Чогось згадалося...
Я в 21 стала вперше до серйозної роботи. До того були підробітки в сумісництві зі студентством. І от приїжжаю, а бабуся та котра Санька радіє за мене і каже "Оце ж дивись дитино, шоб же ж трудову виписали правильно і шоб стаж не тірявся. Це главне. Роби не увольняйся, а там і до пенсії недалечко".
І я памятаю вийшла з хати, пішла в ліс, закурила довго, сіла на пень і подумала ... "Да їбісь ано в рот отака жизнь, шоб в ній тіки пенсію і ждать!" Я собі уявила життя де я всю жизнь їбашу на одному місці, вкалую, гарую... світа білого не бачу, шоб потом хуяк і пенсія...
А потім я звільнялася з першого місця роботи шоб піти на інше, і шеф мені тоже каже, "Таня скоро ж пєнсія, ти ж подумай харашо", а стою така на коротких ногах, с упругой задніцей і даже без міміческіх морщин і думаю "я ніхачу так жить, шоб завтра пенсія"...
А потім іще було я якось захворіла пагано, і прийшла продовжувати лікарняний, а лікар і каже, "я не можу тобі продовжить больнічний уже, нада інвалідность оформлять. І це даже харашо, ми тобі групу таку поставим шо і робить можна буде і пенсія хароша получиться. А можеш і не робить пенсія і так буде"... Зупинився він тільки тоді коли побачив шо я реву, навзрид, взахльоб, аж до тіпання реву. І тоді я сказала, шо лігко могу закосить під полоумну, так шо єслі якась скатіна мені скаже про інвалідність в мої 25 год, то порубаю нахуй. Вони приписали мені персену і отпустили і про пенсію так і не починали говорити.
А ще от мать моя каже "От не викабенювалась би ти Тетяно з тими роботами. Вже ж он пенсія не за горами, бо отак будеш бігать із кабінєта в кабінєт а потом пенсію недощитають" і так мені од того тошно... Бо я не хочу доживати до пенсії, я хочу ЖИТИ, спілкуватися з цікавими людьми, розвиватися, рости над собою, робити щось цікаве і нове, пізнавати і йти вперед, і я кажу, дай Боже, щоб моя любознатєльность і шило в сраці, дали мені змогу жити без ніякої пенсії державної все своє життя, скільки мені там одміряно.
Не знаю, мо я якась йобнута, мо я шось не розумію в жизні, але блядь зводити весь сенс життя тільки до ожиданія пенсії і постпенсіонного существованія, це шось хуйове і отвратітєльне на мій погляд. Я зараз не про тих людей які частину свого життя провели в іншій соціальній і економічній системі. Я про молодих, які ставлять собі мету не в тому щоб чогось досягти, щось пізнати, щось побачити, чомусь навчитися, а в тому щоб тупо доробити до пенсії. І роблять часто вони якусь хуйню наближену до роботи за копійки і нидіють і скнидіють і отмічають в календарі дні до пенси. Фу бля...
Їду сьогодні в тролейбусі а дєвочки дві років по двадцять біля мене стоять "ти чула шо возраст пінсіонний подняли опять. Та тепер вобще до пенсії сто год робить будем".
От шо це за хуйня? Га?