Стики-брики, кукабара, та інші вишивані фішки Івана Семесюка

"Пока страна валялась в пьяном виде под гастрономом Семесюк вышил подушки..." (Іван Семесюк)

Івана Семесюка (Ivan Semesyuk) знають швидше як художника-жлобіста, та це й не дивно, адже цей стиль в мистецтві він активно просуває і пропагує. Комусь він може подобатись, комусь ні – справа індивідуальна, та не варто художника в усьому асоціювати з героями його картин. Так, скажу відверто, я й сама попервах помилково вважала Івана цинічним героєм його ж олійних жлоб-артівських робіт, та чим більше я з ним спілкувалася, тим краще його розуміла (ну, це класична схема руйнування стереотипів та упередження). Хоча мені, особисто, дуже подобаються його текстильні та вишиті роботи. Ну, не може людина, яка так багато уваги приділяє акуратності у вишиванню кожного стібку і пришиванні ґудзичка та бісеринки, у житті бути абсолютно байдужою і черствою особою. Його жлоб-творчість – це швидше саркстична витівка, відверте кепкування з оточуючого нас повального пафосу жлобства і пофігізму.

Не знаю як воно надалі буде, та наразі, можу з усією відвертістю і відповідальністю оголосити Івана Семесюка абсолютно адекватним, щирим і відвертим, комунікабельним, і я б навіть сказала дружелюбним, молодим талановитим художником! Гадаю, з його невгамовною працьовитістю, творчим запалом та енергією він зможе досягти неабияких висот...чи широт...чи глибин...чи ще щось...коротше кажучи чогось, а досягне! Друзі, тільки йому цього з часта не кажіть, щоб не зазнався! ))

Дорогенькі, давайте поговоримо про текстиль та вишивку в стилі "семесюк"! А хто ж стає героями його текстильних полотен та вишивок? Спочатку це були котики, потім зайчики, пташечки, крокодильчики, рибки, а спільне для усіх них було одне – авторський стиль виконання – вміле поєднання вишивки та аплікацій з текстильних матеріалів, а також ниток, ґудзиків, намистинок та бісеринок. І з кожним роком арсенал вишитих створінь росте і множиться, дивує та захоплює своєю строкатістю та фантазією – така собі "туса казкових створінь". ))

Що ж, дамо слово автору!

— Іване, розкажи більше про себе: де родився-живеш, вчився-працюєш, про що мрієш-плануєш, що любиш-нелюбиш, одним словом – хто ти такий?

— Бач, розповідь про себе це є розповідь про своє життя, а воно в мене не є чимось аж таким цікавим. В тюрмі не сидів, в армії не служив, "з людьми общаться нє умєєт". Втім...

Я киянин, вчився там де і має вчитися майбутній художник – ДХСШ ім.Шевченко і НАОМА (Академія мистецтв). Коротше кажучи освіта вища, за фахом скульптор. Член національної спілки художників України, спілки дизайнерів України, співзасновник та голова союзу вольних художників "Воля або Смерть". Ну і живу та працюю в Києві, хоча навряд чи це комусь цікаво. Мрії, плани, хоббі – жодних – цим я не переобтяжений. Що люблю і що не люблю? Знову ж таки, дуже просто – не люблю коли зуби болять а люблю коли не болять. )) Зрештою, особистість моя не є чимось таким важливим. Сьогодні є, завтра нема...і тому я не є прихильником якихось певних ідентифікацій що до себе. Це марна справа.

— Іван, сучасне мистецтво – яке воно? Яку нішу для себе ти знайшов в українському мистецтві?

— Цікаво, про це я ніколи не думав. Біс його знає яке воно. Мабуть таке, яке й має бути – сучасне.

Я більше тішуся з Північного Відродження та й взагалі Ренесансу, тому чогось певного про сучасне мистецтво не скажу хоча очевидно я є його представником. Це занадто широке поняття.

— Знаєш, в моїй родині вправно й красиво вишивав брат моєї бабці, але ж, зазвичай, чоловіків-вишивальників одиниці. Як тебе так вгараздило поповнити ряди цих одиниць? ))

— Ну так. Чоловіки більше схильні до інших форм домінування а ніж до копирсання у ганчірочках. )) Від рибалки до війни а потім чарочку. )) Трапляються й винятки і я один із них. Маю схильність до такого роду праці змалечку. В дитинстві цікавився а з часом закинув. Ось, аж раптом кілька років тому щось стукнуло в макітру. Вирішив спробувати перевести свої малюнки у інший, більш фактурний матеріал, а саме вишивку. І що дивно, одразу вийшло саме те чого й хотів, без якихось пошуків і таке інше... Мене "поперло" і досі "пре". Дуже просто.

— Чому саме вишивка, адже справа ця довга і для більшості навіть нудна, в чому ж фішка? Твій основний стиль-напрямок "жлоб-арт" якимось чином стосується твоїх вишивок?

— Нудна до нестями, а фішка полягає у результаті. Взагалі мій "жлоб-арт" не перетинається (поки що) із текстилем, за винятком однієї вишиваної роботи під назвою "Лось" (такий кумедний лось у спортивному костюмчику).

— Де ти навчався і хто були твоїми викладачами? Які використовуєш техніки та матеріали у своїй вишивальній творчості, які сюжети переважають в композиціях?

— Вишивці ніде не навчався. Моїм вчителем, правду кажучи, була одна стара маленька книжечка написана чеською мовою в якій дуже просто та доступно у вигляді графічних схем були розтлумачені основні техніки вишивки з яких, у властивій мені манері, я вибрав найпростіші. Тому я досі не знаю як правильно називати той чи інший "стєжок", та й не хочу знати бо воно мені до відомого місця. Ось, а сюжети переважають анімалістичні. Чому? Не знаю. Воно якось само собою лізе з мене а піддавати то аналізу не бачу сенсу.

— В яких мистецьких проектах та виставках ти приймав участь, які мав персональні виставки? Який з твоїх мистецьких проектів вважаєш найвдалішим?

— Окремих проектів в контексті вишивки я не роблю бо це не виправдано. Рівномірно працюю і час від часу виставляю праці на огляд публіки в тому чи іншому місці. Мій текстиль не раз виставлявся в групових виставках по кількох Київських галереях: Ботегга, P.ART.COM, Коло та інші. Бував за кордоном, наприклад в культурному центрі при амбасаді України (Франція, Париж). Були й персоналки, наприклад в національному музеї декоративно-прикладного мистецтва, що є більш ніж важливо для текстильника, і ще в інших, які не буду перераховувати. Дійсно приємною відзнакою, мене як вишивальника, стало нагородження почесним дипломом з хитрою назвою "За вклад у розвиток голкової техніки" у національній спілці художників України під час традиційного триєнале з текстилю. Тобто колеги оцінили.

— О, та ти просто монстр голки та нитки! )) А скільки часу займає вишивання одного композиційного полотна, і що є найскладнішим у твоїй творчій роботі?

— Часу займає від кількох днів до кількох місяців, залежно від об'єму роботи. А найскладніше в цій справі всидіти на місці, зважаючи на мій вертлявий характер. Ну і очі...перевтома буває страшна.

— Чи працюєш ти на замовлення і чи подобається тобі так працювати? Якщо працюєш на замовлення, то чи часто трапляються цікаві проекти, можливо кумедні випадки?

— Саме зараз завершив для замовника кілька авторських подушок. Якщо пропозиція не цікава то я її відхиляю. Берусь тільки тоді коли є абсолютна свобода у виборі сюжету. Власне і замовляють в мене саме мою манеру. Інакше я і не вмію вишивати, просто кажучи.

А чогось такого цікаво-кумедного досі з цим не траплялося. Хіба що якась жіночка все добивалася, щоби я їй вишив якогось дебільного мікі-мауса з мультфільму. Як би не моя чемність я би порадив їй піти втопитися.

— В яких ще галузях мистецтва працюєш? В чому хотів би себе спробувати?

— Цікаво. Дійсно, скульптурна освіта дає митцеві певну універсальність. Час від часу роблю мальовану графіку, виконую замовлення на розпис інтер'єру чи на скульптурні композиції. Той таки "жлоб-арт" просуваю. Або ось наприклад хатні розписи та кам’яні скульптури (скульптури з напарником Михайлом Медвєдєвим) у відомім київськім музеї під відкритим небом "Мамаєва слобода" - моя робота.

— Що тебе надихає, де береш ідеї для творчості? Трохи вже про це говорили, та все ж...

— Тут я дозволю собі невеличку самоцитату, бо хтось колись вже цікавився: "Тут також все дуже просто. Кажучи без зайвих витребеньок, образи самі собою виникають у моїй макітрі, без жодних зусиль з мого боку, а руки вишивають підкоряючись звичці до праці. І хочеться більше сказати та нема чого, бо то вже будуть зайві побрехеньки". Тобто ідеї ніде не беру. Воно само лізе.

— Чого ти хочеш досягти своєю творчістю і на що звернути увагу? І ще, як ти вважаєш, в Україні є сприятливі умови для творчості і гідного життя художника? Що б могло реально допомогти творчо розвиватися художнику сьогодні?

— Бач, мене, як стихійного агностика (жарт), це питання дуже веселить. Я не є прихильником ідеї, що "десь-хтось може чогось досягти", хіба що могилки на цвинтарі – тут маємо гарантію. Отже і нічиєї уваги звертати на будь що я не тільки не бажаю але й не бачу необхідності.

А є чи нема в Україні сприятливих умов для творчості і гідного життя, мене (не смійся) не цікавить. Найліпша допомога митцеві це достатня кількість грошей в кишені, що би не думати про те, де взяти ті нещасні фарби, ось, а яким чином Всесвіт ці гроші туди доправить, не важливо. Але роль художника в соціумі на стільки специфічна і неоднозначна що я і досі не вирішив, що про це думати. Хай ідуть під три чорти зі своїми пензлями чи навпаки, хай хтось їм допомога? Не знаю.

— Побажай щось творче читачам, чи просто скажи щось на останок!

— Бажаю читачеві усвідомити просту річ: все дуже просто, і не на стільки важливо як здається.

http://poglyad.com/blog-21/post-577