Розсипаюсь спогадами - порохом часу, мереживом свідомості.
Вони стають схожими на павутину, пошкоджену чиєюсь долонею.
Іноді мені здається, що в голові моїй зберігаються кадри з інших життів, реальностей, вимірів.
Вони приходять притупленими інтуїтивними відчуттями або з'являються мені у снах, які я до кінця ще не в силах осмислити.
Це щось більше за мене.
Те, що мало б бути ефемерним, стає чіткішим за мою "реальність" і мені якось трохи лячно від того.
Таке відчуття, ніби я на краю чорної бездни, от-от провалюсь у неї.