Картинки з Х, ювілейного фольклорного свята "Від різдва до Йордана" у чернівецькому скансені - а слова трохи про інше.


Про що таке традиція і чи має косплей право зватися ритуалом.





Я щороку стараюся приїхати на це січневе свято у скансен - я його люблю. Бачу, що вже не лише я. Незважаючи на гидку погоду, народ вчора в музеї народної архітектури і побуту був.


Бо свята в скансені - це чудовий шанс для всіх доторкнутися до витоків і познайомитись з традиціями зробити класні фоточки на фоні хаток під соломою і з маланкарями чи колядниками.


Банилівська толока з Вижниччини ганяє козу

І тут немає чого соромитися, це важлива причина для майже всіх нас.


Скансен і сам по собі мальовничий, а на свято ентузіасти з Букцентру з Миколою Шкрібляком кілька днів плели ось такі автентичні прикраси-павуки над сценою. Пан Микола акцентував на тому, що жодна неавтентична маланка в музей не запрошується, всі маланкарські колективи тут - живі, справжні, традиційні.



А з маланкарів тут були ведмеді, сови і кози з Тернавки.


Коники з Костичан.


Маланка з Шебутинців (Женя, ти де?).


Маланка з Горбової.


І чудовий Бабин з Кельменеччини. Хочу туда наступного 13 січня.
Бо ходять там власне зранку 13-го - і до ночі.


Ось це - не коники і не вершники. В селі цих персонажів називають "козачками". Вони важлива складова маланки.



Як і чоловіки під вельонами і з калаталами на поясі. Ці шумлять уууу як. На шум і маю орієнтуватися у селі, якщо таки потраплю туди на маланку. Ось цей симпатичний маланкар ліворуч мені про звичаї і розказував. Каже, калатала тільки виглядають так, неначе їх кілограмів 30. Зважував він їх. 12 кг всього. Гм. Всього?





Розказував, маланка ще жива і у сусідній Бузовиці, але більше в форматі переберії, карнавалу, а не ритуалу відганяння злих духів. Бо оці калатала дуже ріднять бабинців з швейцарцями, там теж в цю пору такі обвішані калаталами ряджені ходять.



Коротше, з Бабином чи Костичанами все більш-менш зрозуміло.


(Глядачі перешіптувались: "А коників обновили!" - і я не знаю, чи йшлося про костюми, чи про склад групи.
До речі про костюми.


От якийсь колектив в теж оновлених костюмах. Замість смушевих папах на чоловіках щось єгипетсько-смугасте. Виглядають так, неначе втікли з "Царів Єгипту" і пішли власне царство шукати.
І це перше питання про косплей.
Ми всі все розуміємо - і який мізер зараз виділяється на культуру, теж розуміємо. Безгрошів'я, старі костюми ще радянських часів, вже навіть міль їх бридиться і доїдати не хоче. Ну але ось такі нові - це що? Косплей і є.


Але головні косплейщики маланки живуть у Тернавці.


Гібрид очеретяного ведмедя і кози.
Я ж там була на маланці. Там все-таки в селі побутують кози і коні. Ведмеді тоді звідки? І ще й очеретяні?
Розказую.


В селі давно живе виходець з Красноїльська. Вже освоївся, доньку-красуню виростив, але за Красною маланкою скучав. І років сім тому оця ностальгія за рідними очеретяними урсу знайшла собі вихід: чоловік організував дитячий колектив маланкарів - і виготовив сам костюми.


Причому щось брав з пам'яті, а щось придумував. Наприклад, абсолютно неканонічний для ритуалу костюм сови. Теж з очерету. З широченними крилами - а позаду ще й хвостик маленький стирчить. Ну і така от маска. З пір'я справжніх червонокнижних пташок.


І цей абсолютний косплей прижився. Кілька років маланку водив ось цей уроженець Красноїльська, а зараз групою займається директорка тернавського будинку культури Валентина Сувейко. Спілкуватися довелося російською - пані Валентина зовсім (ЗОВСІМ) не розуміла українську. Питала її, чому цього року сови і ведмеді не були на святі 2 січня. Каже, хлопці цьогоріч не захотіли, хочуть лише в Чернівцях виступати, а не вдома. Тому в Тернавці виступають звичні для місцевих коні і кози (це найживіші кози Буковини. І найчисленніші), а в скансен приїздять оці, зліплені краснянином. Підозрюю, що в костюмах, котрі він їх ще сім років тому зробив.


Ну і питання: це маланка?
Так.
Вона справжня?
Ну... маланка. Наче справжня.
Вона автентична?
Е-е-е-е...
Прижилась - наче так.
По селу ходить - та ні, лише фестивалить. Двічі перемагала на районних фестивалях маланок в Глибоці (хоча сама з Герцаївського району). В Чернівці їздить. Часом в самій Тернавці виступає.
От як це класифікувати?
Важко сказати. От в Чагрі останніми роками робили лише платформи, давно вже. Три роки тому ентузіасти взялися і відродили коників. Тепер, як і в сусідніх селах, в Чагрі на маланку ходять коники з офіцерами. Традиція померла, вони її оживили - наче успішно.
В Тернавці ж власна традиція і не помирала ніколи. Просто велика сила ностальгії за великою (без перебільшень) маланкою взяла і породила ще й отаких перебраних.
Ритуали, зафіксовані етнографами, мають право змінюватися, якщо вони живі. І навіть оця дифузія персонажів, експансія Красноїльська на сусідні Ропчу, Чудей і не таку вже й сусідню Тернавку, теж, можливо, має право - якщо втримається і приживеться.



І ще про дифузію культур. Аматорський хореографічний колектив "Джулинець" з села Ширівці Хотиснького району виплясував кадриль під "Эх, полним полна моя коробочка". Я обережно запитала керівника, чи не липованське, бува, село. Ны, украънське. Але, каже, такі в нас традицыъ - бо Хотинщина (як і Поділля, в принципі) була під Росією.
Тут що - культура чи завчений ще в радянський час набір па, якому знайшли пояснення-виправдання?
Складно. Не знаю.


На солісті чернівецької філармонії Володимирі Фисюку - 56-річна вишиванка.



З свята пішла досить швидко - вогкий сніг таки замучив ноги.



Павуки.


Банилівська толока (керівник Микола Мазуряк).




Вони ж. Дуже професійно виступали. Другий з буковисньких Банилових, Банилів Підгірний, теж вислав свій десант на фестиваль.


У барабанщика шапка з живими ріжками.
Ну вийшло так :)))


Шебутинці. Роблю цей кадр майже щороку.


Костичанські коники-калушари.


Теж мають вже у своєму складі маленького коника.


Але не він був наймолодшим учасником сввята, а ось ця, як каже Гриць, "лялЕнька" з вертепу на руках у царя. Скільки я царя не бачила, ляленька все спала і спала. Вміє ж!


Фотогенічно так.



Ну і ще кілька картинок - Гриць прийшов з вимогами мультиків на компі.





Банилівська толока.



Калушари з Костичан Новоселицького району (керівник - Дорин Каптар).



Дзвони для імпровізованої дзвіниці шукали працівники музею і "Буковиснького центру". Церковники свої на такі заходи не позичають.


На сцені стояли накриті столи.

http://kamienczanka.livejournal.com/268304.html

Майже сто кадрів і незвично багато тексту про VI парад Маланка-фест у Чернівцях 15 січня 2017 року.

Вболівала я за Горбову - і про це там ще буде далі.

Щоб потім до цього не повертатися - ось ця команда, "Царі Єгипту" з Чагору, зайняла І місце і отримала 50 тисяч гривень. Голосування знову було інтернетним - і знову було ні про що.


Є багато відповідей на питання "Чому ми живемо настільки погано" - і одна з них "Тому що ми не вміємо самоорганізовуватись". Два останні роки, коли фест перестав фінансуватися фондом Фірташів, голосування з експертного чи експертно-глядацького стало інтернетним. І всі команди про це знали (крім, може, гостей із Закарпаття, Румунії та Хмельниччини). Тому виграють останні два роки ті маланки, хто це не просто знав, а й відреагував: а ну, рідне село, сіли всі до компів і тиснемо кнопочку ось тут. Так минулого року переміг абсолютно раптовий Суховерхів. Так цього року взяла перше місце платформа з Чагра. Може, й непогана, але далеко не найкраща і не найцікавіша з усіх переберійних.
До речі, он Фірташ якраз з прапором Чагора (ліворуч на фоті).


Одну відповідь на питання про "Чому ми так погано живемо" вже написала, можу ще одну підкинути: "Тому що на два українця - три гетьмани". А на два румуна - три маланки. Друге, третє і четверте місце зайняли маланкарі з моєї улюбленої Горбової. А мало б бути одне - перше. І все, вистачило б.
Я останніми роками дуже за них вболіваю - але Олімп тікає від них, як колись оскар тікав від Леонардо ді Капріо. Лео свого оскара наздогнав, Горбова теж колись з Чернівців привезе золото. Але шкода, що ще не цього року.


Але це мало бути в 2017-му - якби одне село не взяли і не розпорошили аж на три маланки. В результаті розкішно зроблений (куди там царям Єгипту) Троянський кінь взяв друге місце (і 30 тисяч гривень).


Бронза дісталася традиційній маланці з Горбової - вершникам і пастухам. До бронзи в комплекті йшли 20 тис. гривень.


Нарешті, півник був четвертим.
Чому це все не могло йти під одним брендом "Горбова", я не розумію. Хіба організаторці пані Оксані Лелюк конче йшлося про кількість. Більше команд, більше, ще більше, а що там в результаті вийде - ну, якось буде. Хто в тому натовпі рахувати буде, правда?

Тим більш, натовп був гігантським. Я щороку роблю подібний кадр з того ж ракурсу - але такого, як було в минулу неділю, не було ще ніколи, хіба під час першого маланка-фесту на Соборній. Якщо наступними роками хода не буде відгороджена від натовпу якимись загорожами, точно когось задавлять. Бо ж у всіх є смартфони - а це достатній привід кинутися чагорській платформі під колеса, щоб збацати селфі на фоні маланкарів. І платні трибуни були б теж не зайвими: це нормальна карнавальна практика, я бачила таке на карнавалах у Кельні, Брауншвайзі, Іпрі. Є безліч ділянок, де стояти можна безкоштовно, але в деяких місцях ставляться трибуни - і ті, хто хоче фотографувати без ризику отримати кулаком в плечі, купують на них квитки. Це нормально.
Вчора ще й збіг був: карнавалили Чернівці у неділю, місто було заповнене туристами.


А, повертаючись до рейтингів і місць. Я б перше віддала Горбовій (і вона його отримала, але бите на шматочки). А другою була б Куликівка з Герцаївщини.


Вони стрімко прогресують. Ще два роки тому селом на Новий рік ходило всього чотири Вершники, того року поголів'я Коней виросло до десяти, а в 2017-му вже й молодняк підтягнувся. Боже, вони були настільки гарні! Не знаю, може, це гормони говорять, але з того часу, як з'явився Гриць, мене страшно розчулюють малі дітки. А маленькі куликівські Коники були насправді маленькими, зовсім маленькими - і йшли ще з мамами. Прекрасні!


Ті, хто були трошки старшими, років по 5-6, вже самі огого як витанцьовували, розмахували шапками - ну, зірки, коротше.

А тепер давайте про ще одну рису, за котрою точно вгадуєш зірковість і потенціал. Харизматичних завжди намагаються наслідувати. Їх копіюють.
Дивіться, Вершники у Горбовій завжди виглядали ось так: (ну як завжди - принаймні з 2008 року, коли я їх вперше побачила):

Це фото за 1 січня 2017 р.
Але минулого року в пості про Маланка-фест я нахвалювала куликівські костюми - бо таки класні, автентичні завдяки отим строкатим буковинським килимам.
А тепер дивимося, які ЩЕ коні приїхали на фестиваль з Горбової. Отакі:


Ага-ага, теж це бачите? І гриви такі ж, як у куликівських, і килими на місці. Ні, я не зовсім говорю про плагіат: Герца маленький район, традиції там цілком можуть бути спільні для всіх, можуть перетікати з села в село (у сусідніх з Горбовою Годинівці і Молниці коні такі ж, як і у Горбовій, приміром, а у Байраках вже інші - бо до них далі). Але мені з'ява таких клонів Куликівки не здається випадковістю. Куликівка, в вас щось є.


А от хто би був на третьому місці в моєму хіт-параді, сказати важко. Може, надзвичайно цікаві колядники з Косівської Поляни з Рахівщини?


Чи давно знайомі над-яскраві вояки з Котелевого? (дядя в окулярах і жінка в пір'ях не з ними. Просто паралельно на фестивалі знімали кліп - такий естрадний реп про переберію-гулянку. Боюся, зроблять його наступного року гімном свята. Не тягне на гімн).


А Тарашани! Це ж вихор, вони ж прекрасні. Коротше, важко вибрати.
Спитаєте, а де Красноїльськ? Невже не заслужив собі місця у трійці переможців?
Ні. Не місце Красній там. Не можна ставити навіть прекрасну, масштабну, могутню Горбову на одні терези з Красною. Красна перетягне все. Все-все-все. Красноїльська маланка має бути у Списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО. В неї має бути статус, якого вона варта.
І красняни це самі розуміють. Вони щороку прибувають на парад як оперна примадонна - до власної арії під кінець другого акту. Мені це не дуже подобається - є в цьому зверхність певна. Ну і не бачу їх ніколи (цього року я крутилася з маланкарями з 11-00 і до 14-35, а Красноїльськ приїхав аж о 15-00). Я бачу їх в них вдома, я бачила їх ще у Сучаві. В Чернівцях ми все якось не співпадаємо.
Тому тут не буде картинок про них.


Будуть інші. Цих прекрасних румунів я теж де тільки не бачила - і в Сучаві, і в Красноїльську, і в Чернівцях.



Постійний учасник фестивалю, аматорський театр з Кіцманя "А калина не верба" цього року точно їхав перемагати. Крім царів і волхвів...


(вони, як і пересувна польова кухня, стилізована під австрійську часів Першої світової, приїздять у обласний центр щороку) приїхав ще левітуючих монах:.


Якщо ви буваєте у великих туристичних містах (Мілан, Барселона, Париж), ви могли вже бачити такі фігури, що застигли в повітрі. І завжди навколо них натовп з роззявленими ротами.


Але Чернівці на дивовижу реагували мляво. Ох, треба було сидушку робити трохи ширшою - і сидіти там по-турецькому, тоді б народ швидше б розумів, що тут щось хитре відбувається - і залипав би. А так тут платформа їде, там гуцули колядують, в стороні коники скачуть - увага глядачів розпорошується.
Але самими провокативними костюмами були у Кіцмані інші. Ось ці:


І я по фейсбуку зараз бачу, що саме ці персонажі викликали найбільшу реакцію. Від відверто обурливої - до ось такої:


(дивимося праворуч).
Про це все можу сказати так: маланка і взагалі вертепна культура ЗАВЖДИ містила якийсь образ Іншого, Чужинця - з тих, які жили поруч, але були таки не такими. На Новоселиччині до цього часу серед колядників-маланкарів є Турки. На Галичині подекуди трапляються Ляхи. Жид - постійний персонаж маланки. Козак теж. А вже інтерпретації цих образів залежать від маланкарів.


Бо як дотримуватися політкоректності вже на повну котушку, залишиться тільки щось таке, як ці пташенятка з Чагра (Чагору?).
Що ніяк не змінює того факту, що я все так само вважаю, що сяка-така цензура має бути на фестивалі. Бо знову приїхала чергова порція нацистів, цього разу з непоганої нібито (за минулими маланками ) Брусниці.


Певна ступінь вульгарності і гіпертрофованої сексуальності притаманна більшості карнавалів світу. Так само як оцей му....жик, ок, з Драчинців, який грав на скрипочці червоним фалосом і намагався засунути в роти глядачок велике резинове дилдо, так само казяться і болгарські кукери, і угорські перебрані на карнавалі в Мохачі. Це бридко і рафінованим і цивілізованим інтелігентам неприємно, але це принаймні традиція.
Яка традиція у відтворенні нацистів, я не знаю. На ідолів марксизму-ленінізму і на німців у свастиках має бути накладене якесь вето. От як в Красноїльську колись піп чортів на маланку заборонив - так і тут. Не можна, все, крапка.


Коні - можна. Нескінченні ряди намиста на хлопццях - можна. Свастики - не можна.
Ну просто ж все.


Тим більш, парад вже два роки як міжнародний. Хоча б перед румунськими гостями б не ганьбилися.


Бо ж є ще безліч образів, котрі легко впізнати - і котрі не є вульгарними. От ціла машина чагорських Чаплінів приїхала, наприклад (маланка "Німе кіно") - ну нормально ж, симпатично. Все, що треба - трохи подумати, кого ще на парадах чи в селі на маланках-переберіях не бачили.


Ну і над костюмами подумати теж. Горішні Шерівці - ветерани Маланка-фесту, в них є чудові персонажі, а є і отакі от костюми з "Епіцентру". Ні, клоун був веселий, з публікою працював суперово, але образ - ну не дуже ж цікаво.


От таке цікавіше. На гостю із Закарпаття висить ЦЕНТНЕР калатал і дзвоників. Вдумайтеся - центнер. 100 кг. І він з цим не просто ходить і співає, він з цим залізяччям витанцьовує! Викликає повагу.



Як і нехай і малоісторичні напів-ковбойські Вершники з Тарашан. Вони ууууууууууууууууууу, вони ооооооооооооооо, вони вогонь. І радість фотографу: таку кількість стрічок неможливо зняти погано.
Бо динаміка!


От якраз Косівська Поляна співає свої гуцульські колядки. В селі живуть ті, хто колись переселився по той бік гір з Косова, звідси й назва.


Ми вже здороваємося з цим румунським пастухом, приїхали :) Ну, вже четвертий раз бачимося з прекрасними козами з румунського села Малин (Malini), що поробиш :)))


І про політику. Бо нема маланка-фесту без хоч якихось політ-маланкарів.


Нема маланки без тимошенки. Це вже навіть не смішно. З цим давно час зав'язувати. Ні. Будуть експлуатувати і експлуатувати колись куплену мармизу. Зав'язуйте вже з путіними і саддамами теж. Не смішно взагалі.

Маланка дуже часто обігрує проблеми минулого року. Що нас всіх турбувало в 2016 році? Ціни на комуналку само собою, але важко зробити костюм у вигляді квитанції за газ. (Хоча колись в Горошовій бачила мужика у костюмі 200-гривневої купюри).


Безвіз нас турбував. Вашківці бачать це так.


Біда з тими Вашківцями. Вони як цар Мідас, тільки той за що не брався, все ставало золотом, а ці за що не візьмуться, все перетворюється у несмак.


Вашківці - це маланка, зроблена людьми, котрі дивляться українське тб, для людей, котрі теж дивляться українське тб. Ви вважаєте себе трохи просунутішим - вас ті платформи не розвеселять. З Вашківцями реально якась біда, місту неначе пороблено: що не виступ, то повний естетичний провал.


Їхні платформи не те що після Горбової - після Коровії і Молодії виглядають якимись шкільними саморобками.



На щастя, у них все ще є колоритні дід і баба, і традиційні лікарі, і ведмеді у вивернутих кожухах.


От такі, класні.


Але ведмедям треба з дітьми вести себе делікатніше. Малюки можуть сильно налякатися ряджених - у мене Гриць, приміром, від багатьох персонажів на маланках тримається осторонь. Он на фото дитина вушка руками закрила. Можливо, налякана. В таких випадках краще відразу заспокоїти малюка або хоча б відійти.


Коротше, в масках Вашківці - повне чорті-шо.


Ці трохи креативніші за кавказців.


А от без масок бувають вродливі.


Підозрюю, всупереч традиції, часом за масками теж ховаються дівчата. Балерина з Вашківців приїжджає вже не на перший маланка-фест - і там фантастична гнучкість і пластичність. Хлопець навряд чи так зуміє.


Але найгіршу платформу цього року привезли не Вашківці, а Чагор. Оці "Три богатирі" з експлуатацією російських казок - ну дуже вже дикі і недоречні на третьому році війни з Росією.


А це Чортория, сусідка Вашківців і батьківщина Івана Миколайчука і лебедів, котрих майже всіх покосив цього року грип (це страшна трагедія, без жартів. Дуже шкода птахів).


Не скажу, звідки циганка, але красуня, красуня. Чоловіки, фарбуйтеся, часом вам дуже личить :) Здається, він з Драчинців.


Красняни знають, що таке дикунство, Коровія ж привезла своє розуміння терміну. Ерзац такий от.


Одна з найгірших платформ - звідти, звідки й нацисти. Брусниця, читайте шось часом, займайтесь самоосвітою. Зростайте. Працюйте над собою. Ще раз: карнавали скрізь еротизовані, це таке свято. Але на маланка-фест приводять ледь не всіх дітей Чернівців. Воно їм треба?



От на таку румунську козу дивитися - саме задоволення. А дяді, котрі граються, що вони тьоті - воно в селі вночі, коли діти вже сплять, буде доречнішим.


Наскільки бачила, кози, тобто персонажі, зі смертю і воскресінням котрих асоціюється маланка для більшості українців, були на параді лише румунські. Наших кіз з хати в метрополію не виженеш.

Серед учасників була заявлена Белелуя, але не бачила її і навіть не знаю, чи дійсно маланка звідти приїхала.


А от коней приїхали табуни. Це така суміш маланки і колядництва на різдво, поєднання кількох традицій. Ну, козу водили теж задовго до маланки - а потім маланка козу включила в свій ритуал.


В Котелевому кінь один - дуже вже важкий костюм, не кожен з таким впорається.


Куликівка - самі норовисті, стрибучі.


Тарашани- самі танцюючі.
І дуже образливо, що за таких шикарних коней народ майже не голосує - у них якісь мізер голосів. Піпл в нас хаває платформи.



Горішні Шерівці прибули на справжніх, живих конях: двоє дорослих і маленький жеребець. Під час виступу біля облради коні перелякалися, їх понесло на тротуар - на щастя, там небагато було глядачів. (Так, народ, так, На Маланка-фесті МОЖНА знайти місця, де все буде видно і не буде натовпу. Вони існують).


Як і на всіх інших маланка-фестах, цього року учасників можна було поділити на кілька груп: реальна маланка (Красна та сама), переберія (Чагор, Коровія, Брусниця і так далі) - і фольклорні колективи. Це вже музеїфікований, муміфікований фольклор, де замість живого обряду лише інсценізація, вистава. Ні, воно теж має право бути на заході, чому ні. Маланку вживу бачить зовсім мізерна частина країни, іншим залишається її з методичок відтворювати, за сценаріями.


От симпатична маланка з Заставнівського НВК.


Чи "Шерівецькі печериці".


Дуже виразний хлопчик, дуже живий. З такого може вирости непоганий маланкар.


Це теж Печериці.


Чи от гості з моєї області, аж зі Славути - зразковий дитячий колектив "Щедрик". Звідки вже у Славуті маланка, зрозуміло, що тут все лише за сценаріями.


А ці діти з Куликівки - це вже жива маланка, справжня. І за це їм мішок респектів.


І цим жителям Тарашанів теж.


Дуже часто переберійна і маланкова частини переплетені так, що не розірвати (бо переберія і є маланка, це вже вихиляси у термінології Маланка-фесту: а давайте ми назовемо платформи так, а інших так. Назвали. Ну, часом воно і корисно, дати явищу назву. Хоча тут вона не зовсім вірна).


Коли всього багато, воно строкате і намішане, але доводиться обирати переможців, без експертів виходить катавасія - що і показали інтернет-голосування останніх років.


Якщо голосуватимуть експерти, навічно перемога буде у Красної, Горбової і (завдяки напрацьованому авторитету) - у Вашківців.


Часом Горбова виходитиме на друге місце, часом Вашківці будуть другими - коротше, тасування трьох великих маланок не дасть шансу іншим колективам розвиватися (а фестиваль - мушу це визнати - таки є чималим стимулом для багатьох сільських маланок. І це позитив).


Виходить, і експертне голосування - не те. Але й інтернетне - дурня повна (якби у оргів було хоч трохи совісті, вони б взагалі не висвічували місця нижче за десяте або п'яте. Бо люди справді стараються, готують костюми, їдуть сюди часом із-за кордону, а в них 0 % голосів. Неподобство таке показувати. Не виграли - ну й не виграли. А чи вони на 13 місці, чи на 45-му - яка вже різниця?)


То що, нема виходу з цієї ситуації?
Можна щось придумати все-таки. Сподіваюся, що можна.


Зараз розкажу, як то бачу я.



Страшна диспропорція в голосах за автентику і переберію мусить і може бути виправлена.

Було б непогано прописати у правилах, що за перше місце можуть боротися лише автентичні маланки. Без моторів і тимошенок.
Друге і третє - хоч Щедрик з Славути, хоч голі баби з Брусниці. Народу смішно з голих баб? От йому їх і підсовують. А він за них непогано так голосував, до речі. Але на першому може бути лише справжня маланка. Краснян відразу треба в ЮНЕСКО, красняни мають йти поза конкурсом. Але у Котелевого чи гуцулів з Косівської Поляни буде шанс. А так його нема.



Ну або обізвати нагороду просто призом глядацьких симпатій і не мучатися докорами сумління, що перемога дісталася не тим, хто більше на неї заслужив.



В принципі, словами я вже все сказала.


І навіть картинками теж. Але я їх там наклацала багато, то хай повисять.

Зеленів привіз мушкетерів.



Гуцули привезли трембіти.



Котелеве привезло бабу і віник (Котелеве, як ця палиця насправді називається і що символізує?)


Куликівка привезла гарний настрій і якусь роздинку.



Кіцмань привіз неоднозначний хіт програми.


Молниця привезла оленів. Чекайте, Молниця?


Я бачила автентичних коників-маланкарів у Молниці, це поруч з Банченами і тим баняцким промосковським монастирем на горі. Я була у Молниці кілька разів. Є таке село - Молниця.
Але перед оленями на плакаті було написано "Мольниця". Батюшки вже під себе село переіменовують? Чи черговий провтик організаторів, людей не надто освічених (в них серед учасників є "Самбрера" і "Скарпіон". На самих платформах було написано все правильно - сомбреро, скорпіон. Але сайт Маланка-фесту робили другокласники).


З хорошого - ятки з сувенірною продукцією в тему. Мій путівник по маланках там не продавали (хоча бачила книгу в руках у кількох людей), але були пряники. магніти і значки з символікою заходу. Вартість - 12-20 гривень.


Брусниця точно як з цепу зірвалася цього року. Всі платформи - суцільний фейспалм.



Порівняйте їх з шикарним конем з Горбової.


От це фото весь час мені нагадує пана Володимира Килинича, інтелектуала, письменника - і противника маланка-фесту.
І противників багато. І нацисти та самбуки цю ситуацію лише погіршать.
Але.
Треба не тільки фиркати на рагульство та вульгарність маланок, треба і поважати ті, котрі не мають у собі ані рагульства, ані вульгарності.


І кордон між рагульством і його відсутністю співпадає з мовним.



Кожного маланка-фесту дуже гарно видно навіть без табличок, яка маланка з румуномовної частини області, яка ні. Відразу видно. Країна одна, область одна, гроші одні, звичай один - маланки різні. Знаєте, чому? В людей різні телевізори. Українська частина (Вашківці як флагман і за ними всі Брусниці і Горішні Шерівці) дивляться наше тб. А Герца і Новоселиччина - румунське. І вульгарності хоп - і немає. Наше суспільство оскотинилося через ящик. І виборсуватися з цієї прірви несмаку українським селам ще довго - якщо взагалі вдасться.


От півник з Горбової. Ну що там вульгарного? Та нічого, креативно, яскраво. І згадайте вашковецькі платформи.




Так що залишаю вас ще з кількома картинками - і йду собі спати.


Так пізно з маланка-фесту я звіти ще не викладала.



Бо є Гриць, і він хоче гратися:)




Так, ну все, все.



На добраніч, маланки.

https://kamienczanka.livejournal.com/268160.html

Майже сто кадрів і незвично багато тексту про VI парад Маланка-фест у Чернівцях 15 січня 2017 року.

Вболівала я за Горбову - і про це там ще буде далі.

Щоб потім до цього не повертатися - ось ця команда, "Царі Єгипту" з Чагору, зайняла І місце і отримала 50 тисяч гривень. Голосування знову було інтернетним - і знову було ні про що.


Є багато відповідей на питання "Чому ми живемо настільки погано" - і одна з них "Тому що ми не вміємо самоорганізовуватись". Два останні роки, коли фест перестав фінансуватися фондом Фірташів, голосування з експертного чи експертно-глядацького стало інтернетним. І всі команди про це знали (крім, може, гостей із Закарпаття, Румунії та Хмельниччини). Тому виграють останні два роки ті маланки, хто це не просто знав, а й відреагував: а ну, рідне село, сіли всі до компів і тиснемо кнопочку ось тут. Так минулого року переміг абсолютно раптовий Суховерхів. Так цього року взяла перше місце платформа з Чагра. Може, й непогана, але далеко не найкраща і не найцікавіша з усіх переберійних.
До речі, он Фірташ якраз з прапором Чагора (ліворуч на фоті).


Одну відповідь на питання про "Чому ми так погано живемо" вже написала, можу ще одну підкинути: "Тому що на два українця - три гетьмани". А на два румуна - три маланки. Друге, третє і четверте місце зайняли маланкарі з моєї улюбленої Горбової. А мало б бути одне - перше. І все, вистачило б.
Я останніми роками дуже за них вболіваю - але Олімп тікає від них, як колись оскар тікав від Леонардо ді Капріо. Лео свого оскара наздогнав, Горбова теж колись з Чернівців привезе золото. Але шкода, що ще не цього року.


Але це мало бути в 2017-му - якби одне село не взяли і не розпорошили аж на три маланки. В результаті розкішно зроблений (куди там царям Єгипту) Троянський кінь взяв друге місце (і 30 тисяч гривень).


Бронза дісталася традиційній маланці з Горбової - вершникам і пастухам. До бронзи в комплекті йшли 20 тис. гривень.


Нарешті, півник був четвертим.
Чому це все не могло йти під одним брендом "Горбова", я не розумію. Хіба організаторці пані Оксані Лелюк (яка знову взяла мою фоточку собі для вжитку без вказання авторства, традиція там така) конче йшлося про кількість. Більше команд, більше, ще більше, а що там в результаті вийде - ну, якось буде. Хто в тому натовпі рахувати буде, правда?


Тим більш, натовп був гігантським. Я щороку роблю подібний кадр з того ж ракурсу - але такого, як було в минулу неділю, не було ще ніколи, хіба під час першого маланка-фесту на Соборній. Якщо наступними роками хода не буде відгороджена від натовпу якимись загорожами, точно когось задавлять. Бо ж у всіх є смартфони - а це достатній привід кинутися чагорській платформі під колеса, щоб збацати селфі на фоні маланкарів. І платні трибуни були б теж не зайвими: це нормальна карнавальна практика, я бачила таке на карнавалах у Кельні, Брауншвайзі, Іпрі. Є безліч ділянок, де стояти можна безкоштовно, але в деяких місцях ставляться трибуни - і ті, хто хоче фотографувати без ризику отримати кулаком в плечі, купують на них квитки. Це нормально.
Вчора ще й збіг був: карнавалили Чернівці у неділю, місто було заповнене туристами.


А, повертаючись до рейтингів і місць. Я б перше віддала Горбовій (і вона його отримала, але бите на шматочки). А другою була б Куликівка з Герцаївщини.


Вони стрімко прогресують. Ще два роки тому селом на Новий рік ходило всього чотири Вершники, того року поголів'я Коней виросло до десяти, а в 2017-му вже й молодняк підтягнувся. Боже, вони були настільки гарні! Не знаю, може, це гормони говорять, але з того часу, як з'явився Гриць, мене страшно розчулюють малі дітки. А маленькі куликівські Коники були насправді маленькими, зовсім маленькими - і йшли ще з мамами. Прекрасні!


Ті, хто були трошки старшими, років по 5-6, вже самі огого як витанцьовували, розмахували шапками - ну, зірки, коротше.

А тепер давайте про ще одну рису, за котрою точно вгадуєш зірковість і потенціал. Харизматичних завжди намагаються наслідувати. Їх копіюють.
Дивіться, Вершники у Горбовій завжди виглядали ось так: (ну як завжди - принаймні з 2008 року, коли я їх вперше побачила):

Це фото за 1 січня 2017 р.
Але минулого року в пості про Маланка-фест я нахвалювала куликівські костюми - бо таки класні, автентичні завдяки отим строкатим буковинським килимам.
А тепер дивимося, які ЩЕ коні приїхали на фестиваль з Горбової. Отакі:


Ага-ага, теж це бачите? І гриви такі ж, як у куликівських, і килими на місці. Ні, я не зовсім говорю про плагіат: Герца маленький район, традиції там цілком можуть бути спільні для всіх, можуть перетікати з села в село (у сусідніх з Горбовою Годинівці і Молниці коні такі ж, як і у Горбовій, приміром, а у Байраках вже інші - бо до них далі). Але мені з'ява таких клонів Куликівки не здається випадковістю. Куликівка, в вас щось є.


А от хто би був на третьому місці в моєму хіт-параді, сказати важко. Може, надзвичайно цікаві колядники з Косівської Поляни з Рахівщини?


Чи давно знайомі над-яскраві вояки з Котелевого? (дядя в окулярах і жінка в пір'ях не з ними. Просто паралельно на фестивалі знімали кліп - такий естрадний реп про переберію-гулянку. Боюся, зроблять його наступного року гімном свята. Не тягне на гімн).


А Тарашани! Це ж вихор, вони ж прекрасні. Коротше, важко вибрати.
Спитаєте, а де Красноїльськ? Невже не заслужив собі місця у трійці переможців?
Ні. Не місце Красній там. Не можна ставити навіть прекрасну, масштабну, могутню Горбову на одні терези з Красною. Красна перетягне все. Все-все-все. Красноїльська маланка має бути у Списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО. В неї має бути статус, якого вона варта.
І красняни це самі розуміють. Вони щороку прибувають на парад як оперна примадонна - до власної арії під кінець другого акту. Мені це не дуже подобається - є в цьому зверхність певна. Ну і не бачу їх ніколи (цього року я крутилася з маланкарями з 11-00 і до 14-35, а Красноїльськ приїхав аж о 15-00). Я бачу їх в них вдома, я бачила їх ще у Сучаві. В Чернівцях ми все якось не співпадаємо.
Тому тут не буде картинок про них.


Будуть інші. Цих прекрасних румунів я теж де тільки не бачила - і в Сучаві, і в Красноїльську, і в Чернівцях.



Постійний учасник фестивалю, аматорський театр з Кіцманя "А калина не верба" цього року точно їхав перемагати. Крім царів і волхвів...


(вони, як і пересувна польова кухня, стилізована під австрійську часів Першої світової, приїздять у обласний центр щороку) приїхав ще левітуючих монах:.


Якщо ви буваєте у великих туристичних містах (Мілан, Барселона, Париж), ви могли вже бачити такі фігури, що застигли в повітрі. І завжди навколо них натовп з роззявленими ротами.


Але Чернівці на дивовижу реагували мляво. Ох, треба було сидушку робити трохи ширшою - і сидіти там по-турецькому, тоді б народ швидше б розумів, що тут щось хитре відбувається - і залипав би. А так тут платформа їде, там гуцули колядують, в стороні коники скачуть - увага глядачів розпорошується.
Але самими провокативними костюмами були у Кіцмані інші. Ось ці:


І я по фейсбуку зараз бачу, що саме ці персонажі викликали найбільшу реакцію. Від відверто обурливої - до ось такої:


(дивимося праворуч).
Про це все можу сказати так: маланка і взагалі вертепна культура ЗАВЖДИ містила якийсь образ Іншого, Чужинця - з тих, які жили поруч, але були таки не такими. На Новоселиччині до цього часу серед колядників-маланкарів є Турки. На Галичині подекуди трапляються Ляхи. Жид - постійний персонаж маланки. Козак теж. А вже інтерпретації цих образів залежать від маланкарів.


Бо як дотримуватися політкоректності вже на повну котушку, залишиться тільки щось таке, як ці пташенятка з Чагра (Чагору?).
Що ніяк не змінює того факту, що я все так само вважаю, що сяка-така цензура має бути на фестивалі. Бо знову приїхала чергова порція нацистів, цього разу з непоганої нібито (за минулими маланками ) Брусниці.


Певна ступінь вульгарності і гіпертрофованої сексуальності притаманна більшості карнавалів світу. Так само як оцей му....жик, ок, з Драчинців, який грав на скрипочці червоним фалосом і намагався засунути в роти глядачок велике резинове дилдо, так само казяться і болгарські кукери, і угорські перебрані на карнавалі в Мохачі. Це бридко і рафінованим і цивілізованим інтелігентам неприємно, але це принаймні традиція.
Яка традиція у відтворенні нацистів, я не знаю. На ідолів марксизму-ленінізму і на німців у свастиках має бути накладене якесь вето. От як в Красноїльську колись піп чортів на маланку заборонив - так і тут. Не можна, все, крапка.


Коні - можна. Нескінченні ряди намиста на хлопццях - можна. Свастики - не можна.
Ну просто ж все.


Тим більш, парад вже два роки як міжнародний. Хоча б перед румунськими гостями б не ганьбилися.


Бо ж є ще безліч образів, котрі легко впізнати - і котрі не є вульгарними. От ціла машина чагорських Чаплінів приїхала, наприклад (маланка "Німе кіно") - ну нормально ж, симпатично. Все, що треба - трохи подумати, кого ще на парадах чи в селі на маланках-переберіях не бачили.


Ну і над костюмами подумати теж. Горішні Шерівці - ветерани Маланка-фесту, в них є чудові персонажі, а є і отакі от костюми з "Епіцентру". Ні, клоун був веселий, з публікою працював суперово, але образ - ну не дуже ж цікаво.


От таке цікавіше. На гостю із Закарпаття висить ЦЕНТНЕР калатал і дзвоників. Вдумайтеся - центнер. 100 кг. І він з цим не просто ходить і співає, він з цим залізяччям витанцьовує! Викликає повагу.



Як і нехай і малоісторичні напів-ковбойські Вершники з Тарашан. Вони ууууууууууууууууууу, вони ооооооооооооооо, вони вогонь. І радість фотографу: таку кількість стрічок неможливо зняти погано.
Бо динаміка!


От якраз Косівська Поляна співає свої гуцульські колядки. В селі живуть ті, хто колись переселився по той бік гір з Косова, звідси й назва.


Ми вже здороваємося з цим румунським пастухом, приїхали :) Ну, вже четвертий раз бачимося з прекрасними козами з румунського села Малин (Malini), що поробиш :)))


І про політику. Бо нема маланка-фесту без хоч якихось політ-маланкарів.


Нема маланки без тимошенки. Це вже навіть не смішно. З цим давно час зав'язувати. Ні. Будуть експлуатувати і експлуатувати колись куплену мармизу. Зав'язуйте вже з путіними і саддамами теж. Не смішно взагалі.

Маланка дуже часто обігрує проблеми минулого року. Що нас всіх турбувало в 2016 році? Ціни на комуналку само собою, але важко зробити костюм у вигляді квитанції за газ. (Хоча колись в Горошовій бачила мужика у костюмі 200-гривневої купюри).


Безвіз нас турбував. Вашківці бачать це так.


Біда з тими Вашківцями. Вони як цар Мідас, тільки той за що не брався, все ставало золотом, а ці за що не візьмуться, все перетворюється у несмак.


Вашківці - це маланка, зроблена людьми, котрі дивляться українське тб, для людей, котрі теж дивляться українське тб. Ви вважаєте себе трохи просунутішим - вас ті платформи не розвеселять. З Вашківцями реально якась біда, місту неначе пороблено: що не виступ, то повний естетичний провал.


Їхні платформи не те що після Горбової - після Коровії і Молодії виглядають якимись шкільними саморобками.



На щастя, у них все ще є колоритні дід і баба, і традиційні лікарі, і ведмеді у вивернутих кожухах.


От такі, класні.


Але ведмедям треба з дітьми вести себе делікатніше. Малюки можуть сильно налякатися ряджених - у мене Гриць, приміром, від багатьох персонажів на маланках тримається осторонь. Он на фото дитина вушка руками закрила. Можливо, налякана. В таких випадках краще відразу заспокоїти малюка або хоча б відійти.


Коротше, в масках Вашківці - повне чорті-шо.


Ці трохи креативніші за кавказців.


А от без масок бувають вродливі.


Підозрюю, всупереч традиції, часом за масками теж ховаються дівчата. Балерина з Вашківців приїжджає вже не на перший маланка-фест - і там фантастична гнучкість і пластичність. Хлопець навряд чи так зуміє.


Але найгіршу платформу цього року привезли не Вашківці, а Чагор. Оці "Три богатирі" з експлуатацією російських казок - ну дуже вже дикі і недоречні на третьому році війни з Росією.


А це Чортория, сусідка Вашківців і батьківщина Івана Миколайчука і лебедів, котрих майже всіх покосив цього року грип (це страшна трагедія, без жартів. Дуже шкода птахів).


Не скажу, звідки циганка, але красуня, красуня. Чоловіки, фарбуйтеся, часом вам дуже личить :) Здається, він з Драчинців.


Красняни знають, що таке дикунство, Коровія ж привезла своє розуміння терміну. Ерзац такий от.


Одна з найгірших платформ - звідти, звідки й нацисти. Брусниця, читайте шось часом, займайтесь самоосвітою. Зростайте. Працюйте над собою. Ще раз: карнавали скрізь еротизовані, це таке свято. Але на маланка-фест приводять ледь не всіх дітей Чернівців. Воно їм треба?



От на таку румунську козу дивитися - саме задоволення. А дяді, котрі граються, що вони тьоті - воно в селі вночі, коли діти вже сплять, буде доречнішим.


Наскільки бачила, кози, тобто персонажі, зі смертю і воскресінням котрих асоціюється маланка для більшості українців, були на параді лише румунські. Наших кіз з хати в метрополію не виженеш.

Серед учасників була заявлена Белелуя, але не бачила її і навіть не знаю, чи дійсно маланка звідти приїхала.


А от коней приїхали табуни. Це така суміш маланки і колядництва на різдво, поєднання кількох традицій. Ну, козу водили теж задовго до маланки - а потім маланка козу включила в свій ритуал.


В Котелевому кінь один - дуже вже важкий костюм, не кожен з таким впорається.


Куликівка - самі норовисті, стрибучі.


Тарашани- самі танцюючі.
І дуже образливо, що за таких шикарних коней народ майже не голосує - у них якісь мізер голосів. Піпл в нас хаває платформи.



Горішні Шерівці прибули на справжніх, живих конях: двоє дорослих і маленький жеребець. Під час виступу біля облради коні перелякалися, їх понесло на тротуар - на щастя, там небагато було глядачів. (Так, народ, так, На Маланка-фесті МОЖНА знайти місця, де все буде видно і не буде натовпу. Вони існують).


Як і на всіх інших маланка-фестах, цього року учасників можна було поділити на кілька груп: реальна маланка (Красна та сама), переберія (Чагор, Коровія, Брусниця і так далі) - і фольклорні колективи. Це вже музеїфікований, муміфікований фольклор, де замість живого обряду лише інсценізація, вистава. Ні, воно теж має право бути на заході, чому ні. Маланку вживу бачить зовсім мізерна частина країни, іншим залишається її з методичок відтворювати, за сценаріями.


От симпатична маланка з Заставнівського НВК.


Чи "Шерівецькі печериці".


Дуже виразний хлопчик, дуже живий. З такого може вирости непоганий маланкар.


Це теж Печериці.


Чи от гості з моєї області, аж зі Славути - зразковий дитячий колектив "Щедрик". Звідки вже у Славуті маланка, зрозуміло, що тут все лише за сценаріями.


А ці діти з Куликівки - це вже жива маланка, справжня. І за це їм мішок респектів.


І цим жителям Тарашанів теж.


Дуже часто переберійна і маланкова частини переплетені так, що не розірвати (бо переберія і є маланка, це вже вихиляси у термінології Маланка-фесту: а давайте ми назовемо платформи так, а інших так. Назвали. Ну, часом воно і корисно, дати явищу назву. Хоча тут вона не зовсім вірна).


Коли всього багато, воно строкате і намішане, але доводиться обирати переможців, без експертів виходить катавасія - що і показали інтернет-голосування останніх років.


Якщо голосуватимуть експерти, навічно перемога буде у Красної, Горбової і (завдяки напрацьованому авторитету) - у Вашківців.


Часом Горбова виходитиме на друге місце, часом Вашківці будуть другими - коротше, тасування трьох великих маланок не дасть шансу іншим колективам розвиватися (а фестиваль - мушу це визнати - таки є чималим стимулом для багатьох сільських маланок. І це позитив).


Виходить, і експертне голосування - не те. Але й інтернетне - дурня повна (якби у оргів було хоч трохи совісті, вони б взагалі не висвічували місця нижче за десяте або п'яте. Бо люди справді стараються, готують костюми, їдуть сюди часом із-за кордону, а в них 0 % голосів. Неподобство таке показувати. Не виграли - ну й не виграли. А чи вони на 13 місці, чи на 45-му - яка вже різниця?)


То що, нема виходу з цієї ситуації?
Можна щось придумати все-таки. Сподіваюся, що можна.


Зараз розкажу, як то бачу я.



Страшна диспропорція в голосах за автентику і переберію мусить і може бути виправлена.

Було б непогано прописати у правилах, що за перше місце можуть боротися лише автентичні маланки. Без моторів і тимошенок.
Друге і третє - хоч Щедрик з Славути, хоч голі баби з Брусниці. Народу смішно з голих баб? От йому їх і підсовують. А він за них непогано так голосував, до речі. Але на першому може бути лише справжня маланка. Краснян відразу треба в ЮНЕСКО, красняни мають йти поза конкурсом. Але у Котелевого чи гуцулів з Косівської Поляни буде шанс. А так його нема.



Ну або обізвати нагороду просто призом глядацьких симпатій і не мучатися докорами сумління, що перемога дісталася не тим, хто більше на неї заслужив.



В принципі, словами я вже все сказала.


І навіть картинками теж. Але я їх там наклацала багато, то хай повисять.

Зеленів привіз мушкетерів.



Гуцули привезли трембіти.



Котелеве привезло бабу і віник (Котелеве, як ця палиця насправді називається і що символізує?)


Куликівка привезла гарний настрій і якусь роздинку.



Кіцмань привіз неоднозначний хіт програми.


Молниця привезла оленів. Чекайте, Молниця?


Я бачила автентичних коників-маланкарів у Молниці, це поруч з Банченами і тим баняцким промосковським монастирем на горі. Я була у Молниці кілька разів. Є таке село - Молниця.
Але перед оленями на плакаті було написано "Мольниця". Батюшки вже під себе село переіменовують? Чи черговий провтик організаторів, людей не надто освічених (в них серед учасників є "Самбрера" і "Скарпіон". На самих платформах було написано все правильно - сомбреро, скорпіон. Але сайт Маланка-фесту робили другокласники).


З хорошого - ятки з сувенірною продукцією в тему. Мій путівник по маланках там не продавали (хоча бачила книгу в руках у кількох людей), але були пряники. магніти і значки з символікою заходу. Вартість - 12-20 гривень.


Брусниця точно як з цепу зірвалася цього року. Всі платформи - суцільний фейспалм.



Порівняйте їх з шикарним конем з Горбової.


От це фото весь час мені нагадує пана Володимира Килинича, інтелектуала, письменника - і противника маланка-фесту.
І противників багато. І нацисти та самбуки цю ситуацію лише погіршать.
Але.
Треба не тільки фиркати на рагульство та вульгарність маланок, треба і поважати ті, котрі не мають у собі ані рагульства, ані вульгарності.


І кордон між рагульством і його відсутністю співпадає з мовним.



Кожного маланка-фесту дуже гарно видно навіть без табличок, яка маланка з румуномовної частини області, яка ні. Відразу видно. Країна одна, область одна, гроші одні, звичай один - маланки різні. Знаєте, чому? В людей різні телевізори. Українська частина (Вашківці як флагман і за ними всі Брусниці і Горішні Шерівці) дивляться наше тб. А Герца і Новоселиччина - румунське. І вульгарності хоп - і немає. Наше суспільство оскотинилося через ящик. І виборсуватися з цієї прірви несмаку українським селам ще довго - якщо взагалі вдасться.


От півник з Горбової. Ну що там вульгарного? Та нічого, креативно, яскраво. І згадайте вашковецькі платформи.




Так що залишаю вас ще з кількома картинками - і йду собі спати.


Так пізно з маланка-фесту я звіти ще не викладала.



Бо є Гриць, і він хоче гратися:)




Так, ну все, все.



На добраніч, маланки.

http://kamienczanka.livejournal.com/268160.html

14 січня 2017 року вчергове довело, що Красноїльська маланка має бути у Списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО.




Тут невелика кількість (менше 60) картинок, які підтверджують вищесказане: Красноїльська маланка МУСИТЬ бути у Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
І якщо ви так не думаєте. ви просто її не бачили.



І пишатися цим не можна.





Я завжди їду туди на досить обмежений проміжок часу - цього разу вдень була менш як 2,5 години.


І завжди боюся, що нічого не побачу.


І завжди помиляюся. Хоч щось, та бачу. І це круто. Завжди.


Сус цього року бачила вночі 13 січня, Дял бачила і вночі, і вдень. Плюс вдень ще були обидві Путни і дві маланки-гості з Румунії.


Тут не буде аналітики і роздумів, занадто зараз пізно і занадто завтра рано вставати на парад у Чернівцях.


Я всі останні роки роблю по два пости про краснянську маланку, цього року теж так зроблю.



Тому просто дивимося картинки - якщо вам цікаво. Мені цікаво. :)


Королі і королеви Путни.


Путняньский жид.


Дял. Жиди.


Вершники!!!


Путна, ну зрозуміло ж.


Дял.


Інша Путна. Я плутаю, котра Верхня, а котра Нижня. Потім перевірю і виправлю.


Ааааааааааааа


Цього року про маланку в Красноїльську знімають аж дві документалки - якісь кияни і команда з Голандії.


Журналістів теж трохи було, але я сподівалася, що в суботу буде ЩЕ більше. Було так, середньостатистично.


Один з улюблених моїх циганів вже не мучить себе тією 30-кілограмовою машкуою і взявся за барабан. Правильно. Доріна - умнічка і великий фанат маланки.


Так, я щороку роблю цей кадр, чому б не робила у 2017-му? Ніколае Мітрік і його ніж (не поплутала ім'я?)


Привид-маланкар. Минулої маланки теж був у цьому образі, я клацала і клацала, в результаті жодної пристойної фотки. Ну, цього року ніби нарешті вийшов. Харизматичний і невловимий.


Платформ було чимало, але я на них особливо не зациклювалася. Часу на справжню маланку не вистачало.


Красені.


На задньому плані єдина п'ятиповерхівка Красноїльська :)


Царі і цариці.


Я була тааак здивована!!!!! Я їх пізнала, що зрозуміло - але вони мене теж! Ну. вже ж двічі на сучавських парадах маланок бачились :)


Вперше бачила димву шашку на маланці. Чи як ця штука називається?


З погодою пощастило. Сонце то ховалося (і кадри були без різких тіней), то виглядувало - і кадри були просто хороші :).


О, ще один тип кадру котрий кожного 14 січня мусить зробити кожен, хто приїхав у Красну з фотоапаратом.


Неначе через поле пробираються. Чи через море.


Ще одні гості з Румунії. Вони вже були на параді маланок-2016.


Да, дівки, тут часом є на що подивитися.


Велетенський плюс цьогорічної маланки - різке зменшення шлагбаумів. Оті гидотні рекетири-флібуст'єри майже зникли. Ну, було два шлагбауми. дали їм по гривні - все. В порівнянні з минулими роками, коли кордони стояли ледь не через кожні 50 метрів і вимагали значно більших сум за проїзд, небо і земля. Добре б було, якби цих паразитів від маланки взагалі поліція б розганяла. Поліції у Красній в ці дні багато завжди, от би і хай слідкували.


Який позаду ошатний ведмідь з Дялу. Як наречена :о))


Васіле Барбуца, розумний мій знайомий. Жид з Дялу.


Циганки з Путни.


Все думала: мама споряджає сина на маланку ведмедем, а там над ним так знущається його циган, уууууу. Мама потім йде на маланку дивитися - чи серце болить і сидить дома, від гріха подалі? Васіле каже, всі в Красній знають правила ритуалу і через ці маскулінні ігрища не переживають. І правильно. Хоча й виглядає це збоку брутально.


Ну, самі бачите.


Путна виходить на головну вулицю селища.


Ех, яскраві.



І знову знущання над ведмедями.


Васіле ще раз. Хороший просто кадр.


Циганський двобій.




Ведмідь-копиця танцює.


Я дуже негативно ставлюся до полювання, але в Красній я про це забуваю. Я там взагалі майже про все забуваю. Магічне місце.


Дівчата цього року були практично в усіх маланках. Де Королевами...

Де Циганками.



Вершники. Вперше бачила їх на маланці - а я сюди їжджу з 2009 року. Чорт, це вже давно.


Шапки на палицях бачила неодноразово - це ж Буковина, тут так часто робили. А от маску бачила теж вперше. Здалеку - як відрубана ворожа голова-трофей.



Трррррррррррррррррр. Трррррррррррррррррррррр.


Співають "Урсу".


Динаміка.



Хора Унірії, за яку так переслідували краснян в радянські часи.


Без соло на трубі немає красноїльської маланки.


Цього року бачила в Красноїльську масу давно знайомих і приємних людей - як маланкарів. так і гсотей дійства. Приємно.


І знову ведмедів ображають.


Наступне покоління маланкарів. Траяске Красна! Траяске Маланка!

https://kamienczanka.livejournal.com/267864.html

14 січня 2017 року вчергове довело, що Красноїльська маланка має бути у Списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО.




Тут невелика кількість (менше 60) картинок, які підтверджують вищесказане: Красноїльська маланка МУСИТЬ бути у Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
І якщо ви так не думаєте. ви просто її не бачили.



І пишатися цим не можна.





Я завжди їду туди на досить обмежений проміжок часу - цього разу вдень була менш як 2,5 години.


І завжди боюся, що нічого не побачу.


І завжди помиляюся. Хоч щось, та бачу. І це круто. Завжди.


Сус цього року бачила вночі 13 січня, Дял бачила і вночі, і вдень. Плюс вдень ще були обидві Путни і дві маланки-гості з Румунії.


Тут не буде аналітики і роздумів, занадто зараз пізно і занадто завтра рано вставати на парад у Чернівцях.


Я всі останні роки роблю по два пости про краснянську маланку, цього року теж так зроблю.



Тому просто дивимося картинки - якщо вам цікаво. Мені цікаво. :)


Королі і королеви Путни.


Путняньский жид.


Дял. Жиди.


Вершники!!!


Путна, ну зрозуміло ж.


Дял.


Інша Путна. Я плутаю, котра Верхня, а котра Нижня. Потім перевірю і виправлю.


Ааааааааааааа


Цього року про маланку в Красноїльську знімають аж дві документалки - якісь кияни і команда з Голандії.


Журналістів теж трохи було, але я сподівалася, що в суботу буде ЩЕ більше. Було так, середньостатистично.


Один з улюблених моїх циганів вже не мучить себе тією 30-кілограмовою машкуою і взявся за барабан. Правильно. Доріна - умнічка і великий фанат маланки.


Так, я щороку роблю цей кадр, чому б не робила у 2017-му? Ніколае Мітрік і його ніж (не поплутала ім'я?)


Привид-маланкар. Минулої маланки теж був у цьому образі, я клацала і клацала, в результаті жодної пристойної фотки. Ну, цього року ніби нарешті вийшов. Харизматичний і невловимий.


Платформ було чимало, але я на них особливо не зациклювалася. Часу на справжню маланку не вистачало.


Красені.


На задньому плані єдина п'ятиповерхівка Красноїльська :)


Царі і цариці.


Я була тааак здивована!!!!! Я їх пізнала, що зрозуміло - але вони мене теж! Ну. вже ж двічі на сучавських парадах маланок бачились :)


Вперше бачила димву шашку на маланці. Чи як ця штука називається?


З погодою пощастило. Сонце то ховалося (і кадри були без різких тіней), то виглядувало - і кадри були просто хороші :).


О, ще один тип кадру котрий кожного 14 січня мусить зробити кожен, хто приїхав у Красну з фотоапаратом.


Неначе через поле пробираються. Чи через море.


Ще одні гості з Румунії. Вони вже були на параді маланок-2016.


Да, дівки, тут часом є на що подивитися.


Велетенський плюс цьогорічної маланки - різке зменшення шлагбаумів. Оті гидотні рекетири-флібуст'єри майже зникли. Ну, було два шлагбауми. дали їм по гривні - все. В порівнянні з минулими роками, коли кордони стояли ледь не через кожні 50 метрів і вимагали значно більших сум за проїзд, небо і земля. Добре б було, якби цих паразитів від маланки взагалі поліція б розганяла. Поліції у Красній в ці дні багато завжди, от би і хай слідкували.


Який позаду ошатний ведмідь з Дялу. Як наречена :о))


Васіле Барбуца, розумний мій знайомий. Жид з Дялу.


Циганки з Путни.


Все думала: мама споряджає сина на маланку ведмедем, а там над ним так знущається його циган, уууууу. Мама потім йде на маланку дивитися - чи серце болить і сидить дома, від гріха подалі? Васіле каже, всі в Красній знають правила ритуалу і через ці маскулінні ігрища не переживають. І правильно. Хоча й виглядає це збоку брутально.


Ну, самі бачите.


Путна виходить на головну вулицю селища.


Ех, яскраві.



І знову знущання над ведмедями.


Васіле ще раз. Хороший просто кадр.


Циганський двобій.




Ведмідь-копиця танцює.


Я дуже негативно ставлюся до полювання, але в Красній я про це забуваю. Я там взагалі майже про все забуваю. Магічне місце.


Дівчата цього року були практично в усіх маланках. Де Королевами...

Де Циганками.



Вершники. Вперше бачила їх на маланці - а я сюди їжджу з 2009 року. Чорт, це вже давно.


Шапки на палицях бачила неодноразово - це ж Буковина, тут так часто робили. А от маску бачила теж вперше. Здалеку - як відрубана ворожа голова-трофей.



Трррррррррррррррррр. Трррррррррррррррррррррр.


Співають "Урсу".


Динаміка.



Хора Унірії, за яку так переслідували краснян в радянські часи.


Без соло на трубі немає красноїльської маланки.


Цього року бачила в Красноїльську масу давно знайомих і приємних людей - як маланкарів. так і гсотей дійства. Приємно.


І знову ведмедів ображають.


Наступне покоління маланкарів. Траяске Красна! Траяске Маланка!

http://kamienczanka.livejournal.com/267864.html

Красна, кут Дял



Until you sleep, Україно, Буковина віддувається за всіх, ганяючи зло з села у село. П'ятницю, 13-те підсвічує велетенський як прожектор місяць - і маланка йде, йде, йде. Нічна Красна - портал в потойбіччя, але всі ті, у кого є хай найменші фотоамбіції, але немає якісних світлосильних об'єктивів (чи хоча б нормальних, не вбудованих у камери спалахів) безсильні будуть передати далі те, що отримали там вночі. Бо всі відомі способи комунікації в'януть і получаються безглуздими. Слова так скласти у речення ми не зможемо, а картинки, головна мова сьогодення, будуть страшненькими і неправдивими. Це неймовірна ніч, ми бачили маланки у Сторожинці, Динівцях, Глибочку, Чудеї, на кутах Дял і Сус в Красній - але за стільки років маланкування я звикла комунікувати із зовнішнім світом за допомогою яскравих картинок, а зараз привезла ерзаци. Воно все не таке, як здається на фотках. Воно у місячному сяйві і з барабанами. Завтра буде звичніше. Буде сонце.


Красна, кут Сус





Вперше бачу, але рада: село Глибочок під сторожинцем теж має свою маланку. Україномовну! З цікавими піснями! Дуже позитивні хлопці. Глибочок, ви молодці.


Дял, Дял, Дял.


Жид заходить на подвір'я.


Сус, перепочинок ведмедів.


Чудейські маланкарі.


Так, вони світяться. Дял, Красноїльськ.


Спалах ведмедів налякав. Красноїльськ, само собою.



Маланка йде Чудеєм. Там теж ведмеді-копиці і теж "Урсу". Але плюс коза.


Маланка кута Дял на обійсті. Красноїльськ.


Динівці маланкують у танці. З дівчатами.


А музику свою возять на бричці.


Я така сама, тільки замість смартфону в мене фотоапарат. Дял, Красноїльськ.


Вони ж - Дял.


Жиди з Дялу у Красноїльську на маланці.

https://kamienczanka.livejournal.com/267543.html

Красна, кут Дял



Until you sleep, Україно, Буковина віддувається за всіх, ганяючи зло з села у село. П'ятницю, 13-те підсвічує велетенський як прожектор місяць - і маланка йде, йде, йде. Нічна Красна - портал в потойбіччя, але всі ті, у кого є хай найменші фотоамбіції, але немає якісних світлосильних об'єктивів (чи хоча б нормальних, не вбудованих у камери спалахів) безсильні будуть передати далі те, що отримали там вночі. Бо всі відомі способи комунікації в'януть і получаються безглуздими. Слова так скласти у речення ми не зможемо, а картинки, головна мова сьогодення, будуть страшненькими і неправдивими. Це неймовірна ніч, ми бачили маланки у Сторожинці, Динівцях, Глибочку, Чудеї, на кутах Дял і Сус в Красній - але за стільки років маланкування я звикла комунікувати із зовнішнім світом за допомогою яскравих картинок, а зараз привезла ерзаци. Воно все не таке, як здається на фотках. Воно у місячному сяйві і з барабанами. Завтра буде звичніше. Буде сонце.


Красна, кут Сус





Вперше бачу, але рада: село Глибочок під сторожинцем теж має свою маланку. Україномовну! З цікавими піснями! Дуже позитивні хлопці. Глибочок, ви молодці.


Дял, Дял, Дял.


Жид заходить на подвір'я.


Сус, перепочинок ведмедів.


Чудейські маланкарі.


Так, вони світяться. Дял, Красноїльськ.


Спалах ведмедів налякав. Красноїльськ, само собою.



Маланка йде Чудеєм. Там теж ведмеді-копиці і теж "Урсу". Але плюс коза.


Маланка кута Дял на обійсті. Красноїльськ.


Динівці маланкують у танці. З дівчатами.


А музику свою возять на бричці.


Я така сама, тільки замість смартфону в мене фотоапарат. Дял, Красноїльськ.


Вони ж - Дял.


Жиди з Дялу у Красноїльську на маланці.

http://kamienczanka.livejournal.com/267543.html

Неподобство! Красноїльська маланка все ще не у Списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО!

Це буде дуже короткий пост.





Бо ось ця картинка каналізаційних соплів у каньоні найкраще ілюструє погоду сьогодні, 7 січня 2017 року. В царстві криги не до фотографій.



На різдві в Боянах цього року я була всьоме - якби не погода, ми б вибрались-таки на гуцульську коляду. Але в нас (в Міка насправді, бо я так і не почала водити нормально) свіжі права, до гуцулів в сердаках кілометрів 190, за вікном -19 (за відчуттями -26) - плюс обіцяли снігопади на весь день.
Снігопади пішли кудись в інше місце, цілий день світило сонце, але воно мало допомагало.


Траса виглядала переважно ось так: сніг з лівого узбіччя дуже хотів потрапити на праве - і перетікав туди через асфальт білими струмочками. Knock-knock, why did chicken snow crossed the road? Ми не знали, але йому це було потрібно. І він біг. Дорога здавалася живою.


Тому оптимальним вибором були Бояни: 69 км по знайомій трасі можна подолати навіть в царстві снігових струмків.
Подолати можна, а далі що? В машині пічка і тепло, надворі сама арктична погода, яку бачила в житті: холод і різкий колючий вітер.


Я робила короткі, хвилин на 10, забіги до маланок - і поверталася на задубілих ногах і з посинілими пальцями у рукавицях відігріватися. А вони - вони йшли трасою, вони заходили у двори, вони танцювали, вони робили все так, як має бути на різдво у Боянах - і не зважали на погоду. Чи хоча б робили вигляд. Це вам кадр про вітер. Більше всього шкода вуха Вершника.


А перебрані ж переважно юнаки і хлопці! Герої - я без жодної іронії. Коли ритуал виконують навіть під час форс-мажору, ритуал по-справжньому живий.


Я малодушно втікла через годину - маланка на Північному полюсі виявилася випробуванням не для таких кисейних баришень. Бачила тому лише три групи колядників. Ось цю, з давним-давно знайомим (візуально) комендантом у кожуху, самим завзятим і відданим ритуалу комендантом Боян. Кажуть, зараз він вже наш, кам'янецький. Він молодець.



Ось ці, де Челядники з пав'ячими пір'ями у капелюхах, були наступними - їх почула здаля. Челядники свистіли у свитски з усієї сили, оркестр приборкував на морозі метал - а я полетіла до супермаркету, повз котрий вони вже йшли. Урочисто йшли і з гідністю - а машини чекали. Так мусить бути в цей день у цьому місці.


Найчастіше більшість маланок складаються з двох частин: чистої, без масок (як колядники вгорі) - і діганії, нечистої. Це хулігани від ритуалу, вони в масках (про маски з пап'є-маше тут давно забули і ходять всі ці сім років, що я сюди їджу, путінами, тимошенками і іншими мордами з магазинів). Так як натовпів на вулиці у центрі цього року не було (-26 за відчуттями плюс вітер), то і на нечистих флібуст'єрів у масках я не сподівалася. А були - стопили машини, дуркували, вдовільнялися просунутою у вікно гривнею.


А, ну так от. Одна група йшла дорогою і потім танцювала біля будинку культури.


Друга методично обходила двір за двором (цікавий нюанс - вони це роблять не зовсім за гроші. Хтось з господарів виносить якусь копійку, хтось ні - але ритуал на те і ритуал, що хлопці прийшли виганяти з обійсть злих духів, а чи будуть присутні прицьому господарі, не так і важливо. Щось схоже і у гуцулів, тільки ті ще далі пішли - і заходять навіть у хати, де давно вже
ніхто не живе).


(ось тут господар визирає з дверей якраз:))


Але політ-чорти на дорозі і дві групи колядників - дуже мало на велетенські Бояни + Припруття. Де ж інші? Не чути нізвідки ні свистків, ні оркестрів.


А ось де! Основну частину святкувань вперше на моїй пам'яті пренесли всередину будинку культури.
Там і люди були. і колядники, і навіть ряджені полишили свій міні-рекет і прийшли сюди.


Знімати у приміщеннях я не люблю, у мене жодного світосильного об'єктиву. Тому покрутилася ще там хвилин зо 20 - і поїхали додому.


І от ще кілька кадрів зі святкувань різдва по-боянівському.


Знову кадр про вітер.


І цей теж.


Музиканкти - ще одні герої дня. На морозі губами до металу - ой, навіть думати боляче.


Ці так гарно йшли! В такий мороз! В такому незручному взутті (набитому листями з кукурудзи)!

Візуально Бояни - ну ДУЖЕ багате село. Там велетенські віли з великими дворами. Часто на подвір'ях статуї, тут он чи то фонтан. чи то басейн.



Ще кадр з БК.



Я не знаю, як ставляться до цих рекетирів водії, котрі не в курсі про свято у селі. А сьогодні ж не було ні сцени, ні юрби, ні музики - і про свято так просто і не здогадатися. Не знаю. Ну дуже мене це дратує.


Перебрані в масках і перебрані без них танцюють перед БК.


І все :о) Наступного разу таки хочу глибоко у гори. :)

https://kamienczanka.livejournal.com/267433.html

Неподобство! Красноїльська маланка все ще не у Списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО!

Це буде дуже короткий пост.





Бо ось ця картинка каналізаційних соплів у каньоні найкраще ілюструє погоду сьогодні, 7 січня 2017 року. В царстві криги не до фотографій.



На різдві в Боянах цього року я була всьоме - якби не погода, ми б вибрались-таки на гуцульську коляду. Але в нас (в Міка насправді, бо я так і не почала водити нормально) свіжі права, до гуцулів в сердаках кілометрів 190, за вікном -19 (за відчуттями -26) - плюс обіцяли снігопади на весь день.
Снігопади пішли кудись в інше місце, цілий день світило сонце, але воно мало допомагало.


Траса виглядала переважно ось так: сніг з лівого узбіччя дуже хотів потрапити на праве - і перетікав туди через асфальт білими струмочками. Knock-knock, why did chicken snow crossed the road? Ми не знали, але йому це було потрібно. І він біг. Дорога здавалася живою.


Тому оптимальним вибором були Бояни: 69 км по знайомій трасі можна подолати навіть в царстві снігових струмків.
Подолати можна, а далі що? В машині пічка і тепло, надворі сама арктична погода, яку бачила в житті: холод і різкий колючий вітер.


Я робила короткі, хвилин на 10, забіги до маланок - і поверталася на задубілих ногах і з посинілими пальцями у рукавицях відігріватися. А вони - вони йшли трасою, вони заходили у двори, вони танцювали, вони робили все так, як має бути на різдво у Боянах - і не зважали на погоду. Чи хоча б робили вигляд. Це вам кадр про вітер. Більше всього шкода вуха Вершника.


А перебрані ж переважно юнаки і хлопці! Герої - я без жодної іронії. Коли ритуал виконують навіть під час форс-мажору, ритуал по-справжньому живий.


Я малодушно втікла через годину - маланка на Північному полюсі виявилася випробуванням не для таких кисейних баришень. Бачила тому лише три групи колядників. Ось цю, з давним-давно знайомим (візуально) комендантом у кожуху, самим завзятим і відданим ритуалу комендантом Боян. Кажуть, зараз він вже наш, кам'янецький. Він молодець.



Ось ці, де Челядники з пав'ячими пір'ями у капелюхах, були наступними - їх почула здаля. Челядники свистіли у свитски з усієї сили, оркестр приборкував на морозі метал - а я полетіла до супермаркету, повз котрий вони вже йшли. Урочисто йшли і з гідністю - а машини чекали. Так мусить бути в цей день у цьому місці.


Найчастіше більшість маланок складаються з двох частин: чистої, без масок (як колядники вгорі) - і діганії, нечистої. Це хулігани від ритуалу, вони в масках (про маски з пап'є-маше тут давно забули і ходять всі ці сім років, що я сюди їджу, путінами, тимошенками і іншими мордами з магазинів). Так як натовпів на вулиці у центрі цього року не було (-26 за відчуттями плюс вітер), то і на нечистих флібуст'єрів у масках я не сподівалася. А були - стопили машини, дуркували, вдовільнялися просунутою у вікно гривнею.


А, ну так от. Одна група йшла дорогою і потім танцювала біля будинку культури.


Друга методично обходила двір за двором (цікавий нюанс - вони це роблять не зовсім за гроші. Хтось з господарів виносить якусь копійку, хтось ні - але ритуал на те і ритуал, що хлопці прийшли виганяти з обійсть злих духів, а чи будуть присутні прицьому господарі, не так і важливо. Щось схоже і у гуцулів, тільки ті ще далі пішли - і заходять навіть у хати, де давно вже
ніхто не живе).


(ось тут господар визирає з дверей якраз:))


Але політ-чорти на дорозі і дві групи колядників - дуже мало на велетенські Бояни + Припруття. Де ж інші? Не чути нізвідки ні свистків, ні оркестрів.


А ось де! Основну частину святкувань вперше на моїй пам'яті пренесли всередину будинку культури.
Там і люди були. і колядники, і навіть ряджені полишили свій міні-рекет і прийшли сюди.


Знімати у приміщеннях я не люблю, у мене жодного світосильного об'єктиву. Тому покрутилася ще там хвилин зо 20 - і поїхали додому.


І от ще кілька кадрів зі святкувань різдва по-боянівському.


Знову кадр про вітер.


І цей теж.


Музиканкти - ще одні герої дня. На морозі губами до металу - ой, навіть думати боляче.


Ці так гарно йшли! В такий мороз! В такому незручному взутті (набитому листями з кукурудзи)!

Візуально Бояни - ну ДУЖЕ багате село. Там велетенські віли з великими дворами. Часто на подвір'ях статуї, тут он чи то фонтан. чи то басейн.



Ще кадр з БК.



Я не знаю, як ставляться до цих рекетирів водії, котрі не в курсі про свято у селі. А сьогодні ж не було ні сцени, ні юрби, ні музики - і про свято так просто і не здогадатися. Не знаю. Ну дуже мене це дратує.


Перебрані в масках і перебрані без них танцюють перед БК.


І все :о) Наступного разу таки хочу глибоко у гори. :)

http://kamienczanka.livejournal.com/267433.html

Ми всі пам'ятаємо, що Красноїльська маланка має бути в Списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО.
Але ж є і інші маланки.
І нижче буде кілька з них.



2 січня на календарі - і в мене знову маланки (відповіді на питання хто, де, коли і чому маланкує - у моєму путівничку "Буковинські маланки". Здається, це перший в Україні путіник по подієвому туризму).




Сьогодні потрапила туди, куди хотіла вже років шість - в Тернавку Герцаївського району. І з'ясувалося, що там не лише маланки цікаві, а й церква ну вкрай симпатична і виразна. Днями зроблю про неї і про село сторінку на сайті.
Далі ми гепнемося від сакрального до профанного і поговоримо про зовсім, ну зовсім приземленні речі. Настільки приземленні, що їх краще сховати під кат.



Отже, гепаємося до профанного, дивимося картинку з церквою - і помічаємо білу будку туалету на церковному дворі. Туалети завжди є базисом туризму, без них мандрівникам важче жити. Майже те саме можна сказати і про мови - без розуміння тубільців теж буває непереливки.
Коротше, на будці кирилицею написано ліворуч Б, праворуч Ф. Ребус :о) Я згадала, як буде "чоловік" турецькою і "жінка" латинкою - і придумала собі, що його розгадала. :о) Треба, треба таки вчити румунську.
Я собі це кожного маланкарського сезону говорю - а потім все то забуваю.


Про те, що Тернавка маланкує не лише у перший день року, як весь Герцаївський район, я дізналася у вересні 2011 року, коли автостопом добиралася додому з Могилівки. Вже на сезон маланок-2012 хотілося 2 січня поїхати саме в Тернавку. І в 2013 році хотілося. І в 2014-му. А в 2015-му навіть спробували поїхати, але була якась дика ожеледиця, спроба провалилася.


Все вийшло у 2017 році.
На фото мозаїчне панно з будинку культури в Тернавці.


Ми приїхали об 11-30, і біля БК лише почали щось витьохкувати на трубах місцеві музиканти. Виходило незле. Мік тим часом припаркував машину в глибоку яму - і пів-Тернавки потім витягали з неї нашу тойоту. Дякую всім хлопцям, котрі допомогли. Дуже дякую.


Я все виглядала солом'яних ведмедів - в Тернавці вони теж ходять, як і в Красній. Але не побачила. Бачила кілька звичайних маланок, збезведмежених.


Дванадцять. Прийшов сільський голова, мікроавтобус привіз діда мороза з купою подарунків - почали. Я очікувала дійства, але перші хвилин 30 все нагадувало дитячий ранок у молодшій школі - дітки йшли і йшли розказати віршик і отримати за це пакет солодощів.



Час від часу у вікні за дідом морозом виглядала то коняча морда, то стривожене обличчя маланкаря. Ага, то ось де вони перечікують.
Коли потічок дітлашні з віршиками вичерпався, на сцену піднялися юнак і немолодий опецькуватий дядько із дзвіночком.
"Ага, зараз будуть місцеві уратури", - подумала я.
Потім подивилася на зошит в руках у юнака.
Він був на 48 сторінок.
Я подумки зітхнула.

Потім Мік, мало знайомий з традицією довгих, довжелезних, нескінченних віршованих привітань-уратур мене запитав: "Це шо, місцевий поет був?"
Це були уратури.
На сорока-чорт-його-забирай-восьми сторінках, народ.
ПІ-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-ІВГОДИНИ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
До честі юнака, темп він тримав високий, відтарабанював сторінку за сторінкою кулеметом.
Але сторінок було забагато.
Перші хвилин 5 його всі слухали, далі увага і натовпу, і влади розпорошилась, всі почали теревенити, комусь дзвонити, діти кидалися камінчиками.


Я рахувала білок. Чотири! В центрі села. Майже ручні, як десь в Туріні.
А уратура все звучала. Почуття такту і самообмеження - дуже корисні риси.
Потім була ще одна, від невисокої жінки - нормальної довжини, на одному листочку.


І аж тоді прийшов час коней.
Їх було дві з половиною команди: парочка зовсім юних коників у червоному (вони не танцювали, лише розказували недовгі уратури), ось ці, на фото - традиційні такі.


І більш ковбоїсті, у крислатих капелюхах.


Ось такі. З ними записала відео - та я багато на маланках відео пишу. тільки нікуди чомусь останніми роками його не загружаю.


Ковбої мали дуже симпатичних коників.


А це коні першої команди.
Танцювали затято і старанно - ну, тут це і вміють, і люблять.


Тернавка мені дуже цікава ще й тому, що там у маланці збереглися кози. Вони за костюмами дуже схожі на тих, котрих бачила на парадах малнок у Сучаві.


Їхні дерев'яні щелепи зловіще клацають, їхні стрічки піднімає і кружить вітер.


Ні, вони не займаються тим, що роблять сотні і тисячі інших маланкарських кіз по всій Центральній Європі. Ніколи їм помирати і відроджуватись, ніколи їм символізувати весну і майбутнє пробудження природи. Вони зайняті. Вони на пастуха нападають, забодати хочуть.



А той відбивається - і досить вправно. Поки більшість маланкарів танцює, двоє читають уратури (ага, а ви думали). Он їх видно позаду - з калаталом і мікрофоном.
Вже відтанцювавши всю обов'язкову програму почалися масові хороводи з конями і перетанцьовування з жіноцтвом. Ми кінця заходу чекати не стали і поїхали далі - в Куликівку.

З'ясувалося, що Тернавка - ну ДУУУУУЖЕ велике за площею село. Велетенське. І зовсім не таке, як наші подільські села.
От як з Маршинців через Прут в Лунку в'їхали, як Герца почалася, так різко змінився характер місцевих сіл.


Ні, отакі псевдо-російські каплиці-покручі, як оця з Строїнців, теж по перехрестям Герцаївщини стоять подекуди, московський патріархат не спить. Але храми в районі - виразно своєї, місцевої архітектури. Своєрідні, часто з іконостасами навиворіт (в сенсі з розписними зовнішніми стінами - це дуже характерно для Герци).
В селах хати не туляться одна до одної, а стоять на відстані, тримають дистанцію. Так, як у Литві, знаєте. Чи по Північній Італії - наче всі і разом, наче і один населений пункт, але в той часий час кожен окремо. Я розумію такий підхід і поважаю його.


І тут вже Карпати. Вони теж не такі, як на Путильщині чи Вижниччині, вони ще лагідні і покірні, як воли. Ці глиняні гори, що виростають з глиняних місцевих грунтів - той Голем, котрий захищає місцевий люд і його, люду, традиції від байдужої урбанізаційної махіни, котра зжере всі ваші ритуали і сердаки навіть того не помітивши.


Тому тут все ще скачуть у перші дні січня коні, тому тих коней тут чекають.


Тому по Тернавці натикано пам'ятних хрестів - з півдесятка ми бачили, ще стільки ж, підозрюю, лишилися поза кадром. Цей, на виїзді на Куликівку, самий мімімішний - з наївним, диячим якимось потретом Штефана чел Маре, найзнаменитішого молдовського господаря. Місцевий Піросмані десь ще мусить жити в селі - хрест з картинками (за спиною у Штефана намальований олень) з'явився у 2010 р.


А, ну так дорогою на Куликівку минали якесь кафе у Тернавці - і я закричала Міку "Тпррррру!"
До закладу йшли коні.
Ну, не йшли вже насправді - їх несли. Це одна з більш дорослих маланок, відходивши свою святкову вахту, прийшла святкувати на наколядовані кошти. Хлопці тут були вже старші, не школярі. Але ведмедя знову не побачила :о)



Раптове озеро Яз на вершині гори біля Куликівки. Тут навіть сніг був.


У Куликівці раптово знайшлася церква з охоронною табличкою ще радянських часів, але про це теж буде потім на сайті.


А з козами і конями з Тернавки поки все.

https://kamienczanka.livejournal.com/267015.html

Ми всі пам'ятаємо, що Красноїльська маланка має бути в Списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО.
Але ж є і інші маланки.
І нижче буде кілька з них.



2 січня на календарі - і в мене знову маланки (відповіді на питання хто, де, коли і чому маланкує - у моєму путівничку "Буковинські маланки". Здається, це перший в Україні путіник по подієвому туризму).




Сьогодні потрапила туди, куди хотіла вже років шість - в Тернавку Герцаївського району. І з'ясувалося, що там не лише маланки цікаві, а й церква ну вкрай симпатична і виразна. Днями зроблю про неї і про село сторінку на сайті.
Далі ми гепнемося від сакрального до профанного і поговоримо про зовсім, ну зовсім приземленні речі. Настільки приземленні, що їх краще сховати під кат.



Отже, гепаємося до профанного, дивимося картинку з церквою - і помічаємо білу будку туалету на церковному дворі. Туалети завжди є базисом туризму, без них мандрівникам важче жити. Майже те саме можна сказати і про мови - без розуміння тубільців теж буває непереливки.
Коротше, на будці кирилицею написано ліворуч Б, праворуч Ф. Ребус :о) Я згадала, як буде "чоловік" турецькою і "жінка" латинкою - і придумала собі, що його розгадала. :о) Треба, треба таки вчити румунську.
Я собі це кожного маланкарського сезону говорю - а потім все то забуваю.


Про те, що Тернавка маланкує не лише у перший день року, як весь Герцаївський район, я дізналася у вересні 2011 року, коли автостопом добиралася додому з Могилівки. Вже на сезон маланок-2012 хотілося 2 січня поїхати саме в Тернавку. І в 2013 році хотілося. І в 2014-му. А в 2015-му навіть спробували поїхати, але була якась дика ожеледиця, спроба провалилася.


Все вийшло у 2017 році.
На фото мозаїчне панно з будинку культури в Тернавці.


Ми приїхали об 11-30, і біля БК лише почали щось витьохкувати на трубах місцеві музиканти. Виходило незле. Мік тим часом припаркував машину в глибоку яму - і пів-Тернавки потім витягали з неї нашу тойоту. Дякую всім хлопцям, котрі допомогли. Дуже дякую.


Я все виглядала солом'яних ведмедів - в Тернавці вони теж ходять, як і в Красній. Але не побачила. Бачила кілька звичайних маланок, збезведмежених.


Дванадцять. Прийшов сільський голова, мікроавтобус привіз діда мороза з купою подарунків - почали. Я очікувала дійства, але перші хвилин 30 все нагадувало дитячий ранок у молодшій школі - дітки йшли і йшли розказати віршик і отримати за це пакет солодощів.



Час від часу у вікні за дідом морозом виглядала то коняча морда, то стривожене обличчя маланкаря. Ага, то ось де вони перечікують.
Коли потічок дітлашні з віршиками вичерпався, на сцену піднялися юнак і немолодий опецькуватий дядько із дзвіночком.
"Ага, зараз будуть місцеві уратури", - подумала я.
Потім подивилася на зошит в руках у юнака.
Він був на 48 сторінок.
Я подумки зітхнула.

Потім Мік, мало знайомий з традицією довгих, довжелезних, нескінченних віршованих привітань-уратур мене запитав: "Це шо, місцевий поет був?"
Це були уратури.
На сорока-чорт-його-забирай-восьми сторінках, народ.
ПІ-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-І-ІВГОДИНИ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
До честі юнака, темп він тримав високий, відтарабанював сторінку за сторінкою кулеметом.
Але сторінок було забагато.
Перші хвилин 5 його всі слухали, далі увага і натовпу, і влади розпорошилась, всі почали теревенити, комусь дзвонити, діти кидалися камінчиками.


Я рахувала білок. Чотири! В центрі села. Майже ручні, як десь в Туріні.
А уратура все звучала. Почуття такту і самообмеження - дуже корисні риси.
Потім була ще одна, від невисокої жінки - нормальної довжини, на одному листочку.


І аж тоді прийшов час коней.
Їх було дві з половиною команди: парочка зовсім юних коників у червоному (вони не танцювали, лише розказували недовгі уратури), ось ці, на фото - традиційні такі.


І більш ковбоїсті, у крислатих капелюхах.


Ось такі. З ними записала відео - та я багато на маланках відео пишу. тільки нікуди чомусь останніми роками його не загружаю.


Ковбої мали дуже симпатичних коників.


А це коні першої команди.
Танцювали затято і старанно - ну, тут це і вміють, і люблять.


Тернавка мені дуже цікава ще й тому, що там у маланці збереглися кози. Вони за костюмами дуже схожі на тих, котрих бачила на парадах малнок у Сучаві.


Їхні дерев'яні щелепи зловіще клацають, їхні стрічки піднімає і кружить вітер.


Ні, вони не займаються тим, що роблять сотні і тисячі інших маланкарських кіз по всій Центральній Європі. Ніколи їм помирати і відроджуватись, ніколи їм символізувати весну і майбутнє пробудження природи. Вони зайняті. Вони на пастуха нападають, забодати хочуть.



А той відбивається - і досить вправно. Поки більшість маланкарів танцює, двоє читають уратури (ага, а ви думали). Он їх видно позаду - з калаталом і мікрофоном.
Вже відтанцювавши всю обов'язкову програму почалися масові хороводи з конями і перетанцьовування з жіноцтвом. Ми кінця заходу чекати не стали і поїхали далі - в Куликівку.

З'ясувалося, що Тернавка - ну ДУУУУУЖЕ велике за площею село. Велетенське. І зовсім не таке, як наші подільські села.
От як з Маршинців через Прут в Лунку в'їхали, як Герца почалася, так різко змінився характер місцевих сіл.


Ні, отакі псевдо-російські каплиці-покручі, як оця з Строїнців, теж по перехрестям Герцаївщини стоять подекуди, московський патріархат не спить. Але храми в районі - виразно своєї, місцевої архітектури. Своєрідні, часто з іконостасами навиворіт (в сенсі з розписними зовнішніми стінами - це дуже характерно для Герци).
В селах хати не туляться одна до одної, а стоять на відстані, тримають дистанцію. Так, як у Литві, знаєте. Чи по Північній Італії - наче всі і разом, наче і один населений пункт, але в той часий час кожен окремо. Я розумію такий підхід і поважаю його.


І тут вже Карпати. Вони теж не такі, як на Путильщині чи Вижниччині, вони ще лагідні і покірні, як воли. Ці глиняні гори, що виростають з глиняних місцевих грунтів - той Голем, котрий захищає місцевий люд і його, люду, традиції від байдужої урбанізаційної махіни, котра зжере всі ваші ритуали і сердаки навіть того не помітивши.


Тому тут все ще скачуть у перші дні січня коні, тому тих коней тут чекають.


Тому по Тернавці натикано пам'ятних хрестів - з півдесятка ми бачили, ще стільки ж, підозрюю, лишилися поза кадром. Цей, на виїзді на Куликівку, самий мімімішний - з наївним, диячим якимось потретом Штефана чел Маре, найзнаменитішого молдовського господаря. Місцевий Піросмані десь ще мусить жити в селі - хрест з картинками (за спиною у Штефана намальований олень) з'явився у 2010 р.


А, ну так дорогою на Куликівку минали якесь кафе у Тернавці - і я закричала Міку "Тпррррру!"
До закладу йшли коні.
Ну, не йшли вже насправді - їх несли. Це одна з більш дорослих маланок, відходивши свою святкову вахту, прийшла святкувати на наколядовані кошти. Хлопці тут були вже старші, не школярі. Але ведмедя знову не побачила :о)



Раптове озеро Яз на вершині гори біля Куликівки. Тут навіть сніг був.


У Куликівці раптово знайшлася церква з охоронною табличкою ще радянських часів, але про це теж буде потім на сайті.


А з козами і конями з Тернавки поки все.

http://kamienczanka.livejournal.com/267015.html

Спочатку нагадаю: Красноїльська маланка має бути у Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
А далі вже про сьогодні.



Це було правильне 1 січня. Саме так і починається правильний рік: сонце, коні, Горбова (Horbova). І ще Годинівка (Godinesti)


Дві маланки в один день. При бажанні можна було б пошукати ще кілька, але ми всі після хвороби, з в'ялим, трохи звареним попередньою температурою Грицем в машині - вирішили не форсувати. І так вражень повно. Горбова ніколи не розчаровує.




А це власне і Гриць на маланці. Це його... дайте порахую... напевно, п'ята маланка. Він бачив і Горбову, і Бояни з Припруттям, і Новоселицю, і Красноїльськ. Будьте як Гриць. Він все правильно робить.


Отже, бачили Горбову - їхню над-потужну, розкішну автентичну частину маланки...


І їхню ж переберійно-карнавальну, теж одну з кращих у Чернівецькій області. Троянський кінь з першого кадру - теж їхній.


Ми його спочатку вполювали в Банченах - і подумала, що вау, ні фіга собі Банчени маланкують. Але це була Горбова. Банчени, здається, нецерковні свята не вміють святкувати.


А от сусідня з Горбовою Годинівка вміє. В Годинівці я була до цього один раз - у 2005 році. Думаю, страусів тут вже не вирощують.


А от коні-каюци (калу?) виростають нічогенькі.




І людської праці в них вкладено чимало. Подивіться на одяг!


Так, в Горбовій одяг у маланкарів дуже схожий - та що схожий, ідентичний майже. Ну, сусідні села, от і звички не відрізняються. Поїхала б таки в Байраки - побачила б інші костюми. Думаю, ще побачу.


Ні-ні, я не про такі. Хоча хай собі буде, звісно, ця пекуча каталонська штучка, але на неї подивишся, посмієшся, зробиш кілька кадрів - і підеш.


А ось ЦЕ запам'ятовується назавжди. Енергетика від цієї горбівської маланки валила шалена. Майже як в Красній. Майже.


Так як китайці кажуть, що у них в 2017 році почнеться рік півня - то Горбова на такі звістки реагує відразу кількома курятниками. Ось одна птахоферма...


А ось інша. Ні, цей кадр не дає відчути весь масштаб.


О, так буде правильніше. Ко-ко-ко. дорога моя Горбова, вмієш ти зробити свято і собі, і людям.


А я вмію і покритикувати. Маланкарське флібуст'єрство з кордонами і вициганюванням грошей вже дійшло і в Горбову. Ці діди морози гроші просили ще так, більше для проформи (і пригостили Гриця велиииииикою цукеркою, а він сказав "Дякую!").


А ось це вже був серйозний такий пересувний шлагбаум.


І кілька гривень там таки з автівок брали.
Та навіть і не шкода дати ті кілька гривень, якщо б знати, що вони підуть саме маланкарям. Але ж у натовпі ходив нетверезий "лікар", тикав у нагрудну кишеню халату з літерами "АТО" і просив заплатити. Спекулювати на війні дуже негарно. Не знаю, чи це справді був атовець, чи таки примазався. Не з'ясосувала.


В Горбовій 1 січня нічого не з'ясуєш - там знаєте який шум і крик стоїть? :О) І чуєш цей шум - і душа радіє: маланка йде. Чи їде. Жива. Здорова. Класна!


Супер-класна. Хтось запускав над нею свій Фантом, а ми свій коптер лише даремно у машині прокатали. Я забігалася і забула про нього, а інші і не нагадували. Шкодую трохи. Знімати було що - тим більш з висоти.


Того ж троянського коня. Він дуже майстерно, вміло зроблений - все-таки у Горбовій є майстри із золотими руками.


А яка вірність анатомії! Тут як з кінними статуями, знаєте? там теж завжди у жеребців яйця є. Традиція така у скульпторів.


Півню під хвіст не заглядала :)


Як і щороку, були і платформи більш прості. Ну, магазинні маски, таке. Там ще повний причеп якихось шреків. навіть у цей звіт не потрапили. Не дуже таке люблю, хоча все одно люди старалися і робили свято. Це поважаю.


О, дід-морози рекетири якраз обідають - а повз їде одна з птахоферм.



В Годинівці відразу пощастило натрапити на коней - вийшли на центральну вулицю, потанцювали, пішли в кафе, потанцювали, пішли у бічну вуличку, потанцювали - ну і так далі.


Втішена новою маланкою дуже-дуже. Гарно було видно, як старші маланкарі вчать танцювати нову гвардію. Так дбайливо і терпляче, з повагою. Круто.


Всі фоти з Годинівки - це викрутаси з камерою, аби в кажр не кидалися два прапори, з якими селом ходила годинівецька маланка.


Прапори всі маланки люблять (он там вже зверху був іспанський, ага) - і беруть з собою в похід по селу всі, які трапляться, від радянських ще до рекламних.


А, ну от і видно. Годинівці цього року трапилося два прапори партії регіонів. Я спитала потім місцевого діда мороза: Ну на фіга вам прапори неіснуючої партії? "Яникуович - наш президент!" - відповів він мені. Жартує хлопчина, звісно. Але я навіть жарти про ту тварюку не можу спокійно сприймати. Аж здригаюся вся від відрази навіть від символіки тих бовдурів.


Давайте переб'єм серйозний політичний градус чимось легшим і яскравішим. Ну куди вже яскравіше :)


О який курячий супрематизм із Грицем і бабусею. :)


І в Горбовій, і в Годинівці активну участь у маланкуванні беруть дівчата. Один з танців навіть танцюють з конями саме вони (у Годинівці танцювали дівчата і хлопці, преодягнені на жінок, так що, може. колись то все-таки робили лише перебрані).
Так як я їжджу в Горбову вже багато років, деякі обличчя вже впізнаю.


Ось цей. без шапки- візуально я його ледь не з дитинства пам'ятаю. Його гордість робить цей кадр. Я надивитися не можу на його гордість.


Бо бути в маланці - почесно. Так, уявити собі міських хлопців, які скачуть весь Новий рік у супер-розцяцькованих костюмах важко. Але тут ще живі традиції, вони прекрасні - і я дуже бажаю їм довгого-довгогго життя.



Ах, які чорні брови :) Гарна.


Ще Годинівська маланка. Шкодую, що вона не увійшла до моєї книги "Буковинські маланки".


A propos книги. Взяла з собою два путівничка, сподівалася. що побачу голову сільради і затятого маланкаря Дана Кришмару (не побачила) - але щирість і запал хлопців так мене вразив, зо подарувала місцевому коменданту (калфі?) і ще одному маланкарю. Ну от руки чесалися. Я не можу так розкидатися книжками, мені дали всього 10 авторських примірників, але от був такий порив - і, думаю, він був правильний. Про Горбову у книзі трохи є :).



О, драматичний момент. Гладіатор на троянському коні зустрічає півня.


А це інші курочки.


Один був веселий весь час, інший не посміхався. Посміхатися - правильніше :о)


Подивіться, яка тонка і класна робота!



Горбівська маалнка виходить з бічної вулиці на центральну дорогу. Боже, це такий урочистий і крутий момент. Ні, ви там не були, ви не зрозумієте.



Коні слідують за комендантом. Дуже був серйозний. дорослий і відданий процесу комендант. Зацінила.



А ось і мій малюк. Трохи боявся, виходити перші години дві взагалі не хотів. Потім такий вийшов - тож матиму кілька фоток на пам'ять.


От ще :)



Ця венецыйська панна так до мене причепилася з вимаганнями грошей, що я ледве відбилася. Ну була б з сумкою - дала б кілька гривень, але я вискочила з машини без сумки, лише фот. Де я мала ті купюри взяти? Наступного разу буде наука - розсувати кілька гривень по кишенях.


О. це вона з товаришем ще когось обробляє.


Бачите, яке яйце зніс? Велиииике!




Серйозні такі.


А цей коник знову посміхається. Круто.



Шикарно було, шикарно.


Завтра, сподівааюся, буде ще одна маланка в жж :о)

https://kamienczanka.livejournal.com/266937.html

Спочатку нагадаю: Красноїльська маланка має бути у Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
А далі вже про сьогодні.



Це було правильне 1 січня. Саме так і починається правильний рік: сонце, коні, Горбова (Horbova). І ще Годинівка (Godinesti)


Дві маланки в один день. При бажанні можна було б пошукати ще кілька, але ми всі після хвороби, з в'ялим, трохи звареним попередньою температурою Грицем в машині - вирішили не форсувати. І так вражень повно. Горбова ніколи не розчаровує.




А це власне і Гриць на маланці. Це його... дайте порахую... напевно, п'ята маланка. Він бачив і Горбову, і Бояни з Припруттям, і Новоселицю, і Красноїльськ. Будьте як Гриць. Він все правильно робить.


Отже, бачили Горбову - їхню над-потужну, розкішну автентичну частину маланки...


І їхню ж переберійно-карнавальну, теж одну з кращих у Чернівецькій області. Троянський кінь з першого кадру - теж їхній.


Ми його спочатку вполювали в Банченах - і подумала, що вау, ні фіга собі Банчени маланкують. Але це була Горбова. Банчени, здається, нецерковні свята не вміють святкувати.


А от сусідня з Горбовою Годинівка вміє. В Годинівці я була до цього один раз - у 2005 році. Думаю, страусів тут вже не вирощують.


А от коні-каюци (калу?) виростають нічогенькі.




І людської праці в них вкладено чимало. Подивіться на одяг!


Так, в Горбовій одяг у маланкарів дуже схожий - та що схожий, ідентичний майже. Ну, сусідні села, от і звички не відрізняються. Поїхала б таки в Байраки - побачила б інші костюми. Думаю, ще побачу.


Ні-ні, я не про такі. Хоча хай собі буде, звісно, ця пекуча каталонська штучка, але на неї подивишся, посмієшся, зробиш кілька кадрів - і підеш.


А ось ЦЕ запам'ятовується назавжди. Енергетика від цієї горбівської маланки валила шалена. Майже як в Красній. Майже.


Так як китайці кажуть, що у них в 2017 році почнеться рік півня - то Горбова на такі звістки реагує відразу кількома курятниками. Ось одна птахоферма...


А ось інша. Ні, цей кадр не дає відчути весь масштаб.


О, так буде правильніше. Ко-ко-ко. дорога моя Горбова, вмієш ти зробити свято і собі, і людям.


А я вмію і покритикувати. Маланкарське флібуст'єрство з кордонами і вициганюванням грошей вже дійшло і в Горбову. Ці діди морози гроші просили ще так, більше для проформи (і пригостили Гриця велиииииикою цукеркою, а він сказав "Дякую!").


А ось це вже був серйозний такий пересувний шлагбаум.


І кілька гривень там таки з автівок брали.
Та навіть і не шкода дати ті кілька гривень, якщо б знати, що вони підуть саме маланкарям. Але ж у натовпі ходив нетверезий "лікар", тикав у нагрудну кишеню халату з літерами "АТО" і просив заплатити. Спекулювати на війні дуже негарно. Не знаю, чи це справді був атовець, чи таки примазався. Не з'ясосувала.


В Горбовій 1 січня нічого не з'ясуєш - там знаєте який шум і крик стоїть? :О) І чуєш цей шум - і душа радіє: маланка йде. Чи їде. Жива. Здорова. Класна!


Супер-класна. Хтось запускав над нею свій Фантом, а ми свій коптер лише даремно у машині прокатали. Я забігалася і забула про нього, а інші і не нагадували. Шкодую трохи. Знімати було що - тим більш з висоти.


Того ж троянського коня. Він дуже майстерно, вміло зроблений - все-таки у Горбовій є майстри із золотими руками.


А яка вірність анатомії! Тут як з кінними статуями, знаєте? там теж завжди у жеребців яйця є. Традиція така у скульпторів.


Півню під хвіст не заглядала :)


Як і щороку, були і платформи більш прості. Ну, магазинні маски, таке. Там ще повний причеп якихось шреків. навіть у цей звіт не потрапили. Не дуже таке люблю, хоча все одно люди старалися і робили свято. Це поважаю.


О, дід-морози рекетири якраз обідають - а повз їде одна з птахоферм.



В Годинівці відразу пощастило натрапити на коней - вийшли на центральну вулицю, потанцювали, пішли в кафе, потанцювали, пішли у бічну вуличку, потанцювали - ну і так далі.


Втішена новою маланкою дуже-дуже. Гарно було видно, як старші маланкарі вчать танцювати нову гвардію. Так дбайливо і терпляче, з повагою. Круто.


Всі фоти з Годинівки - це викрутаси з камерою, аби в кажр не кидалися два прапори, з якими селом ходила годинівецька маланка.


Прапори всі маланки люблять (он там вже зверху був іспанський, ага) - і беруть з собою в похід по селу всі, які трапляться, від радянських ще до рекламних.


А, ну от і видно. Годинівці цього року трапилося два прапори партії регіонів. Я спитала потім місцевого діда мороза: Ну на фіга вам прапори неіснуючої партії? "Яникуович - наш президент!" - відповів він мені. Жартує хлопчина, звісно. Але я навіть жарти про ту тварюку не можу спокійно сприймати. Аж здригаюся вся від відрази навіть від символіки тих бовдурів.


Давайте переб'єм серйозний політичний градус чимось легшим і яскравішим. Ну куди вже яскравіше :)


О який курячий супрематизм із Грицем і бабусею. :)


І в Горбовій, і в Годинівці активну участь у маланкуванні беруть дівчата. Один з танців навіть танцюють з конями саме вони (у Годинівці танцювали дівчата і хлопці, преодягнені на жінок, так що, може. колись то все-таки робили лише перебрані).
Так як я їжджу в Горбову вже багато років, деякі обличчя вже впізнаю.


Ось цей. без шапки- візуально я його ледь не з дитинства пам'ятаю. Його гордість робить цей кадр. Я надивитися не можу на його гордість.


Бо бути в маланці - почесно. Так, уявити собі міських хлопців, які скачуть весь Новий рік у супер-розцяцькованих костюмах важко. Але тут ще живі традиції, вони прекрасні - і я дуже бажаю їм довгого-довгогго життя.



Ах, які чорні брови :) Гарна.


Ще Годинівська маланка. Шкодую, що вона не увійшла до моєї книги "Буковинські маланки".


A propos книги. Взяла з собою два путівничка, сподівалася. що побачу голову сільради і затятого маланкаря Дана Кришмару (не побачила) - але щирість і запал хлопців так мене вразив, зо подарувала місцевому коменданту (калфі?) і ще одному маланкарю. Ну от руки чесалися. Я не можу так розкидатися книжками, мені дали всього 10 авторських примірників, але от був такий порив - і, думаю, він був правильний. Про Горбову у книзі трохи є :).



О, драматичний момент. Гладіатор на троянському коні зустрічає півня.


А це інші курочки.


Один був веселий весь час, інший не посміхався. Посміхатися - правильніше :о)


Подивіться, яка тонка і класна робота!



Горбівська маалнка виходить з бічної вулиці на центральну дорогу. Боже, це такий урочистий і крутий момент. Ні, ви там не були, ви не зрозумієте.



Коні слідують за комендантом. Дуже був серйозний. дорослий і відданий процесу комендант. Зацінила.



А ось і мій малюк. Трохи боявся, виходити перші години дві взагалі не хотів. Потім такий вийшов - тож матиму кілька фоток на пам'ять.


От ще :)



Ця венецыйська панна так до мене причепилася з вимаганнями грошей, що я ледве відбилася. Ну була б з сумкою - дала б кілька гривень, але я вискочила з машини без сумки, лише фот. Де я мала ті купюри взяти? Наступного разу буде наука - розсувати кілька гривень по кишенях.


О. це вона з товаришем ще когось обробляє.


Бачите, яке яйце зніс? Велиииике!




Серйозні такі.


А цей коник знову посміхається. Круто.



Шикарно було, шикарно.


Завтра, сподівааюся, буде ще одна маланка в жж :о)

http://kamienczanka.livejournal.com/266937.html

Цій моїй традиції вже 10 років, перший ювілей. Вона вже нікого не цікавить, але вона - моя традиція. Тому - знову підбірка старих поштових новорічних листівок сторічної давнини.


І сама дивна відразу тут, на головній. А під катом першою ж буде листівка для людей з важкою депресією. Далі - як завжди: свині, жінки, сніг і солдати. Бо тоді теж йшла війна.







Для веселого настрою і фонтана радощів. Саме те, так.


Польовий варіант діда мороза.


Mozart in the Jungle, сезон 1917.


За великим рахунком, нічого в новорічних листівках-1917 особливо не змінилося.


Діти, омела, квіти, свині, гриби - все, як вже років 10 тут в цей день.


Єдине, що правда нове - мода. Спідниці нарешті відкривають хоча б частину жіночих ніг. Де й поділися корсети, турнюри і криноліни. Чоловічого крою майже жакет, кармани в спідниці - жити і рухатися стає комфортніше.


То був малюнок - а ось і фото. Ноги! Ноги!


Поздоровте знайомих алхіміків.


З сніговиками теж все по-різному. Часом добре, часом ні.


Незаконне озброєне (з гарматою ж) бандформування розіп'яло білого хлопчика сніговика.


Святкове пограбування по-голандськи.


Здається, за декаду це перша італійська листівка в цій серії. І відразу от така, середньовічно-манускриптно-мистецька. Дольче-габбанівська.


Ще італійці, але тут вони не зовсім по-чесному: це не новорічна, а різдвяна листівка. Дівчинці можна позаздрити: під ялинкою справді круті подарунки. І ялинка симпатична. І метраж дозволяє поставити клавесин і повісити одиноку криву картинку на стіну.


Зимова німецька галантність.


І як вже мова про кохання...


Амур на махаонових крильцях з завбачливо повішаним на причинне місце сагайдаком (чи колчаном, як правильно?) з'єднує спокійну красуню і солдата. Французи? Точно французи. В них листівки були найбільш патріотичними і мілітаристськими. Нижче ще будуть цьому докази.


Мені здається, це вони ж, тільки вже абияк прифотошоплені до карети.


І не просто докази - цілі серії доказів.


Ага. Не здивуюся, що таких варіацій було з півдесятка.


Вони, не вони? Жінки всі в рожевому, чоловіки всі у формі. Тому на одне обличчя.


Ще один дебют після італійського - ізраільський. Цих теж є ціла серія (показую лише одну) - і з новорічного тут власне лише напис "Щасливого нового року". Ілюстрації до Вітхого Заповіту.



Миле дитя у кошику - і напис "Фурія" нижче босої ніжки. Ну, може, потім це і була фурія.



Досягнень прогресу багато не знайшлося - все те саме: автівки і повітряні кулі. Навіть телефон не трапився ні один.


Та й кулі переважно намальовані.


Пробки повибивало.


О, вічний сюжет про календар. Цілуються, щоправда, вже 2 січня. Ух як неканонічно.


Німці. Сентиментальні, як то прийнято у німців.



О, улюблений мій пластиліновий геній - маестро Мастроянні все ще творив. Деякі листівки вже були і раніше, деякі сюжети нові. Завжди радію, коли бачу похмурі роботи дуже веселого в житті скульптора, який у 1917 році був в самому розпалі своєї кар'єри (1876-1962). Кому ліниво ритися у мене по жж про нього, можуть почитати ось тут мою статтю.


Це вже було, ага. Перевипуск старого сюжету. Нормальний для Доменыко Мастроянны ейджизм.


От цієї дружби народів раніше точно не бачила. Індіанець, негр, хтось з виразно східними очима летять кудись на напів-людині - напіваероплані. Мирного всесвіту якби бажає нам майстер Домініко, але цей аероплан цілком може виявитися якимось ліфтом у Валгаллу для померлих героїв. Він любив такі драстичні речі.


Ще один вкрай сумнівний для новорічної листівки сюжет - але це вона, новорічна листівка.




Ніжність, сама ніжність: немовля в пелюшках і милі свині. Дарую ідею всім дитячим фотографам країни.


Свинопас у коротких штанцях.


Майже-снігуронька і дуже гарна упряж у паця. Перші були французи, зараз німецькі свині,


Ще німецькі...


А от і угорські. Пішла з сидінням на унітаз у свинарник і вкрала собі пацятко.


Це на випадок, якщо ви не знаєте чим зайнятися у новорічну ніч.


Ще варіант.


Сніжки. Креативно насправді, нечастий сюжет.


Квіти і янголята. Таке посилали жінкам.


Ну... еее... теж креативно певним чином. Слон. Раптом.


Скажіть, скажіть? Після французів німецькі листівки - це як домашні тапки після шпильок.


І знову французи. Знову мода.


В мене теж вже був окремий пост про новорічну сепію - от вона і її трансформації у 1917 році (насправді у 1916-му, листівки ж видавали заздалегідь).


Це взагалі вже якийсь передвісник двадцятих - про те. що листівка з десятих, нагадують взуття і ваза.



І війна.


Поздоровдення на кулях.


Хоча так, мілітаризованих картинок тоді було багато і у німців, і у всіх країн, котрі брали участь у Першій світовій.


Діва Германія. По Рейну часто такі стоять у вигляді скульптур.


Цікаво, як покупці вибирали собі сюжети? Хто брав нейтральних дітей -


а хто дітей, але вже з полями битви і окопами?





І хто купував ось такі, відверто пропагандистські новорічні листівки?


Або такі, окопні і задумливі?



О, знову наш знайомий у касці. тільки вже без рожевої мадемуазель.




Лаконічно. Головна прикраса листівки - шрифт.


Тут зі шрифтом не так пощастило.


Гілочки. Мило.


О, такого раніше теж не було - листівка із власною фотографією.



Саморобна листівка.


Ну нарешті, перша листівка з шампанським.


Типово російська листівка.


Мінімалізм.


Бачили вже подібне у 1915 і 1916 рр.


Напевно, приємна на доторк.


Ця теж.


Трохи фольклору в підбірку.


Малозрозуміло, що тут святкового.

Чомусь в голові асоціації з Філдінгом.


Як завжди, є листівка-календарик.


О, майже за китайським календарем.


Чехи, напевно. Симпатично.


Східний сувенір, пише. Що тут східного?



Знову патріотичні французи.



Конюшини і цифри. Зате відразу зрозуміло, який рік.




І поки все.


З новим 1916 роком!
З Новим 1915 роком!
З Новим 1914 роком!
З новим 1913 роком!
З новим 1912 роком!
З Новим 1911 роком
З Новим 1910 роком!
З Новим 1909 роком!
З Новим 1908 роком!
З Новим 1907 роком!

http://kamienczanka.livejournal.com/266620.html

27 грудня 2016 р. у мене був день-дежа вю.
Було так само сонячно, як і 27.12.2015 (правда, до +20 було дуже далеко), знову була Сучава, знову був Ашан перед від'їздом - і знову був парад маланок "Dupa datina strabuna”
Але цього року на ньому були красняни. І дежа вю було дивним до фантасмагоричності.




О, до речі, під час презентації мого путівничка "Буковинські маланки" у Тернополі мене багато запитували про козу. На Північній, нашій Буковині коза - нечастий гість. Ропча, Тернавка, може, ще кілька сіл. А от на Сучавщині, тобто на Південній Буковині кіз просто повно. Є коні. є ведмеді - і масово є кози.




Цього року мені пощастило потрапити на парад з родиною Сергія Осачука, давнього і доброго знайомого, почесного консула Австрії у Чернівцях. Родина Сергія була на параді вперше - і їм дуже сподобалося. Мені теж, хоча й мені здається. що чернівецькі маланка-фести масштабніші - можливо, за рахунок маси машин-платформ.


В Сучаві ж дотримуються букви назви дійства - і нічого сучасного на параді маланок немає. Автентика.



І вона прекрасна, безумовно.


Більшість румунських маланкарів я пам'ятала за фестивалем-2015, але з задоволенням подивилася на них знову.


Тим більш, були і новинки у програмі. Парад відкривав сам Штефан чел Маре, Стефан Великий, найзнаменитіший молодовський правитель і сучавська ікона та it-man. За його часів Сучава була столицею. Вагома причина для ностальгії - і вусатих бюстів з короною майже у кожному буковинському селі.


Ну і новинка № 2 - фестиваль став міжнародним, бо на дійство прибули українські маланки.


Попереду тяглася і тяглася делегація з Красної - з всіма п'ятьма видами солом'яних та очеретяних ведмедыв, з циганами на всяк смак, з дідом і бабою...


За Красноїльськом тихенько йшли Вашківці. На виступі вони заспівали пісню про козу і розкланялися, попередньо запросивши сучавських бонз до себе на свято 14 січня. Ох, Вашківці, ви це серйозно? Румуни не дивляться ваш телевізор, тому ваш гумор швидше про все не зрозуміють. Ні Дзідзя, ні Лісапетного батальону, ні русской баньки, ні того гівняного зеленського кварталу у румунів нема. Над чим сміятися будуть?


Українці не лише йшли у колоні -


- українці потім ще й парад приймали біля примарії. Прибув Іван Мунтян та купа інших чиновників високого рангу.


Але офіціоз ніколи нікого не цікавить - і це правильно.
Давайте до параду повернемося.



Або навіть до підготовки до нього.


Коли я дійшла до стадіону "Арена" (саме звідти починався парад-2015), то трохи налякалася. Жодного маланкаря в полі зору, ніде. Невже відмінили?
Пішла наобум ще кілька кварталів вперед - і таки знайшла, що шукала.


Гучне клацання батогів-гарапників чути було за кілька сотень метрів, напевно.


Перше, що побачила, - коні.


Друге - Красна.


І знову я гостро, так гостро відчула, що немає у мене жодних шансів стати якимось маланко-експертом. Експерти повинні бачити багато всього. В моєму випадку це неможливо. Коли я чую "Урсу", коли я бачу цих ведмедів, цих циганів, щось падає всередині у якусь безодню, у космос. Господи, як же я їх люблю. Нуль шансів поїхати 14 січня 2017, 2018, 2019 та якого завгодно року кудись на НОВУ маланку. В Подвірне чи Мигове, в Берегомет чи Брусницю.


Я люблю маланку як явище, всю, але так, як я люблю краснянську, красноїльську, я не люблю жодне інше дійство. Це могутня підзарядка на рік, без неї буде зовсім погано.


Так що от такі паради - вони мені корисні. Там відразу багато що можна подивитися.


О, чергова румунська коза.


Більшість, звісно, отакі, дерев'яні, з клацаючою щелепою.


Ось які були цьогоріч воли - з короваями та рушниками на рогах. Дуже симпатичні і тяжко сумирні.


Як на будь-якому параді, хоч це кельнський карнавал, а хоч паради крампусів у Австрії, важливо правильно вибрати місце.
Бо натовпи чомусь найбільше люблять точки старту і фінішу. Особливо - точку фінішу.


Ось так бачили маланкарів ті, хто прийшов під сучавський палац культури (так звану Еспланаду).


І ось так - хто чекав на колону в інших місцях. Машрут ходи - кілька км, місць було достатньо, але всі чомусь прйишли на Еспланаду.


Може, тому що там глінтвейн?


Так. Я хочу, щоб цей пост був не лише про картинки. а й про дві важливі речі.


Перша така.
Красна, я вас люблю, але ваші виступи ЗАВЖДИ дуже затягнуті. Всі інші маланкарські колективи відстрілювалися за 3-5 хвилин, ви виступали понад півгодини. Так не можна! Так, ви показали весь ритуал від А до Я, але публіку треба залишати трохи голодною. Дівчатка з віниками, дуууже довгі уратури, трохи бедламу на танці ведмедів - це все можна і варто скоротити. Це піде лише на користь - і вам,і глядачам.


Просто як тільки ви покинули площу перед примарією, весь політ-бомонд як вітром здуло - неначе всім скопом у туалет побігли. На інших маланкарів їх вже не вистачило. ті танцювали перед пустими сходами. Ну, якось воно так...



А тепер друга важлива річ.
Істина, котрою починатиму всі пости найближчий місяць: Красноїльська маланка мусить бути у Списку нематеріальної спадщини людства ЮНЕСКО. Все пізнається у порівнянні. Я бачила маланки Сучавщини самі по собі, я сім разів бачила маланку в Красній, але треба було поставити їх пліч-о-пліч на сьогоднішньому сучавському параді маланок, щоб відчути всю різницю. Вона там мусить бути. Самі краснянито робити навряд чи будуть - тут повинна докласти зусиль вся область. Тим більш, є люди, котрі зробили гарну і успішну заявку - і Резиденція вже шостий рік у Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.


Бо таки так, південно-буковинська маланка дуже схожа на північно-буковинську. Ведмеді є? Є.


Бубнів, щоправда, менше у нас - і дуже багато у них. Але в нас зате є цілі оркестри.



Коза, дід, баба є? Є.


О яка коза симпатична.


Воїни різного штибу є? І там, і там є. І не лише у нас люблять дзеркальця, брязкальця і пайєтки.


О, полюбуйтеся (кадр для порівняння).


Або ось - і ось.


Коні? Ну само собою.


Ооооо, яка краса. Наші вміють майже так само.


Коротше. Кожна маланка має свої особливості - і тим унікальна. Але лише порівнявши багато маланок і краснян, розумієш, які ж вони ней-мо-вір-ні.



І прпобачаєш навіть їхню велику любов до новорічного дощика - хай вже, як так подобається. Але вони - вони інші, крутіші, класніші. Справжні.


Зовні ж румуни від нас не дуже відрізняються - переважно теж похмурі і набурмосені. От як ця розцяцькована коза. Мужик, ти на святі, ти і є свято - радій! Не у всіх це виходить.


А тепер невдалий кадр, але про посмішку. Красняни тим живуть. Вони вкладають у свою маланку стільки емоцій, що просто неможливо не піддатися їхньому магнетизму.


Одне селище - чотири кута, п'ять неймовірних маланок. Їм треба, ТРЕБА у Список нематеріальної спадщини - він не дасть навітьшансу скурвитися і перетворитися з ритуалу на шоу.
Мені це здається дуже важливим.

Ну добре, ще картинки з параду.

Коники.


Бубни, дід і баба.


Прекрасні ці монстри ще раз.


А це маска одного з них. Іграшка і дитяча діадема, помітили? Дивно :)) Хіба маленкьа доня попросила таке вдягнути.


Смерть кози по-буковинськи.


Чудова перука з кукурудзяного листя. Бароко таке сільське.




Така от майже-маланка.



О, ці теж досить дикі були, але не як Красна.


Так як я пройшла весь парад від початку до кінця, я бачила, як люди реагували на Красноїльськ. Люди реагували огого як. Такого Сучава ще не бачила.
Навіть якась гордість розпирала, хоча я на неї права і не маю.


Під час ведмежих привалів багато хто кидався допомогти - думали, хлопцям стало зле. Цигани заспокоювали - все ок, так треба.


Треба буде завтра погуглити, що там місцева преса пише про дійство і наших.


На цьому слова закінчуються, далі просто картинки.


І кокарди.



Цього хлопчика я минулого року теж фотографувала.


Краснянські королі і королеви.


І сучавський король. У однині.


Трембітарі. Цього разу затягали не "Урсу", а щось інше. А одна з маланкарських груп - ну от чесно - йшла під щось українсько-народне.


Отака має бути коза.


А цей все так само журиться.


Бубни і бахрома. Великий Кучурів, привіт.


Це не зовсім справжня маланка, це фольклорний колектив з Сучави. Надяскраві.



На фото не дуже помітно, але три царі їхали на товстоногих кониках. Ну дуже товстоногих.


Знову бляшані майже-трембіти.


Такі маски в нас на Покутті теж роблять. І на Вінниччині.



Українська делегація на параді.


Відпочинок після ходи і перед виступом.


Бики з калачами.


Оооо, а ці вояки вже не просто бароко, це вже зріле таке рококо.


Вітер, котрий зривав голови половині Західної України, в Сучаві був не надто злим.


Ну і все, нарешті остання картинка.
Красноїльська маланка має бути у списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО.

http://kamienczanka.livejournal.com/266434.html

Попереду в нас що? Січень! Маланки. Їх багато - і щоб розібратися, коли куди їхати, я написала невеликий путівник, а чернівецьке видавництво "Книги-ХХІ" його опублікувало. Книгу я ще не бачила, в киян пальма першості: путівничок вже їде на VII Київську міжнародну книжкову виставку, яка проходитиме 15-18 грудня в Українському Домі на Європейській площі (Хрещатик, 2). Чернівецька презентація книги - у Целанівському центрі 22 грудня (о 18-30). Моїх фотографій Вашковецької маланки видалося замало (я взагалі до Вашківців ставлюся дещо скептично), тому у книзі є кілька світлин Maxym Kozmenko. Путівник можна погортати на сайті видавництва: http://books-xxi.com.ua/products/bukovinski-malanki

Дуже великі питання до редактора Миколи Антофійчука (фактологічні, стилістичні, пунктуаційні ляпи), але я реаліст - хто зараз читає, все одно всі лише дивляться картинки.

http://kamienczanka.livejournal.com/266007.html

Тут лінки на кілька моїх свіжих фото-статей:


Земля в ілюмінаторі: 25 картинок, зроблених мною з вікон літаків.





Небо для чайників: 17 порад, як літати дешевше.

і ще одна:


20 каньйонів Поділля

http://kamienczanka.livejournal.com/265923.html

"Осінь весільна" у чернівецькому скансені (а.к.а. обласному музеї народної архітектури та побуту) відбувалася не вперше (вдруге?), але я там була вперше - і мені сподобалося практично все. І то сильно.




Навіть не дивлячись на жахливу погоду. Все було добре. Наступного року - вже знаю - приїду знову. Воно того варто.


Цей жовтень скупий на сонце, але щедрий на тумани і дощі. Фестиваль було заплановано на найзолотішу пору, але погода крутила мокрі дулі у небі над музеєм.


Першою датою було 16 жовтня. Прогноз на минулу неділю був настільки ж жахливим, як і погода в той день, тож не зрослося. Перенесли на 22.10, суботу. Синоптики все одно обіцяли мжичку a la листопад і опади.



Відступати керівництву було нікуди, зима за спиною диктувала свої умови. Остаточна дата - 23 жовтня. І фестиваль відбудеться за будь-якої погоди.


І він відбувся - в самий розпал горіння кленів. Ех, на ці клени б трішки сонця - скільки б народу прийшло до музею, але коли неділя, дощ і +9, то бажаючих фестивалити виявилося не надто багато.


Шкода, бо захід був точно вартий візиту. Мені було ну ДУЖЕ цікаво. Плюс ну що зараз може народ погнати на якусь подію? Так можливість наробити красивих фоточок!


В скансені сьогодні було на кого пофотополювати.


Канонічні жовтневі фоти, сонячно-жовті - та будь ласка, навіть за такої погоди. На фото Миколаївська церквиця з Драчинців на Кіцманівщині. Ну, хто у скансені бував, сам знає.


Гриць, приміром, у скансені бував. Разів вже зо п'ять. А ви скільки?


Початок було заявлено о 13-00, але ми хвилин на 10 запізнилися - були неприємні і сумні справи вранці у Кам'янці. Під'їхали - а біля брами вже гуде, вже танцюють.


Всі учасники ще тут, святкова хода ще не почалася. Фух, добре, що встигли.


З боку тролейбусної зупинки йшла колона молодої - Гуцулія, Бесарабія, україномовні регіони Буковини.


З іншого боку повітря дрижало від юнацьких криків. Румунський наречений йшов з таким звуковим супроводом, що ух. Хлопці з прикрашеними хустинками палицями час від часу утворювали коло - і кричали своє "Ура!" тричі, а потім ще по три, і ще.


Ось він, молодий, у брамі скансену. В монохромному костюмі південної Сторожинеччини єдині яскраві плями - пояс та тайстри на плечі. Нє, ну на фоті, зрозуміло, найяскравіше сяють червоні чоботи: подарунок молодого нареченій.


Ну, рушили.


Позірна етнічна сегрегація (румуни наліво, українці направо, ходи одночасно дві на різних алеях музею, і разом їм не йти) - це нічого страшного, так і задумано.


Так як українські весілля я хоч небагато, але бачила, побігла за румунською колоною. Мало бути цікаво.


Було цікаво.



За румунське весілля відповідало кілька колективів - народні артисти з Ропчі на Сторожинеччині...


та народний ансамбль Mugurel будинку культури Нижніх Петрівців того ж району. Сторожинеччино, як же я тебе люблю. Ну, ти в курсі :о)


Українське весілля теж було сплавом з різних ансамблів. Ось ці чарівні гуцулочки - з села Комарів на Кельменеччині. Класне село, цікаве. Була там.


Але головну скрипку грав давним-давно мені знайомий аматорський колектив "Южинецькі молодички".


Де я тільки цих прикольних жінок не бачила - і на полонинській ватрі у Путилі, і тут, у скансені. на "Від Різдва до Йордану". Для румунського молодого вони навіть румунську пісню заспівали: "Buna Sara". В натовпі хтось продзичав: "Яка ж сара. як Буна Зіуа ще?" - і йому відповіли: "Так це вони молодим бажають довгої ночі".


Мені цікаво все: як оперізують рушниками батьків молодого.


Як всім гостям свята чіпляють на груди гілочки вічнозелених рослин (в когось були смерекові, у когось - гілочки туй). Я у захваті - такому ж, як і від коней на красноїльських виходах на полонину. Ніяких аляповатих китайських квітів, котрі так полюбилися гуцулам, все стримано і досить автентично.


Ні, без китайських канцерогенних орхідей все ж не обійшлося на обійсті нареченого: браму прикрасили саме ними. Ну, думаю, це крихітний косяк музейних працівників - і вже наступного року вони таке використовувати не будуть. Хай буде менше квітів, але живих, та хай навіть зовсім без квітів, лише з хвойними гілочками. Це буде стильніше і правильніше.


Костюми! Народний стрій Сторожинеччини - ще один мій фаворит. Мені подобаються і рукава-"кльоші", і відсутність бісерної мегаломанії, притаманної Глибоччині і Хотинщині. Тут все майже так, як було і сто років тому.


І тут мене теж чекали відкриття. Я ж звикла до якої Сторожинеччини - до ось такої, біло-чорної.


А виявляється, вона буває і така.


У дівчат позаду народної артистки є ще більш стриманий за колористикою варіант. Ось такий румунсько-український Дельфт мені подобається. Якби доросла до вишиванки (з тої що була, я давно виросла), хотіла б щось власне таке.


Чоловічий варіант сорочки роздивимся під час чергового "Ура!" від хлопців. Подобається теж.


Дуже хочеться, щоб подібні кадри не сприймалися сепаратизмом. На Буковині живе чимало етнічних румунів та молдованів, вони пишаються своєю нацією і кров'ю, і я не бачу у цьому особливої крамоли (поки Бухарест не заявить права на Північну Буковину, ага. Я в курсі, що він латентно мріє про Romania Mare, але ці мрії не до порівняння з ситуацією на сході України чи навіть на Берегівщині в Закарпатті).


Хай буде той румунський триколор на смушевій шапці молодого. Одружується він все одно з нашою дівчиною.


І якою!
Гарну молоду підібрали, яскраву, харизматичну, статну.


(цей кадр не так про молоду, як про песика, котрий дуже сподівається на шмат ковбаси з весільного столу. Мені картинка дуже подобається: тут власне саме ті пропорції справжнього і бутафорського, котрі я відчувала на святі.


Часом здавалося, я справді на весіллі. Часом розуміла, що все навколо йде за сценарієм.


Я дуже сподіваюся, песикам таки хоч щось потім дісталося. В таку погоду обов'язок кожного - підгодувати тих, кому холодно, мокро, незатишно і голодно.


Ой, треба було про дислокацію сказати. Молодого поселили у хаті середняка. Ну, середній такий клас, коротше :о)


Поруч сумувала хата багача.


А до молодої звідти неблизька дорога. Її садибу привезли колись з села Вікно - і розмістили ближче до вітряків.


Так що було куди сватам ходити.


Спочатку свати молодого несли молодій червоні чобітки...


От якраз у двір заходять.


А вона у них хизувалася-вихвалялася.


Потім у зворотньому напрямку мандрувала сорочка, вишита молодою для молодого.


Все це у супроводі музикантів, звичайно.


А були ще танці з приданим.


І просто танці (вам скульптуру Мухіної "Робітник і селянка" не нагадує трішки?:о)).


І пісні були.


І навіть справжнє весілля.


Южинець не просто свою красуню-українку віддавав за румуна за сценарієм. З Южинця прибули вчорашні молодята: українка Оксана (не помилилася у імені?) та громадянин Сполучених Штатів Джошуа.


Дуже було душевно, весело і класно.



Ми знову не добули до кінця, бо Гриць втомився, сильно капризував, плакав - пішли.



Наступного року постараюся приїхати знову. Сподобалося.

Скансен, спасибі :о)

http://kamienczanka.livejournal.com/265554.html

14 жовтня 2016 р. у Кам'янці-Подільському згадали події жовтня 1990 р. Тоді над міськрадою замайорів жовто-блакитний прапор — це був один з перших випадків, коли синьо-жовтне знамено піднялося над урядовою спорудою на території не (зовсім) Західної України. Прапор було піднято на тодішньій площі В.Леніна (зараз це Майдан Відродження) під час студенських акції революції на граніті.

Захід відзначили польотом повітряної кулі із великим українським прапором — над всім містом. Одним з пасажирів кулі був Володимир Лобашев - один з тих, хто 16 жовтня 1990 р., в радянській ще Україні, підняв над урядовою установою національний прапор. Кулю пілотував син іншого учасника подій (Михайла Аносова) Юрій Аносов, допомагав підготувати кулю до польоту його брат Леонід Аносов з родиною. Прапор в 6 метрів завдовжки пошила дружина пілота Наталія.

Захід мав відбутися 16 жовтня, але прогноз погоди на неділю невтішний. Довелося переносити.


Підготовка велетенського прапора до польоту.


З коптера все видно краще :о)


Володимир Лобашев був одним з тих, хто підняв над Кам'янцем синьо-жовте знамено у жовтні-1990.


Надмухували досить довго. Кулька, котра мала вказувати напрямок вітру, лопла перед самісеньким стартом.


Прапор шили вдома. Вивісили його за вкіно - від четвертого поверху до першого дістав.

Повітроплавець Юрій Мошинський тримає повітряну оболонку, поки у ній позує для кадра 7-річна Софія Чесноковська, дочка прекрасного лучника Ігоря Чесноковського і не менш прекрасної дизайнерки, авторки книги 2016 року "Скриня. Речі сили" Юлії Табенської.

Куля піднімається над Майданом Відродження.


Знизу не традиційне для польотів Старе місто, а центр Кам'янця.


Що для мене було дивно: у коптера є мотор, у кулі немає, але у небі коптер кулю наздогнати не зміг.



Куля пропливла над Новим планом і Руськими фільварками.

http://kamienczanka.livejournal.com/265235.html

Красивий, щасливий, довгий день. Двічі сьогодні 16 повітроплавців виходили на старт, вранці і ввечері. Пощастило бути на обох, а вранці ще й політати з кам'янецьким пілотом Юрієм Мошинським.




Нижче буде 70+ фотографій за 6 жовтня 2016 року. Кулі, кулі, кулі - і місто.


Сьогодні з собою знову були і квадрокоптер. і фотоапарат.


І поки, здається, фотоапарат перемагає. Він в випадках спортивних подій універсальніший, зручніший.


Хоча коптер теж має свої плюси. Спільні старти з висоти пташиного лету сприймаються непогано. Там якась правильна пропорція відстороненості і документальності, фотик більш емоційний. Хоча це все може бути лише моїми додумками.


А ще поблизу куль літали вони. Знаєте ці над-організми з птахів, коли тисячі крилатих малюків створюють щось більше, дивне таке, неначе хтось переливає у небі чорні краплі дивної рідини? Побачити б це зблизька, а не за кілометри.


В 6-45, коли будильник задзвонив, дуже хотілося, щоб на дворі був дощ, шквальний вітер і ще хоч якийсь резон залишитися під теплою ковдрою. Сонце, штиль - та приморозок на траві. У ковдри не було шансу. Ми поїхали на старт.
Тим більше, він був загальний - всі 16 українських куль, які беруть участь у чемпіонаті, разом.


А місце яке для старту вибрали! Скільки я вже тих стартів бачила, а таке гарне місце трапилося вперше. І дуже віддалене від трас: в околицях села Острівчани. Довга-довга дорога полями і затуманеними ярами, діагоналі сонячних променів через листя дерев, флегматичні корови на горбах, переполохані гуси в ставку - поділсьька ідилія. Але на зворотній дорозі Мік таки заблукав. :о)
Ось це місце на фото.

А це інший ракурс на стартовий майданчик.


Мене прикріпили до Юрія Мошинського - класно, ще ніколи з ним не літала. А дехто не лише літав, а й снідав. Кошик витягнули, пальник поставили - тепер треба чекати, поки спортивний директор змагань не замінить червоний прапорець на переносній щоглі на зелений. До того часу надуватися не можна: на чемпіонаті час - теж один з вагомих факторів.


Після брифінгу кам'янецькі пілоти Сергій та Юрій ще раз дивляться на карту, список завдань на політ - і повертаються до своїх повітряних оболонок. Зараз почнеться.


А далі все відбувається дуже швидко.
Тут навіть я на кадрі є - в лівому кутку, біля кошика. Там не роздивитися, але це все одно я :о)


Кам'янчани неначе тримаються осторонь інших учасників, ставлять кулі на деякій відстані від загалу - і це офігенний шанс побачити той самий загал у дуже вигідних ракурсах.


Юрій за пальником. Біля куль весь той вранішній мороз де і подівся. Вдягнула теплу куртку, взяла з собою шапку - а у небі було тепло.


От-от стартанемо. Ми білі з жовто-синімо смугами.


Відірвалися від землі. Тінь від нашої кулі насувається на інші повітряні оболонки.


Це у вас тактичність завалена, а не мій горизонт. Кадр дуже правильно орієнтований щодо поверхні землі - по кулі в небі можна пересвідчитись. Це так, демонстрація кривизни стартового майданчика.


І з перших же секунд у небі спочатку верещиш від щастя, а далі просто не знаєш, куди дивитися, бо гарно - ВСЮДИ. На горизонті взагалі таке, ТАКЕ...



Таке, наприклад. Це зміїться на своїх останніх кілометрах перед Дністром рідний мій Смотрич. Шутнівці, потім довга стріла Цвіклівців, далі Устя - і вже на чернівецькому березі Вороновиця. Висота - 450 метрів. Видно - здається, на 450 кілометрів навколо. Ну добре, на 45. Все одно. Таким цікавим Смотрич я ще не бачила.


А в цей самий час з другого боку кошика показують не менш цікаве і ще більш яскраве (бо не відділене від мене і фотоапарату кілометрами повітря і ранкового туману).

І не забуваємо, що в кошика чотири боки. І з третього вже видно щось таке:

Саме заради таких видів у кошик так мріють потрапити фотографи - хоч професійні, хоч аматори.


Коротше, скажу так. До народження Гриця на всі питання "А страшно літати?" я чесно відповідала: "Ні! Як на балконі постояти". Лячно у небі мені було лише раз, в травні 2009 (чи 2010-го?) року, коли на спортивних змаганнях я потрапила до Романа Савчука під час шквального вітру - і на висоті в 1500 метрів сіла на дно кошика і заплакала, бо думала, що от вона, та мить, коли треба прощатися з життям :о)). Ну так це був Савчук, шквальний вітер і спортивний політ. Всі інші польоти (а у мене їх трохи є) були повністю позбавлені страху.


Але Гриць докорінно змінив не лише моє життя, а й гормональний фон. Я купи речей тепер боюся. Літати часом теж. Останній раз літала в червні 2014 року: спокійний розслаблений туристичний політ на честь знайомства батьків Міка з грицем. Трохи боялася.


Сьогодні страх теж робив кілька спроб мене заатакувати.


Так от: коли наволо таке...


або таке - про страх начисто забуваєш. Відчуваєш лише дикий, велетенський захват і щастя.


Бо небо змінює все - і нас теж трішечки. Туди весь час тягне: як не літаком, то коптером, як не коптером, то на кулі.


Ні, не все у небі так райдужно. Згори ще більше видно, яким потворним, штучним, ненормальним стало Старе місто. І ці неадекватні червоні дахи, і примітивні коробки готелів, всіх цих дарчукових какопатр, і дурнувата кована сова на не менш дурнуватому колі. Потворство не приховати, і це дуже сумно. Напередодні стало відомо, що наш історико-архітектурний заповідник все так само буде очолювати Василь Фенцур. В Старого міста не лишилося шансів на життя. Буде собі котеджне містечко людей з товстими пальцями і шкірою, над яким подекуди стирчатимуть шпилі костельних дзвіниць.


Старе місто такими темпами скоро буде таким же "старим", як і мікрорайон Жовтневий (до речі, його декомунізували чи як?)


Добре, давайте знову про кулі.



Сергій Скалько, один з героїв сьогоднішнього ранку.



На чемпіонаті пілоти ж виконують завдання. Наприклад, під час ранкового польоту потрібно було поцілити міткою в три мішені: одна в селі Смотрич і дві - на Зіньківцях. Ось це мішень з командою обсерверів.


А це Сергій потрапляє міткою в самісеньке яблучко мішені.


Владислав Клименко так влучно потрапив відразу у дві мішені - зіньковецькі. Бачите, яка у нього куля? Схожа на витягнуту краплю. Спортивна. Вони меншого об'єму, більш маневрені.


Для того, щоб потрапитив мішені, пілотам доводиться маневрувати, хитрити, думати, де яка тяга, який вітер - і як накраще підлетіти до потрібної точки.


Часом вони спускаються зовсім низько. З Юрком Мошинським ми сьогодні теж кілька разів летіли низенько-низенько полем. А на фото над-яскрава куля Андрія Отроха. Вона ще багато разів у кадр потрапить: і гарна, і зовсім поруч летіла.


Хоча спочатку нашим небесним сусідом був інший кам'янецький пілот і молодий татусь Сергій Гнап.


А це кадр вже з вечірніх стартів, з коптера. Місце яке, кам'янчани, бачите? Це відразу за Стрімкою Ланню, виїзд на Чернівці. Кілька автівок і один тір таки зупинилися подивитися на небачене видовище: 13 куль піднімаються і відлітають у бік Старого міста.


Так-так, кудись туди. 13, а не 16? Угу. Кам'янецькі екіпажі стартували від цибулівського лісу, а ще хтось летів зі Стоунхеджу (так називають майданчик напроти давно мертвого заводу "Електроприлад").


Бо ввечері у пілотів був шанс самим обирати місце старту. І більшість таки обрала поле біля Смотрича.


Готується до польоту куля київського пілота Пархоменка.


Жовтень вже справді жовтий. З неба всі ті осінні фарюи ще більш помітні.


У мене давно була мрія, пов'язана з повітроплаванням.


Нє, ну я розумію, що майже у кожного є така мрія - і ця мрія це покататися на кулі.
Ні, я мала значно конкретнішу.
Ще на зорі ХХІ століття, в самі перші роки, коли Кам'янець знайомився з кулями, я побачила фотографії недобудованого залізничного мосту в Панівцях з неба. І я дуже хотіла теж побачити ті красені-пілони з висоти.


Хочеш - маєш. Дуже класно, дуже втішена.


Ну і подібні кадри теж тішать - хоча я вже й звикла, що в будь-який момент можу піти політати над Старим містом з коптером. Але там ніякого азарту, бо все залежить від тебе. А от коли ти пасажир повітряної кууууууууулі...


Фортеця і кулі - теж безпрограшна комбінація для людини з фотокамерою.



Та для людини з фотокамерою майже все, що ти бачиш під час польоту, - фотобомба. І так і має бути.


Але я вже чесно не знаю. про що ще розказати.


Що завтра, у п'ятницю, останный день змагань?


Вранці ще відбудеться політ у рамках чемпіонату (якщо погода не стане на заваді) - а увечері вже розпочнеться повітроплавча фієста "Золота омега-2016".


Це вже захід не спортивний, а туристичний. І там вже не буде мішеней і польотів на швидкість.


Зате обов'язково будуть польоти над Старою фортецею.



І старим містом. Воно заоаз дуже-дуже гарне.
Ну, я сама про це писала тут.


На фієсті (з п'ятниці до вечора неділі) літатимуть 15 екіпажів. Дехто зі спортсменів покидає місто, на їхні місця приїдуть інші пілоти: Віктор Негай, Микола Рубель, Віктор Якимець та інші.


Політ - це суцільне задоволення, і він не може бути дешевим.


Цьогорічна ціна - 2200 гривень з людини. Це дешевше за польоти на Київщині, та й на Кам'янеччині поза фестивалем.


Треба пам'ятати, що над кожним польотом працює ціла команда людей: це і пілот, і його асистенти, котрі допомагають надувати кулю та складати її після приземлення, і водій позашляховика (сідають кулі частов полях, туди на звичній машині дістатися важко).


Про всі-всі деталі польотів можна прочитати або запитати ось тут. Або тут.


А я тим часом ще потішуся фотографією мосту в Панівцях.


Далі, напевно. будуть просто картинки без довгих коментарів.


О, цю прокоментую. Це місце щороку лапає тисячі промінчиків ненависті від кам'янчан. Довжоцький спиртзавод хоч і має довгу історію (збудований як завод "Монополь" ще за царату), зараз перетворився на головне джерело смороду в місті. Весною цвітуть і тхнуть його бардополя, восени річечка Дібруха несе у Смотрич каламутні аж білі води, від яких разить тухлою капустою. Скільки разів вже намагалися цю оазу смороду прикрити, та влада вужем в'ється і торочить щось про 200 робочих місць. А що не крутий фестиваль чи день міста у Кам'янці - так то бардополя грають першу скрипку, то Дібруха відлякує туристів. У містян давно є прикмета: запахло бардополями - буде дощ. Завжди справджується.



Андрій Отрох.


Ранковий старт.


Він же.


О, і знову він :о)


Приватний парадіз під Кам'янцем.


Ох, як класно з боку Острівчан виглядають Шутнівці. Треба буде там якось політати.


Грибочки. Флюоресцентно-прекрасні.


Ще раз Смотрич і Дністер.


Майже все місто. Рідні хати в кадр не потрапили.


Майже те саме. тільки менше куль. Знову без рідних хат.


Вечірній старт і автівки раптових гялдачів. Наша тойота одиноко стоїть посеред поля.


Все, закінчилися картинки.

http://kamienczanka.livejournal.com/265152.html