Іркааа я в себе на компі знайшла твого твора, перечитала, і вирішила викласти! ооо...то 2 річної давності=) хмм
Маленька Ода Коханню)))
Хочеш політати в небі? Високо, де тебе ніхто-ніхто не дістане, де життєві турботи, труднощі, інші люди здаються такими незначними майже несправжніми. Я хочу туди - в нічний простір, поряд із зірками, привидами маленьких світів, маленьких безконечнстей іменем життя. Я хочу закрити очі, прислуховуючись до цієї магічної колискової, відпустити всі страхи, емоції - по вітру, хочу взяти тебе за руку, хочу виростити крила, щоб літати...там, високо, разом з тобою.... Я знаю, що зірки будуть блідніти поряд з блиском твоїх очей.... хочу літати...хочу навчитись дихати цим нічним повітрям, повітрям свободи, повітрям твоєї ніжності, дихати тобою...Закривши очі, відчути безпеку в твоєму теплі, в твоїх обіймах, відчуваєючи кожен подих, що трепетним шепотом зірветься з твоїх вуст, кожен удар твого сердечка, хочу закрити очі і злетіти з тобою.... Хочу розчинитись в цій секунді повністю і без осадку.... відчувши її, відчувши тебе поряд і... зупинити час, продовживши цю мить у вічність. Я хочу злетіти....Хочу торкнутись твоїх долонь, заглянути в твої очі, мовчки дивитись, розповідаючи все, що накопилось всередині, в цю мить хочу померти від щастя...і воскреснути знову в твоїх обіймах....Буденність розуму присипляється всіма словами, думками, монотонними кроками...назустріч смерті, назустіч...Відкриваються очі...і навколо зоря, зоря нового життя, в новому подисі ловлю тебе, тремтячі твої губи, крапельки дощу на твоїх щоках, ти ловиш сни в долоні, твій світ заминкається в моєму...твої очі розтоплюють кригу ночей, з під пухнастих вій ллється світло....дитяче щастя...спокійне, легке нестримне... Воно невловиме як твій запах, невловиме як тепло зимового сонця, прозоре як твоя посмішка...крізь тебе бачу...щирість....дитину...незахищену....але таку...таку справжню....ніким не зіпсовану....люблю. Я тебе кохаю... три маленькі слова.... на папері вони виглядають так звично, на словах вони звучать так знайомо, але нажаль ні на папері ні на словах цього виразити я не зможу так як хотілось би... Так хочеться літати.....а для цього треба так мало....подивитись тобі в очі... так хочеться тебе взяти з собою.... ти хотів би літати? Коли закриваю очі - я літаю, коли думаю про тебе - я літаю, коли...я літаю, але дуже скоро прокидаюсь у реальність і знов і знов розбиваюсь об землю...А прокидатись зі сну не хочеться, та й взагалі не хочеться щоб це було сном... Хочеться щоб на ранок, коли я відкриваю очі, ти не зникав, як завжди, не розчинявся солодким сном, а був поруч, я могла б тебе відчувати поруч.... Хочеться щоб ці мрії не залишились чимось фантомним....Це вже не політ...це не просто політ...це життя в польоті, це життя з думкою що в тебе є крила, що поряд є твоє янголя, яке теж хоче, прагне літати з тобою....я тебе кохаю... напевне не стомлюсь казати це... Вважай мене сентиментальною, наївною...я не знаю...я це просто відчуваю. а іноді краще довірятись серцю ніж розумові... А серце.... воно просто прагне битись в унісон з твоїм, воно так і кричить - "кохай"... не можу тебе не кохати, не можу вже інакше... Вибач... Мені казали - ніколи нічого не бійся... Я ж боюсь.. ні, я не боюсь любити, не боюсь тобі відкриватись, боюсь робити тобі боляче, боюсь тебе втратити. Слова....це так мало, це настільки мало, що мені аж соромно стає....Я вірю....що все буде добре... Хоча оптимізм мені рідко притаманний... В даному випадку я хочу бути оптимістом...