Місто огорнула темрява… усе навкруги поглинув Бог Сну – Морфей… Лиш де-не-де лунав гавкіт собак, які старанно виконували свій обов'язок – захищали господарів від небажаних гостей.
Однією з вулиць цього міста йшла жінка, на перший погляд дуже успішна, порядна, гарно, зі смаком одягнена, охайна, гарно причесана, нафарбована… Але під всім цим ховався смуток, який якнайкраще видавався через її красиві зелені очі, які не відривались від землі.
Жінка не знала, котра година, скільки вона вже блукає вулицями, і куди її приведе та чи інша дорога. Вона все думала й думала, прокручуючи минаючий день у своїй голові, не відволікаючись ні на перехожих, яких ставало все менше, ні на транспорт, який ревів як звір загнаний у пастку, ні на крамнички, кафетерії, салони, перукарні тощо, які виблискували своїми вивісками у темряві, привертаючи тим самим увагу людей… На все це їй було байдуже.
«… Навіщо? Навіщо я це зробила? - крізь сльози, сама собі ледве промовила жінка. – Адже ж я зовсім не погана людина… Я ніколи нікого не намагаюсь скривдити…. Але зараз… Зараз я відчуваю себе нікчемною,… гидкою,… моя душа спотворена… Відтепер я не можу називати себе нормальною істотою, яка має право на життя… Як я себе ненавиджу за це!!!»
З цими словами жінка впала на коліна на холодну землю, взяла в свої гарні, ухоже ні руки не менш гарне обличчя, і гірко заплакала. Сльози стікали по її обличчю неспинним ручаєм, як вода з водопаду. Від болю її серце стискувалось все більше й більше, вона голосила все сильніше й сильніше, плач перетворювався на істеричне ридання. Їй хотілось померти…
Тією вуличкою йшов чоловік, який повертався з роботи зі зміни. Підходячи все ближче, він не міг зрозуміти що то за галас. Та коли підійшов, побачив цю жінку. Він нахилився до жінки, обійняв за плечі, намагаючись заспокоїти.
Коли вона врешті решт трохи заспокоїлась, чоловік підняв голову, й запитав що трапилось. Жінка підвела обличчя, поглянула у блакитні очі чоловіка, трохи затримала на них свій погляд, і зі словами «я позбавила життя крихітну людинку» впала на землю, і заплакала ще сильніше.
...by I'm
