В колонках играет - Cat power - the greatest
Настроение сейчас - нервовий

Не перестає мене дивувати як іноді людям важко визнати свою помилку чи провину!

Навіть коли вже всі аргументи пред’явлено, коли всі шляхи відступу перекрито, коли доводиш до людину до самозаперечень і розгубленості...

Ні, вона не скаже нізащо «ну так, це я винен». Почне проявляти агресію. Кричати та ображати тебе, сподіваюсь на принцип «найкращий захист – напад». І з іншого боку вона отримує твій спокій як ще більший подразник. Проста ситуація перетворюється заледве не на цирк.

Ну і от тепер запитання – ЧОМУ так важко зізнатись іншим та собі, що ти десь прогрішив, що тебе спіткала невдача, що ти чогось там не знаєш…?

Таке враження, що люди надто зациклились на своєму его і все носяться-носяться з ним, забуваючи про щось, що справді важливе.

І недайбоже задіти їх за живе, всі ж такі ранимі та чутливі поробились…

Забагато гордості, пихи, самовдоволення, моментами навіть самолюбування.

А вона руйнує нас… так будьмо ж простіше, м?