В колонках играет - Morphine - Cure for pain
Настроение сейчас - my personal blues

Кожна поїздка має свій особливий післясмак.

Зараз разом із присмаком гіркого шоколаду у роті розчинається відчуття маленької втечі. Втечі в хорошому розумінні цього слова.

Не від себе, а заради себе.

Пірнання у воду, чи може більше навіть у себе, коли ти наодинці сама із собою, оці окремі секунди на рівні вдих-видих. Думки, що приречені померти в твоїй голові назавжди. Саме в ці секунди просто відпускати, розуміти, сміливішати.

Усе це обережно складається, пакується в валізи до наступного літа. Попереду ще один місяць, але немає змісту гадати яким він буде. Краще пізніше описати і його післясмак. Певна, то буде щось нове і свіже.

Сьогодні ж просто дуже багато дощу, приємної музики і віршів Пастернака. Домашній короткочасний затишок. Такі дні нагадують мені про безмежну кількість ніжності, що тоне десь всередині мене. Хочеться ділитись нею...

В колонках играет - Origa - Don't call

Настроение сейчас - ...вар'ят в хаті...

Не хочу нічого нікому... ВЗАГАЛІ!... тільки мовчати.... 

Мабуть, було б кльово, якби люди розучитись говорити... не можна було б прикриватись отим поносом із слів і брехні, із непотрібних, умовних, фальшивих звуків.

Тільки очі... погляди.... міміка... дотики душами...

Ми розучились вірити одне одному... Ми навчились переливати гівно з одної голову в іншу, ми розучились бути собою, зате в нас так кльово виходить обгаджувати інших... розчаровують мене люди...

 

В колонках играет - Theodor Bastard - Лилии

Настроение сейчас - умс

сегодня я буду мечтать маленькими вдохами...

трепетно дрожать последними солнечными лучиками на ресницах, вот еще 24 бесполезности в моей жизни, вот они позади.

мое небо изо всех сил сдерживает слезы... оно не хочет плакать мне на ладошки и щеки... оно научилось улыбаться мне так искренне...

в венках-нервах чувствуется электричество, такой металический привкус жизни. Нежмножко поржавевшей.

когда-то я возьмусь за нее, вычищу, вымою... доведу до хорошего состояния... И подарю кому-то. Перевяжу даже бантиком.

а пока... пока я держусь за сны, за отдельные свои мечты, за сюр...

мне так уютно - сидеть где-то не дома, на подоконнике маленькой кухоньки, пить горячий шоколад, болтать всю ночь напролет, убегать от этих мыслей...

может быть, как-то я научусь ложится не в 5 утра...

может быть, мои руки будет согревать твое дыхание...

может быть, я перестану лгать себе, что у меня есть всë для счастья.

В колонках играет - Anathema - Deep

Настроение сейчас - знов меланхолія

Прикинутись щасливою хоча би на годину
Скуйовдити волосся й порозтирати туш
І перестати корчити із себе знов людину –
Одну з зіпсованих безповоротно душ

Стискаються всі мрії ледачими повіками
Розіп’ято наївності й оголено сумління
І кип’яток холодний, що відганяє ліками
Знесилені легені брехнею і палінням

У дзеркалі ховається вчорашнє божевілля,
Доводячи до відома про ще одне «сьогодні»
Скрипить зубами згнилими роз’ятрене свавілля
І долинає крик придушений з душевної безодні

Малий, не муч мене сьогодні наркотою,
Не вводь у вени ти без дозволу мені
Наркотик, що безпечно так назвала я тобою
Сьогодні я в агонії малюю небо на стіні

В колонках играет - Dir en Grey - AMBER
“У меня есть слезы. Не думай про меня ничего через стенку - все мысли сразу отпечатываются у меня”. Рената Литвинова

Зима… Новий початок польоту вниз…
І хочеться нігтями впиватись в листи сталі…і віддирати її від себе… аби зігрітись.
А залишається лиш в’язке і гнітюче мовчання по той бік…

В колонках играет - Сергей Калугин и Оргия Праведников
Настроение сейчас - попускає і наново пригвіздковує до власного хреста

Helpless, defenseless eyes of a child
Looking on the skies of gray
Looking with the tears of agony
Not even hoping for a better sunshine day

No one, who’d catch the sorrow apathy,
No childish laughter breaks the melancholy chain
No helpless hands of stolen destinies
Will bring me in this cruel world again

But still, there is some hope left deep inside of me
And when rain falls down upon this empty city
Sweet dreams run through my hallow memories
Calling back with all the word’s, they’re missing

В колонках играет - Аккад - Про маски (ууу, рве воно мене останнім часом)
Настроение сейчас - страшна втома і бажання вбитись лопатою

Маятник розхитався монотонно,
І стрілки пересипались в пісок
Застигло все навколо незаконно
Ми зняли душу із своїх кісток

Продавши найцінніше все за гроші,
Забувши, що давно вже не живем
Існуємо, вбиваємо свій час, порожні
Прямуємо кудись ми день за днем

І незнайомець, що у темних шатах
Уже чека нас за наступним поворотом
Готуйсь відчути смерті терпкий запах,
Хоч все життя твоє було брудним коловоротом

Постав себе на шалі Долі терезів
І зваж, чи ти сьогодні ще Людина
Та зберегтися від гниття ти не зумів
Ти знаєш, кращою буває і тварина

Вона не вб’є заради жарту чи для втіхи
Вона дивитиметься щиро в очі
А ти ховай, ховай своє майно у міхи
Ти гірше хробака, чого ж ти хочеш?

Ти хочеш грошей, влади, більше сили
Речей, що порожнечею холодною зіяють
Та чи зігріють вони душу у сезони зливи,
Чи може словом теплим огортають?

Ти мертвий вже давно, і цього навіть не побачив
Твоя душа припала пилом і згнила
Себе б ти нізащо вже не пробачив,
Якби самоповага у тобі була жива.

В колонках играет - Jane Air - Неон и Кислота
Настроение сейчас - в очікуванні дива

Видишь ли… Мир умирает,
Но ты не услышишь об этом в новостях –
О том, как души в пламене сгорают…
И я сижу зачем-то в Города в гостях

Не желайте мне плохого, лишь ужасного
Не стреляйте в меня пулями, а вонзите в сердце нож
Посмотрите фильм, что соткан из «прекрасного»,
Где душа – уж не душа, а цена ее давно уж – грош

Я не верю тем словам, что на телевидении
Я не верю слезам на щеках незнакомцев
Я не верю, что в жизни обыденной
Остается для нас настоящее солнце

В колонках играет - Violet Indiana - Close The World

Настроение сейчас - killing life

У безтурботність

Можливо за туманом пісню ти почуєш,
Припавши віями до призабутих снів
Тоді хвилинами короткими помандруєш,
Втечеш із зимних та самотніх днів

Прийдеш до мене у кімнату,
Ми будем пити каву з молоком
Я покажу тобі багато
І нагодую теплим сном

Закрий лиш очі, не лякайся,
Мене за руку потримай,
За тінню вій пухнастих заховайся
І вимір інший відшукай

Ти не забув ще – як це «жити»?
Ти не згубив останніх почуттів?
Ми помандруєм разом в літо,
Що сплетене із кольорових днів

В колонках играет - Splun - Fellunu

Прокляті ідилії не зігрітих душ
мене доносять до небес та опускають у твої руки.
Там гаряче та якось так незатишно від думки
про вчорашнє… і смішно… бо це лише дві різні людини,
яких ніхто й ніколи не склеїть докупи – для мене.
Моє існування, зрештою, менш вартісне –
Воно не пахне свободою, і ти можеш закувати мене у собі.
Дихати чужими помахами вій…
Твої погляди створюють протяги в моїй душі і я не можу зрозуміти
чому погода знов зів’яла та зімкнулась над думками холодним склепінням байдужості?
Твоя тиша така дзвінка та нахабна – без честі просити – виблагати
Ще один день з подорожі в часі – станція – попелище минулого
Читати тротуари…
Малювати на полотнищах калюж…
Ти чомусь вирішив оселитись всередині мене… хіба так тепліше?
Хіба там досить сонця для ще дитячої наївності…?

В колонках играет - Love Is Colder Than Death - Nostromo
Настроение сейчас - exhausted...

Піднімати голову угору і видихати потоки холодного повітря, стискати в кишенях руки, занімілі від холоду, мліти від ефекту ейфорії, не відпускати до болю знайому мелодію з голови, дрібно тремтіти, танцювати навколо власної осі, розкинувши руки…
Я кілька годин була на даху, сходила з розуму по-своєму. Писалось це гівно там же ^_^
~
День сепии. Сегодня он не черно-белый
Как на покрытии старинных фотографий
Как иероглиф, нарисованный рукой умелой
Как часть покрытых пылью монографий

Шипы ветров пронзают беспощадно
И волны настроений поглощают
Уйти куда-то вверх и безоглядно,
Сегодня нам грехи наши прощают

День сепии закружит все сознанье,
Когда лучами солнца тщетно согреваем души
Мы не пытаемся в вас вызвать состраданье
Когда мы пишем реквиемы или туши

Отбросить Небо, то, что с Богом и мечтами
Отбросить Ад и все его круги
Ведь невозможно выжить только [с]нами
Я знаю! Ветер, помоги!

[February, 2008]

В колонках играет - Dolphin - Тебя
Настроение сейчас - х***во

Ех, знайшла хвилинку, щоб запостити тут слівце-друге...
Стільки усього стається, а по суті писати мало про що можна і варто...
хм... у нас дощ, через що нотки радісної усмішки...
Чомусь правда сумно... сумно... так, сумно...
лише це в голову приходить
"Надежда была и осталась напрасной, она капает на пол липкой жидкостью красной"
Fuck it...
Їжачок, мені шкода...якось все не так ,як має бути...вибач...
з мене все ще сніданок...
Хм, а Осінь не перестає тішити... мабуть, єдине що дозволяє keep on going...
Fuck it, fuck it, fuck it...

В колонках играет - Melissa Williamson & Akira Yamaoke
Настроение сейчас - плющить

Лінивий стан.
Нічого не хочеться. Тільки спати до обіду, слухати музику і дивитись як вогники на ялинці змінюють кольори.
Через три дні моя французька. Переживаю якось, як же я не люблю ці сесії, стільки непотрібних стресів, стільки всього непотрібного.
Від цієї нудьги, від цього суму взяти б та розцарапати собі зап’ястя, до глибоких шрамів, до втрати відчуття болю.
Краще вже так… Емоції розривають зсередини, не можуть заспокоїтись.
Хворію цим… по життю. Діагноз очевидний, а от ліків ще ніхто не придумав.


Ти впав на коліна
Сам у собі заблукав
Розриваєш пазурами тіло
Спраглий до крові, себе ти шукав

Безмовні фантомні і всі неживі
Збираєш лиш попіл у свої долоні
Ті мрії, що жили, цвіли у тобі
Стискаєш до болю пальці холодні

Не спиш, ти не віриш у бога,
Що в небі живе
Не віриш у сонце,
Що для когось одного встає

Скажи, кого винити зараз треба
На кого можна скинути усю вину
Немає віри, щоб молити в неба
Немає сонця, щоб розігнало смутку пелену

Лиш ще один рубець на тілі та душі
Болить і ниє, кровоточить
Гулятимеш всю ніч по вістрі, по ножі
І щастя тобі більше карти не пророчать

Для кого це життя іще щось значить?
Для кого сльози ще як срібло у ціні?
Скажи, хоч сонце можеш ще побачить?
Та ти не знаєш, топиш в собі світлі дні

В колонках играет - Akira Yamaoke - Room Of Angel
Настроение сейчас - shitty

Щойно прийшла додому. Закортілось погуляти нічними вулицями. І сміх і гріх. Йду та плачу. На душі такий неспокій. А на небі місяць ховається за димчатими хмарами, просвічує блідним світлом на асфальт, залишаючи часом химерні, часом моторошні тіні.

Атмосфера декадансу, мертве і без того вже листя було нахабним чином втоплене в чорноті калюж, пустка, наче весь світ вимер, тиша, лише тиха музика з флешки... Пост апокаліптичні асоціації... І чорне-чорне небо, в якому хочеться потонути. Хочеться, щоб воно обійняло своєю чорнотою і поглинуло без остатку.
Хочеться щезнути.
Почуття вини. Чиясь совість вночі вже не спить... Невже прокинулась?
Почуття страху. Стільки страхів, сковують свідомість, сковують тіло оціпенінням
Почуття... Одні лише почуття. Без думок. Все так... пусто...
Темрява [лише тьмяне світло монітора], апельсиновий сік та кава... Т_И_Ш_А навкруги!

Нічого не змінюється, лише температура за вікном... На душі стабільно нижче нуля... ©







Хвилина коротка повисла в повітрі
Солодким присмаком гіркого буття
Найтоншого голосу відчай і різкість
Тиха агонія нерозділеного почуття

Молитви всі послані, усі вище неба
Вже далі гукать не навчилися люди
Ця правда розмита, була в ній потреба
Колись, не тепер, вже ніколи й не буде

Шматочки спіралей застигли в уяві
І на папері чорнила розмитими плямами
Не висихають, вони всі криваві
І на зап’ястях відкритими ранами

Дисгармонічна мелодія править думками
Танець із хаосом, сльози застигли у лід
І боляче дихать тонкими вустами
І кров’ю очистити можна весь світ

Мій траур осінній, усі за туманом
Пожовкле лиш листя саме шелестить
І віє з тих вулиць одним лиш обманом
Все тихо вмирає, усе просто спить...

В колонках играет - MacBeth - Thy Mournful Lover
Настроение сейчас - серединка на половинку

Дивна я, все-таки, людина…
Часті перепади настрою. Плавні, але такі часті…
Дні стали короткими… Вже на світ наповзає темрява, ховає все під своїми м’якими крилами.

«Бывает, что все удается. Не пугайтесь, это скоро пройдет»
[Жюль Ренар]

*Фраза змусила іронічно посміхнутись

////////…Лежить переді мною купка дисків… Не хочеться абсолютно нічого з цього всього. Треба нової музики… Чогось такого… Надзвичайного і особливого…////////

…банальщина…
Приворожена ранньою зорею…
Приспана туманом, що в’ється над похмурим містом…
Зморена нічними прогулянкими під молочним шляхом…
Запаморочена запахом присмерків…
Зіткана з осінніх трав на безкраїх луках…
Ще ніким не спалена ніким не притоптана…
Та вже з’язана власними рясними дощовими сьозами…
Забута на перших же сторінках буденності життя…
Покрита вуаллю таких невинних снів…
В безкраїх коридорах днів загублена…
Втрачена над іскрою північного багаття…
Страчена на сонці… Поверена до життя на зорі…
Спустошена…Спустошене життя… переписане по новому…
З пустки у пустку… з бездни у вічність…
Крихітні блискітки в глибині очей, холод обпікає розум…
Один… Два… Три… Кінець… Подих, сльоза, краплина крові…
Підхоплена вітром у вільному польоті забуття…
Заколисана мутною водою ріки…
Очищена сльозами та вогнем від скорботи та розпачу…
……………………………………………………………………..
Чорний янгол гойдається на гіллі давно померлих дерев…
Чорним смутком оповитий…
На чорні шматочки тонокого скла розбитий...
Десь там… В тіні часу та розкоші нічних злив…
Гойдається… Колишеться… засинає під власну колискову…
Колись кимось недоспівану, передсмертну колискову…
Без імені…Без життя… Без згадки про щастя…
Покинутий сонцем та літом…
Огорунутий вічними холодами одиноких зим…
Захоплений терпко-колючим вітром льодяних пустель…
Переспіваний чорними воронами на старій могилі…
Закритий в підземеллях власної душі…
І кинутий летіти вниз у бездну безсердечності та черствості…
Меланхолія… Ностальгія за тонкою ноткою втраченого…
Закарбований у жорстокості людських сухих слів…
Заляканий власними недосяжними прагненнями…
І вбитий, вбитий, вбитий…
Початок… Прагматичний світ, не помічаючий цю тінь…
Кінець… Голос зі снів вже не в силах ожити у реальність…
Забуття… Де тут смерть а де життя? Грань розмита вже давно…
Істину було досягнуто лише на зорі… На сонці вона була страчена…
Болем… Душею… Сльозою… В кінці-кінців власною гарячою кров’ю…
Заплатила… Відстраждалась… Очистила… Не себе… Їх…

В колонках играет - Qntal - Dulcis Amor
Настроение сейчас - окей

Недавно повернулась додому.
Як я обожнюю вечірнє місто! А особливо це місто, яке мені стало ріднішим за все… Чомусь саме воно асоціюється із свободою, простором, новим життям, повним пригод і несподіванок… Може насправді все набагато простіше й скромніше, але… факт залишається фактом… Особливо класно повільно прогулюватись, знаючи, що нікуди тобі не треба спішити, спостерігіючи за битком набитими тролейбусами, котрі розвозять заклопотаних людей по домівках, за яскравими афішами, що миготять звідусіль, за окремими перехожими – радісними, нещасними, замріяними, стомленими, закоханими… і так далі… з плеєра лунає улюблена музика, ти усміхаєшся перехожим, не зважаючи на їх здивовані погляди)… так, бувають і такі моменти… сама собі зараз дивуюсь… поганий настрій потрошки відступає… мабуть я знов знаходжу себе в “своїй тарілці”, в невеличкій, але дійсно класній компанії людей, що зрозуміють, підтримають…

Зараз ця староанглійська (чи яка?) наштовхує на роздуми, на мрії… Мабуть я все-таки забагато мрію… Завше хотілось пожити в Середньовіччі… Лише мабуть з романтичної такої точки зору…Всі ці бали, вишукані плаття, чиста надзвичайна природа, високі готичні замки, листи, написані тонким пером, прогулянки верхи осіннім приліском, ну і куди ж без тих лицарів...ггг) на тих же конях, в тих же латах, їх поєдинки, друїди, дикі, незвідані ліси, ці всі екзекуції, віра в магічне і чарівне… Та стільки всього… Надихає воно мене…

Про натхнення… давно нічого не пишеться, не малюється… знов застій… аж неприємно, що не в стані викласти свої думки так, як того хочу… інколи з’являється бажання написати щось велике і серйозне, але далі кількох розділів ніколи не заходила…не знаю чого не вистачає…бажання, сили волі, творчості, часу…мабуть всього по трішки…
Не спішу ще лягати спати. Останнім часом знов не спиться, лежу в темноті, дивлюсь на свої зірочки, світяться в темряві, думаю… думаю…думаю… і ні до чого це все одно не призводить…треба позбутись цієї звички писати без перестанку… але зараз для мене це єдиний спосіб викластись і позбутись зайвих емоцій…

Тут знайшла старий свій віршик і подумала…як багато інколи те мовчання значить… Чула таку фразу колись “Добре, якщо з людиною є про що помовчати”… інколи мовчання набагато красномовніше тисячі беззмістовних слів…)

Мовчання
Мовчання – гучне та нестримне воно
Болить іноді сильно, тоді все йде на дно
Та іноді п’янить мов солодке вино
Але мовчання ми зневажаєм давно

В мовчанні, ти знай, віднайти можна вічність
У вічності всі вже забуті слова
В мовчанні ніким ще не сказана ніжність
І чистий кришталь мочання звенить, мов джерельна вода

В мовчанні та злість, що ніколи не вийде
В мовчанні той біль, що запікся в душі
Із тишею ночі мовчання відлунням весь розум обійме
В мовчанні відчутний тихий подих землі

Ти мовчки поглянеш і все зрозумію
Мовчання – це всі ті безцінні слова
Мовчання – це крик, що на волі німіє
Ти знаєш, в мовчанні кордонів нема...

В колонках играет - The Perfect Circle - A Stranger
Настроение сейчас - ...

Сиджу біля вікна і в небо чорне споглядаю
Де і тривог давно не видно, розчинились
І тільки місяць мов привид блідний виглядає
А темноті цій милій і душа відкрилась

Знову спокій над сонним містом і тиша
Знов маленька зірка сяє над моїм вікном
І місяць серпом молодим своїм мене колише
На підвіконні так сидіти б вічність й марити спокійним сном

Пливуть слова, пливуть на небі сині хмари, відпливають
Тече кудись вода в морях, в гірських незвіданих ніким потоках
А я дивлюсь на зірку, на людей, що поспішають
Спішать прожить життя своє в надіях та пороках

Пройде ще час і камінь перетвориться в пісок
Посиплеться він тонким шлейфом із маленької долоні
Пройде ще час й розтане сніг в нестримний потічок
Пройде ще час і посрібніють в друга скроні

Сколихне вітер ніжно листям і пронесеться далі за місто
Він віднесе запах часу далеко, за гори
Лиш у тіні підсвідомості зявиться істина
Що тоненька стрічка життя закінчиться скоро

Стихне шурхіт піску, дно клепсидри повніше й повніше
Та нажаль її назад ніхто не поверне, на неї й не зиркнуть
На зміну поставиться нова, гарніша
Закінчиться час нічного неба з єдиною зіркою

В колонках играет - The Perfect Circle - The Noose
Настроение сейчас - чому?

Прошепчи вголос останні мрії свого життя
Ми діти привидів, загублених в тіні
Ми кров’ю свіжою споєні до забуття
Нам двері замкнені у світлі й радіснії дні

Чаша вже пуста, облизуєш ти спраглі губи
Сам скоро тінню розсипешся по дзеркалах
Там міражі, залишені від щастя, будуть
Там мертві душі стогнуть, страчені у снах

Брехнею покриті всі стежки, по яких йдемо
В очах не радість, не печаль, лиш пустота
Лиш тихим голосом тремтячим агонію звемо
Звемо ми смерть, але спасіння цього нам нема

Тіні надходять беззвучно й болюче в думках
І все єство під тиском болю розривається
Світ – наче кулька в замерзлих руках
Сутність реального в мріях втрачається

Без бою, без крові, без сліз і без вою
Ми губимо розкіш останніх краплин на щоках
Залишимось вічно ми мертві з тобою
Вже не відчуємо смак життя на губах

Вже не прокинемось щоб сонця проміння зустріти
Вже в задзеркаллі лиш тіні одні
В цьому не винні, ми, привидів діти
Чи є спасіння звідси? Ні…

В колонках играет - Akira Yamaoke - Please love me...once more
Настроение сейчас - fucked

Missing emptiness inside
I run away from myself again
Loosing my memories, my pride, I hide
My life is now all cold and vain

My lovely stranger, lonely wolf
I know your eyes are cold as ice, they burn
But still, I want to stay all night with you
And watch the full moon shades return

I want to run through snow and rain
And hold your hand like we’re alive
I want to fell your ache, your pain
I want to feel the life inside

My shadowman, please, set me free
I know, your freedom kills, but I,
I have decided who to be,
I have no place among alive

В колонках играет - Sisters Of Mercy - Walkaway
Настроение сейчас - не розберу

Боляче по битому склу вперед проступати
Боляче в серці замерзлу лиш грудочку мати
Боляче в собі найсвітліше повільно вбивати
Боляче в розпачі тихо мовчати
Губи кусати
Руки стискати
Правду в пам’яті хаотично шукати
І в нікуди, як завжди я робила, гукати
Невідомую тінь лиш про поміч благати
Боляче бути актором і грати
Знов амплуа до лиця приміряти
Новий грим вибирати і костюм одягати
Боляче так до землі припадати
Чорні розводи під очима щоночі стирати
І вночі по холодних вулицях самотньо гуляти
Боляче близьку людину втрачати
Боляче несвідомо комусь голку у серце вганяти
Боляче свою душу на хресті розпинати
І кров’ю стікати, цю ж кров випивати
Як боляче зараз усе це писати
Так хочеться біль цей сховати
Закрити на ключ, в труні поховати, запхати за грати
І більше з’їдати думки свої йому просто не дати
Але я не знаю де сили ці взяти
Узяти, піднятись, і перешкоду здолати
Яка на шляху, а не просто минати, ні, не втікати й ховатись
Я хочу боротись, я хочу триматись
Боляче.

В колонках играет - Persephone - Forest Song

Hate, striking right inside your brains
You never understand the meaning of your choice
Life runs through you, right in your veins
It burns your conches with the quiet voice

Your symphony of dreadful shades is yearning
The pain cuts down the throat and you just pray
The tiny pieces of your fake and pretty world’re blurring
And there’s no hope for better and a sunshine day

Cry, the silver tears will set you wild and free
The world is spinning faster now with no returns
And you are still deciding of who the hell you need to be
On salty drops your choice’s done, conclusion stands

With dirty angel on your shoulder,
With empty mess right in your head
The bullet’s hitting, you were supposed to hold it
You never play, you are just dead

Oh, who should be considered guilty?
Oh, who should kiss your eyes good bye?
Was it the world and people, oh so filthy
Or maybe it was you, who never even tried?

В колонках играет - Sirenia - On The Wane
Настроение сейчас - не знаю...трішки зла

Ми плачемо, сіємо розпач і гріх
Вертаємось зарослими стежками в сни
Нажаль немає сонця в небі для усіх
Зіграймо в російську рулетку? Тисни!

М’яко стелиться дощ по лиці і по скронях
Невмирущі ті сни, де маленькі зірки
Застигають світлом в тендітних долонях
Обертаючи темінь і світло навпаки

На краю бездни в секунду вічність у очах
Сміливий погляд прямо в душу
Останні па по вісті гострого ножа, щезає страх
Покинути цей світ за мить я мушу

В колонках играет - СКАЙ - Зникаю
Настроение сейчас - неділя, тишина, ранок...не знаю...думки...

Моє прохання

Стирай свої сліди
Коли приходиш ти до мене в снах
Прошу тебе, мене знайди
На різних перехрестях та стежках

Не дай затьмарити їм власне сонце
Розкрий всі вікна на шляху до мрій
Дивись по новому, вже досить
Поразок, болю... світ весь твій

І обійми мене востаннє
Я назавжди тут залишусь
Прийми одне моє прохання
Я самоти вже не боюсь

Дивно, стільки емоцій, переживань, а.. нічого назовні не виходить... якась, так сказати, творча криза...
А хочеться, дійсно хочеться щось зараз взяти та написати... Не люблю стискати в собі ці емоції, потім вони проходять і залишається лиш спустошення. А воно, відчуваю, не за горами...
З нетерпінням чекаю приходу осені. Не знаю чому, але так же як і дощ, осінь – одне з моїх натхнень. Нереальна, надзвичайна, найулюбленіша пора року... ще зовсім трішки.. тішу себе такими думками. А подумати – осінь – така маленька, мить в моєму житті, моє життя – спалах в історії всесвіту... через кілька десятків а може навіть через кілька років я зникну, розчинюсь в розмитих тінях часу і все...ех...
Бла бла бла...
Таке відчуття що не можу вилити в словах свої відчуття і це мене доводить до сказу....

В колонках играет - Unheilig - Mein Stern
Настроение сейчас - ліричний, замріяний, тривожний, легкий...

Німію... Тремтять пальці, плечі, губи...
Не відчуваю нічого крім холоду й болю
На підвіконнях тремтячі тіні рвуть себе на волю
Вже не сочиться тепло, заіржавіли труби

Холодна підлога, пісок під ногами
Вбиваючі погляді єхидно в задзеркаллі
Страждання, картання, голодні бажання, незвідані далі
Стискання скронь до різкого болю руками

Легкі коливання повітря в підсвідомості
Дзвенять без причини чи наслідку... вільна
Чи в відчаї втрачена? Холодна, байдужа... для вас – просто дивна
Загублена в коридорах власних підвалів, без світла надії – в невідомості

Маленькими краплями сочиться кров на підлогу
Губами стискаючи пальці, смакуючи болем
Не відчуваючи страху, не знаючи волі
Для них – нерозуміння, хаос, божевільна... впадаю у знемогу

Мій друг, ти ніч, мій тихий „рай на півгодини”
Дивлюсь крізь тонкий силует на мереживі неба
Я знаю – там ти, там воля, втікаю від себе... так треба
Дивлюсь я на тебе, ледь стримую сльози... очима дитини

В колонках играет - Flowing Tears - Jade
Настроение сейчас - а не знаю, дивний....

Маленький відчайдушний крок у вічність,
У світ ілюзій, крихких мрій та забуття
Де вітер ще не втратив свою тонку ніжність
І неповторність смаку нового перечуття

Маленький відчайдушний крок у задзеркалля
Де є лиш хаос, біль й нерозуміння
Де тонко переплетені усі минулі далі
Де не стає нам сили на найбанальніше терпіння

Коротка та приємна ця дорога в пекло,
Хоча ми в рай усе життя своє летіли
Немає змісту та сил, над головами давно вже смеркло
Та й крила на шляху до статосфери наші сильно дуже погоріли

Прошу лиш – дихай, не тримайся
Хитких умов та перешкод
Людей не бійся, не лякайся
Вони зникають в глибині всіх чорних вод

Найбільш болітиме не в серці, хоч і живе, хоч тихо б’ється
Воно не в силах більш любити… жити
Душа твоя боліти буде, якщо ще є, вона ніколи просто не здається
Вона тебе зуміє часом захистити

Мовчи, мовчи, я відчуваю
Не врятуватись нам від глибини
І закричати б “поможіть” коли летиш у це провалля
Та не біжу я від проклятої вини

Болить, щемить, я помираю…
Я тихо сповільняю крок…
Останній подих – я це знаю…
Твій ніжний шепіт… в небесах для нас – замок…

В колонках играет - Карна - Ми будемо разом
Настроение сейчас - бля....

Ідоли поклоніння скинули маски
Відчуваю в собі пустоту та поразку
Забуваю про тіло, ожевільні бажання
Цілу ніч п’ю я кров, помутніли страждання
Слово їсть, розриває, пече наче смерть –
Поцілунок морозний. Загубила всю розкіш,
Мій годинник порожній… без піску
Лише часу краплини порожні відчуваю… Несу
На віях твої очі холодні. Я не знаю де дітись і себе розриваю
Я забула про тіло… де я є… я втрачаю
Свої сни безнадійні, свої битви, поразки
Я померла колись, та нажаль не відразу

В колонках играет - Tristania - Hatred Grows
Настроение сейчас - fucked up

Полет
Скала моя холодная высится
Я крыльями легко взмахну
Туда душа моя стремится
Где призрак счастья затаился

Я оттолкнусь ногами резко
Подпрыгну вверх и в небеса
Стремлюсь я дальше, в лицо ветер
Лечу навстречу чудесам

Парить вот так лишь радость дарит
Я забываю обо всем
Никто уж ядом вновь не травит
Все показалось страшным сном

Лететь бы вечно я хотела
Поднять тебя под небеса
С тобою вместе б мы летели
Лишь только горизонта полоса


Тот мрак, что снизу нависает
Уж не поднимется сюда
Внизу лишь коршуны летают
Внизу болотная вода

А я лечу навстречу солнцу
Ищу его в своей душе
Но дунет сбоку сильный ветер
И я внизу лежу уже

Лицом в болоте. Потопаю…
И птиц уж слышен громкий крик
Что делать мне теперь не знаю
Я в камень превращаюсь вмиг

Скала и небо, солнце, ветер…
Обрывки памяти летят
Хрустальными осколками по свету
Подняться вверх они хотят

Я вижу смерть перед глазами
Я чувствую свою вину
Хочу летать, мечтать часами
Но знаю, что за миг умру

И где мне отыскать прощение
И как мне объяснить себе
Что ухожу я лишь в забвение
Дарю себя своей судьбе

В колонках играет - Moonspell - An Erotic Alchemy
Настроение сейчас - бугуга....

Це мов ретро кіно ще ніким не зазняте
Це мов чистий листок для фантазій моїх
Але кадрів у плівці уже небагато
Й не залишилось фарб, вже розпродано їх

На землі, у траві заховалось три сонця
І малюють вони три дощі в небесах
Щастя тихо вмира у маленькій долоньці
А натомість свідомість опановує страх

Всіх безбожників втіха – інший світ малювати
Без гріха й каяття на прозорій воді
Досить мало божків позосталось стояти
Та й вони всі в крові на утіху собі

В колонках играет - 36 Crazyfists - Bury Me Where I Fall
Настроение сейчас - crappy

Знову ці старі нариси натрапили під руку... Зараз стан відповідний, тому ось...

Мені приснився сон.
Мені приснилось сонце... Чорне, брудне, як асфальт під ногами.
Мені приснився дощ...
Чистий
Краплями вічності розбивався об асфальт...
Чи об сонце...
Краплями сліз розмитий під віями
Чорними крапельками стотворював твоє обличчя
Мені приснився човен...
Байдужий
Хитався на твоїх долонях.
Тихими різкими звуками впивався у скроні
Боліло
Різкими рухами змінювала хід стрілок на годиннику...
Тік-так, тік-так, тік-так...
Стихло
Стрілки перетворились на пісок,
Посипались на дно твоєї клепсидри
Сонце не світлішало
Північ
Закутана в теплий шерстяний шарфик
Подихом вітрів заколисувала твій човен
Рана
Болить, не заживає, ти присипляєш дощ..
Чи краплинки сліз? Болю?
Мені приснився місяць
Його тьмяний серп, що освічував твої північні слоьзи
Край свідомомості відлітав за вітром
На ньому гуляли твої думки, твої холодні вуста
Мені приснився шепіт
Тихо, моторошно, збентежено...
Мурашки по спині, тремтячі руки, розширені зінниці
Мені приснився крик
Розпачливий, відчайдушний, благальний... останній
Мені наснилась смерть - Бліда, висушена сльозами
І життя... Мені приснився сон
І висока скеля,
Слизька, холодна, брудна,
Як сонце
Мені приснилась кров на босих ногах
Рана, що не заживає
Відкрита рана в серці
Пустота...
Нема нічого живого, лише моє чорне сонце
Мені наснилось падіння
Відчуття порожнечі, пустки в душі
Мені наснились твої удари
Від яких кров моя маленькими бризками
Падала тобі на ноги, на твої босі ноги
На підлогу, на моє чорне, брудне сонце
Мені наснилось життя
Його довгі сиві павутинки
Що зачепили струни моєї свідомості
Заплелись по ній плющем затьмарили моє брудне сонце
Мені життя не снилось
Мені приснився сон
Хочеться трошки спокою прохолоди та...дощу.....

В колонках играет - Shape of Despair - Angels of Distress
Настроение сейчас - а ХЗ...

Прокинулась в дивному хворобливому стані, наче мене настиг параноїдальний синдром, не може бути, щоб з самісінького ранку боліла голова, але так і є. На свідомість давлять ці чотири стіни, зводять з розуму, доводять до сказу... вночі прокинулась з цією маячнею в голові, коли попробувала сьогодні скласти все докупи, ось що вийшло.....

В моїх долонях перший постріл
Скорботою поліг у забутті
Нестримна іскра впала в попіл,
Плач розгорівся в іншому житті

Благання сипались мов сльози
На перехрестях чужих снів
Не встигли ще прив’януть рози
Як відчай втрати нас покрив

Не запекло там в жоднім серці
Бо мертва плоть вже не болить
На стелях жовтень пише „де ж ти?”
Відкрився розум... лиш на мить

Одної миті нам так мало
Нема сполучень і стежок
Повітря в грудях знов не стало
І на морозі шепіт змовк

Тремтять долоні, розсипають
Крихкі думки та почуття
Навколо пустка, забувають
Й без того страчене життя