Ми — репані жителі Хохландії,
ми — хохли з обвислими вусами,
ми — ледарі і боягузи,
ми — куркулі і підкуркульники,
ми — бандити, зрадники, поліцаї,
ми — мазепинці,
ми — петлюрівці,
ми — бандерівці,—

нам нічим оборонятися від нападів,
від будь-яких образ,
кинутих нам ким не заманеться:
наша артилерія — чумацькі випряжені вози,
що поціляють задертими догори дишлами
у ворога,
який наступає на нас нізвідки і звідусіль,
наша авіація — вітряки,
сконцентровані на одному бойовому аеродромі —
у музеї народної архітектури просто неба.

Нам немає місця на своїй землі,
нам нікуди подітися у цьому світі:
ми емігруємо лише до давньої Греції,
розгорнувши Гомерову «Іліаду»,—
аби вижити — ми себе вбиваємо:
стираємо своє ім'я — ім'я українця — з лиця землі,
як власний плювок,
ми відмовляємося від своєї мови,
як від якогось нездійсненого злочину,
у якому нас ніби звинувачують,
ми відмовляємося від рідної домівки,
стіни якої уже не захищають,—
ми — самовбивці.

Ми йдемо по Україні:
від степів до гір,
від лісів до морів —
звідусіль виходимо на прадавні шляхи,
і немає нам ліку.

 

Ми чинимо волю наших прадідів, це вони нас послали у путь, щоб ми йшли нашою віковічною землею ,із нашими багатолюдними містами, із нашими тихомрійними селами, із нашими золотоверхими церквами.

Ми гордо йдемо шляхами України: ви, які виглядаєте у вікна, як сусіди, щоб подивитись на нас, гордо йдучих, ви, які визираєте з-за рогу, як вороги, щоб подивитись на нас, гордо йдучих, — ви всі бачите, як ми гордо

йдемо дорогами України.

Ми йдемо,
не вимагайте від нас доказів нашої прихильності
до руху,
не  вимагайте пояснень причин, що привели нас
у рух.
Марна ваша справа — виставляти проти нашої ходи
контраргументи, що ви їх здобуваєте із мертвих
джерел,
намагаючись зупинити нашу ходу,
марна ваша справа — ми йдемо.

Ми йдемо по Україні,
пов'язані вишиваними дівочими руками
рушниками,
і радість сяє в наших очах.

ВАСИЛЬ ГОЛОБОРОДЬКО