Весна... вона ніби ранок після безсонної ночі.

Раптова...

Різка...

Із різноманіттям запахів, які лоскочуть ніздрі...

Із світлом сонця, що змушує очі сльозитись...

Із хаотичною неадекватністю у поведінці власній і у поведнці оточуючих.

І, здається, що ти просто ще не готовий її сприймати.

Тобі треба час, щоб перевести подих.

Треба перенастроїти свої легені на чистіше і свіжіше повітря.

Психіку підготувати до прощання з теплими речами і холодами.

Весна, як і несподівані ранки, приносить тобі відчуття моральної і фізичної оголеності.

Від того й незахищеності.

Словом, незатишності.

А ще вона колупається в твоїй душі без дозволу і нагадує "в тобі стільки ніжності назбиралось! дівчинко, ти скоро просто вибухнеш".

і ти думаєш "fuuuck"!