Синтия все записи автора ЯК ДЖОН ЗАГРУЗ В УКРАЇНСЬКОМУ СЛЕНГУ
Олег Чорногуз, "Українська газета", 16.10.2003


Майбутній український інвестор з Великобританії Джон Джонсон, перед тим як приїхати до нас, закінчив шестимісячні курси для вивчення української мови в лондонському "Бізнес-центрі". Там він добре засвоїв кілька українських слів і навіть фраз. Найкраще запам'яталися йому такі повсякденні слова, як "добридень", "будь ласка", "ласкаво просимо", "дякую", "добраніч"... Запали в Джонсонову пам'ять і фразеологічні синоніми, такі, як "на все добре", "до зустрічі" чи й просто "зустрінемося".


Філологічно озброєний до зубів, як здавалося Джону Джонсону, він прибув до столиці України - Києва. Оселився у столичному "Прем'єр-готелі" і перше, що зробив, - це вийшов до обслуги ресторану "Імперіал".

Саме тут він збирався засвоїти свої практичні уроки з української.

Хвилин зо п'ять нібито вивчаючи інтер'єр закладу, він насправді прислухався до мови ресторанної обслуги, і, на свій подив, упіймав себе на тому, що нічогісінько з почутого не розуміє, говір метрдотеля й офіціанток досить віддалено нагадував ту мову, яку він вивчав у лондонському "Бізнес-центрі". Те ж саме підтвердили і його європейські колеги з Парижа, Стокгольма, Цюріха та Рима, до яких він підсів. Усі дійшли однаковісінького висновку, що це не що інше, як український діалект або типовий для багатьох європейських держав столичний сленг.

Після двох днів адаптації й відпочинку на дніпровських мальовничих схилах з їхніми річковими ресторанами Джон Джонсон, відповідно до протоколу, був запрошений на аудієнцію до першого віце-прем'єра й міністра фінансів. Рівно через хвилин п'ять він відчув нагальну потребу в перекладачеві, бо високий державний чиновник теж, як і ресторанна обслуга "Імперіалу", розмовляв тим же сленгом чи діалектом української. Принаймні з того, що говорив пан віце-прем'єр, Джон Джонсон нічого не второпав. Перекладач виявився неабияким мастаком і перекладав той сленг такою вишуканою англійською мовою, що Джону Джонсону здалося, що перед ним сидить сам Чарльз Діккенс чи лорд Байрон. Але яким було його здивування, коли Джон Джонсон і тут відчув, що він зовсім не розуміє української. Жодного слова. Навіть прощаючись, він все-таки вимовив "дякую" і у відповідь чекав знайоме йому з "Бізнес-центру" - "будь ласка", але почув сленгове - "пужалуста".

Того ж дня, по обіді, Джона Джонсона прийняв і сам президент держави. Отут, подумав Джон Джонсон, я покажу главі європейської країни, що ми, бізнесмени, не падали малими головами на підлогу і не всіх нас виховували довготелесі гувернантки. Президент увійшов до свого кабінету усміхнений і гостинний. Уже з самого початку Джонсону видалося, що він теж нічого не зрозумів з того, що сказав глава держави:

- Ну, здрастє! - і потис Джону Джонсону руку.

До їхньої розмови підключився і міністр фінансів, якого з такої нагоди до себе в кабінет запросив президент.

Президент, як і міністр фінансів, дуже дякували Джону Джонсону за його благородну місію в європейську Державу Україну, запевняли, що тут буде все "окей". І навіть гарантували йому якусь "кришу" над його, Джона Джонсоновою, головою. У його голову зовсім не вкладалося це слово - "криша". Він навіть подумував, чи в нього дах не поїхав... Тільки після перекладу українським Байроном і досить таки довгим поясненням Джон зрозумів, що слово "криша" за наукою лондонського "Бізнес-центру" означає "дах".

Повністю розчарований і пригнічений, Джон Джонсон повернувся до "Прем'єр-готелю", трохи відпочив і надвечір вийшов на Хрещатик.

Спочатку він кинувся до кіосків з написом "ПРЕССА". Купив більш ніж чортову дюжину українських часописів і помчав назад до себе в номер, щоб хоча б у такий спосіб перевірити свої лондонські знання. Яким же було його розчарування, коли він одразу ж помітив, що всі ці "українські газети" написані теж сленгом або діалектом української мови. Тим самим, яким з ним розмовляли президент і віце-прем'єр, він же міністр фінансів. Джон Джонсон не повірив очам своїм, але, будучи впертим, як кожен бізнесмен, ще раз спустився донизу і поцікавився у швейцара, де тут найближча українська книгарня. Той відповів, що такої у столиці України він навряд чи знайде, але може спробувати завернути за ріг.

Джон Джонсон так і зробив. Молоденька продавщиця, схожа на "міс-Україну", яка розмовляла, як і президент держави, - сленгом, люб'язно підвела його до стелажів і запропонувала два найновіші бестселери у суперобкладинках. Джонсон відповів їй такою ж люб'язністю, розрахувався і помчав назад до себе в номер, не чекаючи навіть ліфта.

У своєму люксі він упав у м'який фотель і по складах прочитав назви бестселерів: "Мат по-московському" і "Бандитизм по-Санкт-Петербурзькому".

Після прочитаного у нього з'явилася перша негарна підозра: його в лондонському "Бізнес-центрі" ОБДУРИЛИ. Джон Джонсон для чогось подивився довкола себе і вголос сказав:

- Гроші викинуті на вітер! Я їм цього не прощу. У мене цей номер не пройде!

Відтак кинув об підлогу бестселери, тиснені золотом, і спересердя увімкнув телевізор. На всіх каналах українського телебачення розмовляли тим же сленгом, що й президент. Хотілося почути бодай слово, яке він засвоїв у Лондоні, але за вечір так жодного й не почув. Естрада вистрибувала і виспівувала "на тому ж діалекті. Жартували так само і говорили тією ж не зрозумілою для, Джона Джонсона чи то мовою, чи то діалектом. Джон Джонсон зупинив свій прискіпливий погляд на якійсь карикатурній дамі в береті, в шубі й на тонесеньких ніжках з величезними, наче надутими насосом, грудьми. Вона несамовито співала і підстрибувала. Від того співу у нього аж розболілась голова. У своєму житті Джон Джонсон бачив багато дечого, але з таким "дивом" зустрівся уперше. Потім зі слів дами (оскільки Джон Джонсон уже почав звикати до діалекту) він зрозумів, що вона нібито зайшла у сад. Там сіла, черв'ячків поїла і далі "пошла". Два слова - "черв'яків поїла", що їх вимовила дама в береті, Джону Джонсону здалися знайомими. З решти він нічого не зрозумів, хоч як напружувався. Від того всього в нього запаморочилась голова. Він вимкнув телевізор, який тут чомусь називали "тєліком". Перекладачку, яку він запросив до себе в номер, чомусь називали "тьолкой". Це загадкове слово він почув від одного з метрдотелів, коли піднімався до себе в номер. Той сказав: "А нічаво тьолка!".

Джон Джонсон про всяк випадок ковтнув по пігулці баралгіну від голови та валідолу від серця і в розпачі від такого отупіння й розчарування дійшов до єдино можливого висновку: у лондонському "Бізнес-центрі" засіла група шахраїв від науки і в такий спосіб заробляє гроші, обшахровуючи на мові європейських інвесторів. Він вирішив покласти цьому край - сів за стіл і чистою англійською мовою написав листа до лондонського "Бізнес-центру", в якому вимагав повернути йому викинуті на вітер гроші та ще й заплатити компенсацію за глузування з його особи і завдані йому неабиякі морально-матеріальні збитки. З аналогічними заявами він звернувся і до Вищого лондонського суду, палати лордів та Скотланд-Ярду. Останній інстанції повідомляв, що подібні "Бізнес-центри" зареєстровані в Парижі, Римі, Стокгольмі, Брюсселі, Страсбурзі, Цюріху і ще в багатьох столичних і промислових центрах Європи. Він вимагав негайного розслідування і закриття цих "Центрів", а шахраїв запроторити за ґрати. Звичайно, на законній підставі відповідно до статей кримінальних кодексів їхніх країн.

Повернувшись до рідного Лондона, Джон Джонсон, перш за все, завітав до "Бізнес-центру". Тим його заяву знайшли безпідставною, запевнивши бізнесмена-інвестора, що вони навчали його справді української мови. Те ж саме заявили йому й в інших установах, куди ще з Києва звертався зі своїми скаргами Джон Джонсон.

Усі установи наче змовилися і теж назвали його скарги необґрунтованими, посилаючись на переконливі докази вчених Оксфордського університету. У своїх редакційних висновках професура писала, що Джон Джонсон у "Бізнес-центрі" й справді вивчав українську мову.

Джон Джонсон впав у глибоку депресію, що межувала з комою. Вивів його з тієї депресії тільки десь через місяць видатний учений - академік трьох світових університетів Чарльз Нотергальм. Він досить чітко й аргументовано пояснив Джону Джонсону, що не мова випускника лондонського "Бізнес-центру" є діалектом чи сленгом, а зовсім навпаки; мова невідомої дами у береті та українського президента і його віце-прем'єра є сленгом, або українською мовою кажучи - суржиком. Пояснюється все це дуже просто, стверджував учений зі світовим іменем: у всіх вчорашніх колоніях раби і більшість аборигенів і досі перелякано розмовляють мовою метрополії. Україна не є винятком.




http://www.novamova.iatp.org.ua/htm/04/36.htm
Синтия