Про минуле |
Кожна поїздка має свій особливий післясмак.
Зараз разом із присмаком гіркого шоколаду у роті розчинається відчуття маленької втечі. Втечі в хорошому розумінні цього слова.
Не від себе, а заради себе.
Пірнання у воду, чи може більше навіть у себе, коли ти наодинці сама із собою, оці окремі секунди на рівні вдих-видих. Думки, що приречені померти в твоїй голові назавжди. Саме в ці секунди просто відпускати, розуміти, сміливішати.
Усе це обережно складається, пакується в валізи до наступного літа. Попереду ще один місяць, але немає змісту гадати яким він буде. Краще пізніше описати і його післясмак. Певна, то буде щось нове і свіже.
Сьогодні ж просто дуже багато дощу, приємної музики і віршів Пастернака. Домашній короткочасний затишок. Такі дні нагадують мені про безмежну кількість ніжності, що тоне десь всередині мене. Хочеться ділитись нею...
Рубрики: | ...silent these wors are... |
Комментировать | « Пред. запись — К дневнику — След. запись » | Страницы: [1] [Новые] |