shine
Настроение сейчас - studiezzzz

Якось дивно тут зараз писати про те, що я думаю, відчуваю, переживаю...
Все так наплутано, все таке мінливе, що просто беззмістовно...
Ну, по-перше, це...and how to drown in your arms...
Тонути... скоріш танути...
Щось ніжне та невагомо приємне, чого мені давно не вистачало.
Таких слів, таких поглядів, таких дотиків, таких обіймів
Саме те, що змушує мене...але шшшш...
З приємного:
Зібрання Бу-Ба-Бу, на яке я маю намір потрапити
Хелоуін наближається....ииии...
Чудесні вихідні, проведені в режимі сталкерування...
З негативу:
Я провтикала концерт Вас Васа (Василя Васильцева). Чорд... В траур!
Мені видалили всі останні фото з цифри...
Тому найближчим часом планую ранню побудку з метою погоду у Туман, у Nebel, у Сонне Місто... хо-хо-хо
Хтось хоче скласти компанію?
Якось так несправедливо швидко минає Осінь...
Та все ж я всигла її для себе зберегти...
У тих кількох десятках каштанів, у тумані, у замерзлих руках, зігрітих чиїмось диханням, у гарячій, ще не вистиглій каві, у жмені листочків, підкинутих угору, у монотонних сірих ранках... у тому як вирізають/малюють/царапають/виводять/видувають/видавлюють комусь...серця...
Тепер я... як хтось... для когось...не для решти...бо для них я і є решта...

В колонках играет - Ауткрай - Коли Заходить Сонце

Настроение сейчас - фіг розбереш

Ну ось... у місті не видно майже зірок...
а може ніхто не хоче до них придивлятись...
Хочу на природу... в якесь гарне безлюдне місце...
...де купи жовто-помаранчево-червоного листя, де термос з гарячою гіркою кавою та шоколадом, де плед, де останні промені сонця пробиваються через залишки колишніх розкішних крон...і падають у долоні, гріють холодний ніс своїм невагомим теплом... саме так...
і можна ще трішки, зовсім трішечки туману...
хм...
Ось такі мрії на сьогодні...
а в мене з'явився Джеймс Джойс... Улісс, щоб бути точною.
Так що я саме щастя
Хм, а в принципі кого я обманюю?
Весь позитив знаходиться під таким собі знаком питання...
... ... ...

В колонках играет - 8 mm - Liar
Настроение сейчас - осінній

Хох, пісня, як доповнювач настрою...
У нас сьгодні на фаці день здоров'я алкоголізму.
На душі мутка суцільна...хочеться від себе втекти...
Сьогодні оце сиділа на березі річки, дивилась на повільний плин течії, на те, як вітер підхоплює окремі жовті листки і плавно кладе їх на водну гладь...
Така відключка... на кілька годин...такий собі ескейп...
такий зараз необхідний
Хотілось стільки написати, але останнім часом, добираючись до щоденника, знакиє настрій та бажання...
що ж, тоді до настурного разу...

В колонках играет - 8 mm - No Way Back
Настроение сейчас - tired, lonely, broken

Ну що ж...
Почнімо все з початку...
Досить довгий час я не могла виписатись, думаю, зараз буде така нагода.
Тому ииии....
Зовсім забула розказати про те, що у нас пройшов фест під назвою Бандерштадт. (Фотки трохи згодом).
вони вже тут
Було файно та чудесно, багацько вражень та спогадів...
Сьогодні вівторок, точніше уже середа...
а я сиджу, похитуючись і бажаючи знайти притулок для своєї дурнуватої голови.
А все тому ж...
Вівторок...
Оце сиділи ми з Інтегралом, Растою та Грицьом у човнику на пірсі, чудувались місяцем, що то й діло ховався за хмарами.
Комусь закортіло пограти в асоціації...
Захопившись грою, я й не помітила котра година.
Додому йти вже беззмістовно в силу кількох вагомих причин...
Тому й сиджу тут, в інет центрі, чекаю на ранок з нетерпінням.
Що ж , єдиний плюс - зустрічатиму схід сонця ^_^
Ось так...
На душі паскудно та коти шкребуть.
Знову та знову переконуюсь у своїй наївності та дурості.
Ах, так...
На вихідних до Львова! Саме те, чого мені зараз не вистачає...
Панічно не вистачає.
Дизель на 1 ночі, якась хороша музичка у плеєрі, чиясь хороша компанія... та трошки забуття від подій останніх днів.
я б поплакала...кажу чесно та простодушно.
Сиділа б та плакала... бо давить усередині одна фігня.
Я так хочу, щоб мене обійняли...
.../замерзли руки/...
/думки гріються сонцями посмішок/

В колонках играет - Nightwish - Eva
Настроение сейчас - studiezzzzz

Ведь почему мы все здесь?
Что мы ценим по-настоящему в собственной жизни и ценим ли мы ее вообще?
Каковы ставки сейчас?
Мы все одинаковы в этом плане, нам всем дается пакет «жизнь-смерть» с небольшими модификациями.
Мы все рождаемся, учимся, заводим семью, уходим на пенсию, умираем…
И в этом процессе достигаем ли мы хотя бы чего-то?
Все то, что мы ценим, стоит ли оно наших усилий?
Все то, на что мы копим, имеет ли оно хоть какую-то ценность?
Лучше ведь пустить пулю себе в лоб с легким сердцем, чем лежать, прикованным к кровати, и сожалеть, что столько в своей жизни не успел.
«А все потому, что мы расставляем в жизни неверные ориентиры»
Почему люди гоняются на какими-то иллюзорными, но в то же время слишком банальными и приземленными ценностями в виде нового телевизора или модных шмоток или власти или… ?
Почему мы не можем увидеть, что ничего из этого не дает нам ни душевного ни морального удовлетворения?
Одно опустошение, что превращает нашу жизнь в крысиные бега.
В этих бегах мы теряем себя, мы теряем цель, мы просто бежим сломя голову… сами уже забыв – куда и зачем.
…Прискорбно…

В колонках играет - Tristania - The Open Ground
Настроение сейчас - unintended

Ми стоїмо на краю самих себе, на гострих гранях, що так часто боляче ріжуть ступні…
І не дивимось у дзеркало, боячись загубити своє відображення… або перетворитися в нього.
Хтось когось заколисує траурними маршами… в квартирах без імен, лише номери, суцільні цифри, числа… Проштамповані життя…
Якби можна було ходити в абсолютному ніде…забувши про просторово-часовий континуум…
Відчуваєш, як щось боляче впивається тобі у шкіру?
Думки невпинно лізуть в голову, і шматують свідомість…
Зводять до неба очі лише приречені, решта ж втуплює їх кудись під ноги…

В колонках играет - No Doubt - Don't speak
Настроение сейчас - blah blah blah

Невозможно объяснить на словах все это, но Осень…
Она действительно мгновенно вносит в настроение и без того специфическое капельку меланхолии.
Так и должно быть.
Должно пахнуть…
…влагой и дымом…
…яблоками и медом…
…орехами и кофе…
…туманом и дождем…
Именно так…
А еще свечами с ароматом шоколада и горячим свежеприготовленным какао.
А еще этими невинными поцелуями по-японски… ^_^
…жизнь, как одна большая странность…
Объятия… теплые и уютные, в которых хочется уснуть хоть стоя, хоть на краю обрыва…
Это как Осень…
Теплое и необъяснимое
Я не буду больше такой, какой была…
Я знаю

В колонках играет - Tristania - The Ravens
Настроение сейчас - suxzzzzz

Ну вот и закончилось лето.
Наверное, наиболее короткое за всю мою жизнь. Наиболее быстро пролетевшее.
Ну да и ладно, с этого проблемы не делаю.
«Еще один год, еще один день, еще один час… Время идет, забвения тень роняя на нас»
Подсела на Дельфина. Диву даюсь почему не слушала его раньше.
Осень… Осень… Осень…
Начинается новая страница в жизни.… Очень особенная, как мне кажется, и еще та, которая должна внести в жизнь множество изменений.
В голове жуткая неразбериха… в жизни, в принципе тоже.
Как-то сильно уж запутались тропинки и перекрестки…
Слишком многое давит… да в общем и подавляет.
Дни, проходящие в суете и монотоне.
Теперь я более независимая… По крайней мере мне так кажется.
Теперь я живу сама. Хм, вот еще один шаг, который стоило сделать.
В какой-то степени это радует.
Поплакать бы… беспричинно…но не буду…
…просто так…
…как дождь…
8 разных карандашей раскрашивают картинки из моей жизни, выходит около 3 грн за сборник комиксов…
обидно
стало холодно по вечерам, стало пахнуть Осенью…
Слишком много слов, вот они все… здесь… Делюсь ими с вами…

UPD - Хоть в слем и не совалась губу мне разбили...
2 смена в универе....омг...дай мне сил...

В колонках играет - Sirenia - Downfall
Настроение сейчас - втомлена

Давно не заходила сюди...
Принаймні таке відчуття...
Знову була поїздка на Світязь... Більше напишу потім... зараз сильно ліньки...
Літо ось-ось закінчиться, а в мене ше запланована поїздка в Карпати...
що ж...буде видно...
В очікуванні Осені...
Хочеться на довше посидіти в інеті, покоментувати трішки ваші записи...
Сподіваюсь, матиму таку змогу найближчим часом...

...катаємось на качелях...
...спостерігаємо за заходом сонця...
...ідилії...

В колонках играет - 8 mm - No Way Back
Настроение сейчас - calm

Трудно поверить, но я прожила еще один год собственной жизни…
И отметила еще одну дату – ни много, ни мало – 20 лет.
Как ни странно, вот уже 4 день подряд абсолютная гармония с окружающим миром и легкость на душе.
Довольно странно, но все же очень хорошо.
... ... ...
Так приятно бывает только тогда, когда ты ощущаешь теплое дыхание любимого человека на своей коже, когда по телу пробегает холодок, когда в груди все замирает и хочется замурлыкать.
А от музыки?
…бывает и такое…
Что тебя словно затягивает в отдельный мир, в отдельную реальность…
Получаешь свою порцию морального удовлетворения… да-да
Вот только ты с нездоровой ненасытностью слушаешь и слушаешь эту музыку до тех пор, пока она не утратит свой шарм, свое очарование, свою «изюминку», которая так тебя задевала.
Ох, увы….
Вот об этом я и хотела написать многое-многое.
Но не буду сейчас, нету того настроения.
Муз не приходил в гости уже несколько…

...одно из любимых аниме...

В колонках играет - Кино - В наших глазах
Настроение сейчас - аргх

Ось я тут мріяла про психоделічні досвіди та наркотичні тріпи...
Виявляється все набагато простіше...
Вчора випробувала себе в якості дизайнера-токсикомана.
Близько 5 годин розмальовувала шафку і потім близько години змивала розчинниким з себе все те гидоття...
Результат: гарна шафка та стан - "коматозник"
Примітка: наступного разу, як хто проситиме про схожу послугу - добре подумаю...
А загалом...кладовище-парк-завод...моє коло сильно замикаться_кається_кається...
Треба до Львова, бо я просто шизію...

"В наших глазах крики "вперед"
В наших глазах окрики "стой"
В наших глазах рождение дня
И смерть огня
В наших глазах звездная ночь
В наших глазах потерянный рай
В наших глазах закрытая дверь
Что тебе нужно - выбирай"
(В.Цой)

В колонках играет - COF - Nymphetamine
Настроение сейчас - aaaahhh

Разве мы живы, с пистолетом, приставленном ко лбу и медицинской биркой на большом пальце ноги?
Разве мы дышим, когда нас заперли в вакуумную коробку?
Разве мы видим, если разучились отличать луну от комка земли?
Разве мы чувствуем, если чувства наши нарочно запрятаны в наиболее темные подвалы наших душ?
Разве мы те, за кого себя выдаем, когда нам тяжело отличить фальшь от истинного лица?
... ... ...
Пыталась... хотела...
Чтобы то, что у меня происходит в жизни сейчас никуда не исчезало.
Глупая я…
Все вещи исчезают, все постоянно меняется… постоянно.
И сейчас я опять оказалась в центре хаосного шторма имени себя самой.
Вчера мы сошли с ума, напились-накурились…
Нелька заплетала мне возле дома скульптора расточки, а я читала нам Чака Паланика.
Мне постоянно хочется разрыдаться на протяжении последних суток.
Через несколько часов домой… надо делать загранку, если хочу в Польшу.
Хочу ли я? Смогу ли я?
Я бы просто куда-то… без определенного названия и определения…
Или к своим ржавым трубам на любимой тропинке… безлюдной и пустой…
Как же мне сейчас хочется увидеть нескольких людей, поблагодарить их за их существование, но, увы, пока это невозможно… или излишне.
Мне необходим допинг…

В колонках играет - 4Lyn - Lyn
Настроение сейчас - втомлена після прибирання

«Лишь утратив все мы обретаем свободу»
Стоїть перед очима ця картинка, таке кожного разу змушує замислюватись…
Про ту ж саму свободу у власному житті.
Просто якщо помізкувати, виходить, що вільна людина то є мертва людина.
Хай би як ми старались, а щось нас та й прив’язує до себе. І так раз за разом, раз за разом.
Якби порахуватись кількість тих ланцюжків, страшно мабуть би стало…
Нічого ми не вільні і не божевільні. Лише інші. Кожен по-своєму, правда…
... ... ...
Ох, фак, знову і знову цей недоромантичний настрій, що просто задовбує.
Простіше було би скерувати всі ці емоції та почуття на якусь конкретну людину, але…
Ну, побачимо-побачимо...
Чомусь щира віра в те, що все буде краще не покидає мене.
Немає припадків чорного песимізму, лише якась апатія до всього, що відбувається навколо.
Літо вбиває бажання думати.
Я би не відмовилась від ковтка Осені.
І пляшки хорошого сухого вина...

В колонках играет - 7 Раса - Ты холодна (суп)
Настроение сейчас - хе хе хе

Нарешті ми обзавелись палаткою!
Карпати не чекають, вони просто є, чекаємо ми, причому щодня все з більшим нетерпінням...)
Втомлена жахливо, спека вимотує...чекаю також на вихідні, має бути весело.

UPD - Заклеєні скотчем думки...
Старанно намагаюсь гуляти по парку...
Інколи, зупиняючись, п’яніючи від навколишнього, здається, що дерева навколо тебе живі. Ні-ні, не просто живі істоти, а справді рухаються, кивають тобі, інколи обіймають своїми гілками. Цікаво і моторошно водночас.
На рахунок моторошно, то приходить справді таке відчуття, коли йдеш хащами, куди раніше не заходив, переходиш рів з водою, через який хтось накидав хмизу. Так от йдеш по тому гілляччі, намагаєшся не шубовснути у воду і думаєш „якого чорта я тут роблю?!”
Нічого, зате потім можна посидіти на поляні в тіні дерев, послухати музику або гудіння трансформаторної будки, а краще навіть полежати. Отак впасти в густу і високу траву, вдихати її запах, дивитись як повільно і безтурботно пливуть пухнасті білі хмари і ні про що не думати. Хоча б деякий час.
К-а-й-ф!

В колонках играет - Tool - Eulogy
Настроение сейчас - fine

Сиджу, отак думаю собі...
Про різне, нічого особливого...
Оце з дві години сиділа, бринькала на гітарі і дійшла до висновку, що мені хіба що в басисти подаватись, не більше. Не дарма мене Зордек вербує потрошки)
Закинула я щось те все діло.... сакс...
Слухаю Тool, хоча, по суті діла, його треба слухати, замкнувшись на самоті десь посеред ночі. Ой, страшнувато уявити собі. Особливо зараз, коли щоночі сняться якісь жахіття. А як не сняться, то бачаться.
Нарешті сесія, так сказать, закінчилась. Суміре здала останній екзамен на „відмінно”, через що радості моїй немає меж.
Лише тепер треба з практикою розгребтись і все, літо-воля-подорожі чекають.
Марно потратила кілька годин сьогодні на пошуки палатки. Невже її так складно знайти? Задіяли ми вже, мабуть, всіх знайомих і незнайомих, може хтось, якась добра душа відгукнеться... хз, словом...
Розкажу вам про що думаю... про неодмінно хорошу можливість здійснити тріп на старе місто. Давно мене там не було...
Люблю тепер сидіти під замком, там, на високій горі, де старі кам’яні східці заховані в траві, а щоб добратись до них треба добряче попекти ноги кропивою. Та воно того варте, повірте!
Хочу пива... багато-пребагато, як нагороду за старання....
Хочу в Краків... в якусь кав’ярню з офігенним джазом....
Хочу до Львова... пояснювати не буду чому.
Хочу.... оооо.... на дах.... так-так... сильно хочу.
Ага, я ще запримітила один завод, на який просто руки сверблять залізти...
Будемо щось думати-гадати з цього приводу...
Поки що все досить файно!

В колонках играет - тиша
Настроение сейчас - щойно з екзамену %)

... ... ...
В мене приплив романтично-сопливого настрою...
Знов, спитаєте? Ну, що поробиш...
Дуже хочеться цілуватись і обійматись...
Досить просто та прозаїчно, хе?
А ще таке відчуття, що цей щоденник перестав чи перестає бути „моїм”.
Або я перестаю бути собою.
Все так заплутано та просто водночас.
Дивне відчуття, коли не розумієш – „все геніальне просте”, чи „істина недосяжна”.
... ... ...
Згадую чомусь кліп Evanescence – My Immortal... гарний і сумний.
До біса хочеться на такий парапет, спостерігати за заходом сонця, милуватись відчуженим містом... просто знаходитись ТАМ.
Маленькі приземлені мрії-бажання, що, в принципі, залежать тільки від мене...
... ... ...
Життя стає якимось мутно-монотонним. Аж занадто, від цього неприємно стає на душі, ще більше неспокою та неврівноваженості, яку просто таки необхідно кудись дівати.
... ... ...
Ось так і складаються-нашаровуються в моїй голові дурні, зайві, нікому (і мені в тому ж числі) не потрібні думки.
... ... ...
Знаєте, яка я? ...І я теж...

В колонках играет - Keane - We migth as well be strangers
Настроение сейчас - raining melancholy...same

Що ж, сьогодні був офігенно класний дощ. Під яким ми з -hedgehog- мокли....ииии...
походили трішки по старому місту, попили гарячого капучіно з Вопака... Нелька, ти так мені вмієш допомагати, коли погано на душі, навіть не уявляєш!!! Дякую. Я тебе дуже лю!!!
Екзамен завалила через того препода, сцуко...хм, завтра ще одна спроба. Я знаю, що можу і знаю на більше.
Дощ народжує в душі щось нереально хороше і заспокійливе.
але поганий настрій тримається чомусь, не покидає....

Ps - meeee, loozer)