Новий рік! Різдво! Щедрий Вечір!.. Напередодні увечері йшла повз церкву. Зайшла – просто поговорити з Богом… Тиша, спокій. У голові прояснення : не плутаються думки, не тремтить на останній нерозірваній струні нервова система , втомлена від повсякденного хамства та грубості, не тиснуть на голову ціни…

Свята таємничість … І багато відповідей та підказок…

Пригадую радянські часи, коли я була школяркою. Було багато поганого, але й багато хорошого – це правда. Але я не про це . Пам`ятаю, коли мій, уже покійний, тато водив мене до церкви. А я боялась. Боялась, щоб не потрапити на очі громадським діячам. Тоді була заборона. А порушити її відкрито означало зачинити перед собою багато дверей. Віра заборонялась державою!!! Прославлявся атеїзм.Та в Бога я вірила! І в Бога я вірю!

Тепер це табу знято. І молодь хлеще інший бік палиці. Усіх силоміць заставляють ходити у церкву. Та ми забули, що все ,що нав`язане силою , отримує протидію. Навіщо ж впадати у такі крайнощі? Чи не правильніше виховувати у дітях почуття доброти, взаєморозуміння, поваги та шани до старших, і Віру в Бога, а не пропагувати насильство, бо це своєрідне насильство. (І не кожен, хто щонеділі у церкві – істинний християнин.) І, якщо все правильно, вони самі відчують потребу у спілкуванні з Ним, прийдуть у храм Божий просто поговорити з Богом. Повірте, я своїх дітей не заставляю, а вони, як усі діти, роблять помилки, з моєю допомогою усвідомлюють їх, і самі ідуть на Сповідь. Кожен має свій шлях, по якому прийде до істини. В одного він прямий, в іншого – дуже важкий, та це тільки підсилює результат. Багато підлітків моляться під пильним наглядом батьків, а виходять з храму і – покурити, випити чи навіть украсти – усе ж буде прощено!

Не мені судити. Це лише моя точка зору. Але, можливо, ми все-таки забагато покладаємось на церкву,на школу, забуваючи, що основа всього на землі – сім`я, родина , а цінності, закладені у сімейному «храмі» найстійкіші?


оригінал чит.: http://osobystist.com/?id=c271e3ab-b55e-4658-8941-3b0fc0cd8845&o=50