Отсюда http://elisapeyron.livejournal.com/1207663.html?ut...ce=fbsharing&utm_medium=social
У Юлии иногда бывают удивительные посты, которые хочется сохранять и перечитывать. И иногда вместо своего ответа, на какой то вопрос отправлять вопрошающего в такой пост.
Она сейчас пишет исключительно на украинском. Но думаю. тот кто хочет прочитает. И я после поста оставлю сразу приблизительный перевод на русском.

В коментах зачепили цікаву тему. Що я думаю про навчання, школу, Вовку і таке інше. Нещодавно обговорювала це з чоловіком. Попробую викласти стисле резюме. Не як істину або привід для суперечок, а лише для окреслення позиції.



1. Я вважаю будь яку масову освіту злом. Або як мінімум дуже застарілим підходом до навчання. Масові школи були відбиттям соціуму епохи промислової революції. Заводи, шахти, пролетаріат, робітничий рух, класова боротьба. Це все дуже далеке від викликів сучасності. Школа схожа на фабрику по вирощуванню майбутнього працівника заводу конвеєрного типу. Там все як і має бути - зміни, дзвінки, система перепусток, ієрархія виробничого процесу. Все це більше не актуально. І будь які елітні гімназії, чи школи з поглибленим вивченням чогось, які беруть цю схему і лише видозмінюють конвеєрну лінію, мені не подобаються. Бо лишається головне - ієрархічна система та тиск колективу. Колектив, це взагалі найважливіший чинник, що формує особистість у таких системах. Форма для відливки "нової людини". Гарний колектив породжує гарну людину, поганий штампує брак. При цьому відповідальність самої особистості ніби виноситься за дужки. Ну що взяти з маленького гвинтика? Без Системи ти - ніщо. Колектив, група, клас - от що важливо. Сам по собі ти слабкий і не виживеш. Закон джунглів, печерне мислення. І все це на 10-12 років. Я знаю людей, що за 4-5 років у в'язниці, або 1-2 в армії втрачали себе, як особистість. А тут 10-12 років, коли думка про визначальну роль Лідера і Колективу подається як аксіома.

2. Мені не подобається ДО. Це школа розвернута у родині, де роль Лідера перебирає на себе батько або мати. Так, можливо це менш травмуючий досвід, а можливо і навпаки. Тут все залежить від особистих якостей, власне, батьків. Тому очевидно, що така форма навчання підійде далеко не кожній родині. Це дуже індивідуальне рішення і жодна сім'я не схожа на іншу. Але основні претензії до ДО у мене полягають в тому, що її сенс "якщо дитина мусить страждати, то давайте краще я тикатиму в неї ножем, я мама і зроблю це гуманніше". Тобто мама в даному випадку все одно виконує ідіотську навчальну програму створену міністерством освіти під дією психотропних речовин. І яка б любляча не була мама, а тортури від прочитання підручників і виконання завдань масової середньої школи дитині гарантовані.

3. Анскулінг - сама радикальна і сама індивідуальна форма навчання. Вона подобається мені найбільше. Вона сучасна і відповідає потребам сьогодення. Але очевидні і всі недоліки. Така система погано інсталюється в родині з однією дитиною. В родині в якій поганий емоційний фон та низькій рівень довіри і кооперації її членів. Тому так, анскулінг, це для обраних.

Тут, як правило, починається:
- Так що всім іншим вбитися об стіну, так????!

Ну взагалі-то, я собі анскулінг дозволити не можу. Вовка мусить ходити в школу і ходить. І це ще не привід вбиватися об стіни, чи витрачати час на почуття провини. Взагалі почуття провини така фігня! Нащо ви з ним носитеся? Повірте, щоб ви не робити задля дитини, у 15 років вона все одно скаже вам щось на кшталт:
- Ви самі жахливі батьки на світі!!!!ААААААААА!!!
І це означатиме, що ви все робите правильно і процес сепарації проходить згідно плану. Це так само як 6 річна дитина говорить:
- Мама, я ніколи не одружусь і не поїду від тебе! Я завжди буду жити з тобою і татом!

Але менше з тим.

Достатньо просто не відноситися до школи занадто серйозно. Оцінки вчителів можуть бути необ'єктивні. Колектив дітей зібраний випадково не має ставати дружнім просто тому, що людей змусили бути в одному приміщенні. Ніхто не мусить любити вас або вашу дитину. Але і ваша дитина не мусить! Вона має повне право відноситися до школи і навчання не серйозно, робити домашні завдання як прийдеться, шукати друзів поза класом та жити власним життям. Це всього лише школа. Її можна змінити, кинути, переїхати, забити. Внутрішня гармонія з собою це набагато важливіше для щастя. От тому я не дозволяю оцього "ви мало займаєтеся з дитиною!", "а чому ви не підготували гербарій?", "а де домашнє завдання?", "а чого ви не ходите на батьківські збори?". Це їх гра. Це їм подобається в неї гратися, але я ніколи не забуваю, що це лише гра.

Нещодавно читала мемуари одного математика, де він розповідав як зацікавився наукою. І ні, це не було в школі і йому, звичайно, не було 7 років. Такі речі відбуваються з більшістю людей у свідомому віці. Мій чоловік вирішив стати інженером, коли знайшов в підлітковому віці конспекти батька якого ніколи не бачив. Вищезгаданий мною математик намагався зрозуміти фізику, якою зацікавився в 9 класі і це наштовхнуло його на роботу з теорії груп. Мій дід пішов проти волі батька, коли вступив на технічний замість медичного. Всі ми приймаємо рішення різної ступені усвідомленості, але такі речі не відбуваються у 6 років. От що я намагаюся сказати! Школа, особливо початкова, це просто... етап напівсвідомого життя. І треба зробити його максимально не травматичним. А навчання почнеться набагато пізніше. Бо для навчання потрібна сформована кора мозку і зріла внутрішня мотивація. А це кінець підліткового періоду +- не раніше.

І останнє. Чим на мою думку сучасний світ відрізняється від мого у дитинстві. Мені в дитинстві потрібно було йти в бібліотеку і шукати потрібну інформацію. Або шукати когось компетентного. Сучасні діти не мають такого досвіду, натомість вони перевантажені інформацією яка лізе звідусіль. Вони задушені нею. Тому їм стає "не цікаво", "нудно". Їх мозок намагається себе захистити! А ми починаємо грузити їх 150 книжкою про гаріпотера. Бо читати це ж так круто! Ні, не круто. Ми живемо в світі де якість давно потонула у кількості. Ми живемо у світі в якому пора вчити дітей не шукати потрібну інформацію, а захищатися від непотрібної! Це ключове питання для мене зараз і певний виклик.

Дякую за увагу!

********************************************

На русском языке :

В комментах затронули интересную тему. Что я думаю об учебе, школе, Вовке и прочее. Недавно обсуждала это с мужем. Попробую выложить краткое резюме. Не как истину или повод для споров, а лишь для определения позиции.

1. Я считаю любое массовое образование злом. Или как минимум очень устаревшим подходом к обучению. Массовые школы были отражением социума эпохи промышленной революции. Заводы, шахты, пролетариат, рабочее движение, классовая борьба. Это все очень далекое от вызовов современности. Школа похожа на фабрику по выращиванию будущего работника завода конвейерного типа. Там все как и должно быть - изменения, звонки, система пропусков, иерархия производственного процесса. Все это больше не актуально. И любые элитные гимназии, школы с углубленным изучением чего-то, которые берут эту схему и лишь видоизменяют конвейерную линию, мне не нравятся. Потому что остается главное - иерархическая система и давление коллектива. Коллектив, это вообще важнейший фактор, формирующий личность в таких системах. Форма для отливки "нового человека". Хороший коллектив порождает хорошего человека, плохой штампует брак. При этом ответственность самой личности как бы выносится за скобки. Ну что взять с маленького винтика? Без Системы ты - ничто. Коллектив, группа, класс - вот что важно. Сам по себе ты слаб и не выживешь. Закон джунглей, пещерное мышление. И все это на 10-12 лет. Я знаю людей, что за 4-5 лет в тюрьме, или 1-2 в армии теряли себя, как личность. А здесь 10-12 лет, когда мысль об определяющей роли Лидера и Коллектива подается как аксиома.

2. Мне не нравится. Это школа развернутая в семье, где роль Лидера берет на себя отец или мать. Да, возможно это менее травмирующее опыт, а возможно и наоборот. Здесь все зависит от личных качеств, собственно, родителей. Поэтому очевидно, что такая форма обучения подойдет далеко не каждой семье. Это очень индивидуальное решение и ни одна семья не похожа на другую. Но основные претензии к ДО у меня заключаются в том, что ее смысл "если ребенок должен страдать, то давайте лучше я запущу в него ножом, я мама и сделаю это гуманнее". То есть мама в данном случае все равно выполняет идиотскую учебную программу созданную министерством образования под действием психотропных веществ. И какая бы любящая не была мама, но пытки от прочтения учебников и выполнения задач массовой средней школы ребенку гарантированы.

3. Анскулинг - самая радикальная и самая индивидуальная форма обучения. Она нравится мне больше всего. Она современна и отвечает потребностям сегодняшнего дня. Но очевидны и все недостатки. Такая система плохо инсталлируется в семье с одним ребенком. В семье в которой плохой эмоциональный фон и низкий уровень доверия и кооперации ее членов. Поэтому да, анскулинг, это для избранных.

Здесь, как правило, начинается:
- Так что всем остальным убиться об стену, так????!

Ну вообще-то, я себе анскулинг позволить не могу. Вовка должен ходить в школу и ходит. И это еще не повод убиваться об стены, или тратить время на чувство вины. Вообще чувство вины такая фигня! Зачем вы с ним носитесь? Поверьте, чтобы вы не делали ради ребенка, в 15 лет он все равно скажет вам нечто вроде:
- Вы самые ужасные родители на свете!!!!ААААААААА!!!
И это будет означать, что вы все делаете правильно и процесс сепарации проходит согласно плану. Это так же как 6 летний ребенок говорит:
- Мама, я никогда не женюсь и не уеду от тебя! Я всегда буду жить с тобой и папой!

Но тем не менее.

Достаточно просто не относиться к школе слишком серьезно. Оценки учителей могут быть необъективны. Коллектив детей собран случайно не должен становиться дружелюбным просто потому, что людей заставили быть в одном помещении. Никто не должен любить вас или вашего ребенка. Но и ваш ребенок не должен! Она имеет полное право относиться к школе и учебе не серьезно, делать домашние задания как придется, искать друзей вне класса и жить собственной жизнью. Это всего лишь школа. Ее можно изменить, бросить, переехать, забить. Внутренняя гармония с собой это намного важнее для счастья. Вот поэтому я не позволяю этого "вы мало занимаетесь с ребенком!", "а почему вы не подготовили гербарий?", "а где домашнее задание?", "а чего вы не ходите на родительские собрания?". Это их игра. Это им нравится в нее играть, но я никогда не забываю, что это лишь игра.

Недавно читала мемуары одного математика, где он рассказывал, как заинтересовался наукой. И нет, это не было в школе и ему, конечно, не было 7 лет. Такие вещи происходят с большинством людей в сознательном возрасте. Мой муж решил стать инженером, когда нашел в подростковом возрасте конспекты отца которого никогда не видел. Вышеупомянутый мной математик пытался понять физику, которой заинтересовался в 9 классе и это натолкнуло его на работу по теории групп. Мой дед пошел против воли отца, когда поступил на технический вместо медицинского. Все мы принимаем решения разной степени осознанности, но такие вещи не происходят в 6 лет. Вот что я пытаюсь сказать! Школа, особенно начальная, это просто... этап жизни. И надо сделать его максимально не травматичным. А обучение начнется намного позже. Потому что для обучения нужна сформирована кора мозга и зрелая внутренняя мотивация. А это конец подросткового периода +- не раньше.

И последнее. Чем по моему мнению современный мир отличается от моего в детстве. Мне в детстве нужно было идти в библиотеку и искать нужную информацию. Или искать кого-то компетентного. Современные дети не имеют такого опыта, зато они перегружены информацией которая лезет отовсюду. Они задушены ею. Поэтому им становится "не интересно", "скучно". Их мозг пытается себя защитить! А мы начинаем грузить их 150 книгой про Гарри Поттера. Ибо читать это же так круто! Нет, не круто. Мы живем в мире где качество давно утонула в количестве. Мы живем в мире в котором пора учить детей не искать нужную информацию, а защищаться от ненужной! Это ключевой вопрос для меня сейчас и определенный вызов.

Спасибо за внимание!