В колонках играет - СКАЙ - Зникаю
Настроение сейчас - неділя, тишина, ранок...не знаю...думки...

Моє прохання

Стирай свої сліди
Коли приходиш ти до мене в снах
Прошу тебе, мене знайди
На різних перехрестях та стежках

Не дай затьмарити їм власне сонце
Розкрий всі вікна на шляху до мрій
Дивись по новому, вже досить
Поразок, болю... світ весь твій

І обійми мене востаннє
Я назавжди тут залишусь
Прийми одне моє прохання
Я самоти вже не боюсь

Дивно, стільки емоцій, переживань, а.. нічого назовні не виходить... якась, так сказати, творча криза...
А хочеться, дійсно хочеться щось зараз взяти та написати... Не люблю стискати в собі ці емоції, потім вони проходять і залишається лиш спустошення. А воно, відчуваю, не за горами...
З нетерпінням чекаю приходу осені. Не знаю чому, але так же як і дощ, осінь – одне з моїх натхнень. Нереальна, надзвичайна, найулюбленіша пора року... ще зовсім трішки.. тішу себе такими думками. А подумати – осінь – така маленька, мить в моєму житті, моє життя – спалах в історії всесвіту... через кілька десятків а може навіть через кілька років я зникну, розчинюсь в розмитих тінях часу і все...ех...
Бла бла бла...
Таке відчуття що не можу вилити в словах свої відчуття і це мене доводить до сказу....