там, куди я йду, весна |
Весна... вона ніби ранок після безсонної ночі.
Раптова...
Різка...
Із різноманіттям запахів, які лоскочуть ніздрі...
Із світлом сонця, що змушує очі сльозитись...
Із хаотичною неадекватністю у поведінці власній і у поведнці оточуючих.
І, здається, що ти просто ще не готовий її сприймати.
Тобі треба час, щоб перевести подих.
Треба перенастроїти свої легені на чистіше і свіжіше повітря.
Психіку підготувати до прощання з теплими речами і холодами.
Весна, як і несподівані ранки, приносить тобі відчуття моральної і фізичної оголеності.
Від того й незахищеності.
Словом, незатишності.
А ще вона колупається в твоїй душі без дозволу і нагадує "в тобі стільки ніжності назбиралось! дівчинко, ти скоро просто вибухнеш".
і ти думаєш "fuuuck"!
Рубрики: | ...пошепки до тіні... |
Комментировать | « Пред. запись — К дневнику — След. запись » | Страницы: [1] [Новые] |