Я залишу тобі у спадок
кілометри своїх віршів
і вишневий п’янкий світанок
на м’яких берегах морів.
Я залишу медову тишу,
повну щастя і світлих мрій.
Тихий спокій тобі залишу,
темноокий коханий мій.
Все лишу і піду літати
серед білих сміливих птиць.
Бо, насправді, усі ми – птахи…
Птахи, сповнені таємниць.
