Полностью это чудо можно прочитать вот здесь, а в сообщество одну сказочку только помещу:)

Звуки й голоси

— На межі сну, Ведмедику, можна уявити все, що схочеш, і все, що уявив, буде як живе. І вже тоді...
— Ну!
— Вже тоді...
— Та кажи ж-бо!
— І вже тоді... почуєш звуки й голоси. — Їжачок дививсь на Ведмедика великими круглими очима, неначе цієї миті, оце просто зараз, збагнув щось найвагоміше.
— І кого ти чув? — пошепки спитав Ведмедик.
— Сьогодні?
— Еге.
— Щиглика, — сказав Їжачок.
— А вчора?
— Жабку.
— А що вона сказала?..
— Вона — співала. — І Їжачок заплющив очі.
— Ти її і тепер чуєш?
— Чую, — сказав Їжачок із закритими очима.
— Давай-но я теж заплющу очі. — Ведмедик заплющився і став коло Їжачка, щоб теж чути.
— Чуєш? — спитав Їжачок.
— Ні, — сказав Ведмедик.
— Ти так, куняй помаленьку.
— Треба влягтися, — сказав Ведмедик. І ліг.
— А я — біля тебе. — Їжачок сів поряд. Тільки уяви: вона сидить і співає.
— Уявив.
— А тепер... Чуєш? — І Їжачок, наче диригент, змахнув лапою. — Заспівала!
— Не чую, — сказав Ведмедик. — Сидить, вибалушила очі і мовчить.
— Поговори з нею, — сказав Їжачок. — Зацікав.
— Як?
— Скажи: «Ми з Їжачком із далекого лісу прийшли на Ваш концерт».
Ведмедик поворушив губами.
— Сказав.
— Ну?
— Мовчить.
— Чекай, — сказав Їжачок. — Давай ти сядеш, а я ляжу. Та-ак.- І він забубонів щось, вмощуючись поряд з Ведмедиком у траві.
А день розквітав, і висока струнка осінь блукала поміж соснами і кружляла у зсохлому листі.
Ведмедик давно розплющив очі і тепер бачив руді дерева, вітер, що бгав калюжу, а Їжачок усе мурмотів і шепотів, лежачи поряд у траві.
— Послухай, Їжачку, — сказав Ведмедик, — нащо нам та жабка, га? Ходімо назбираємо грибів, підсмажимо! А я для тебе яблучко сховав.
— Ні, — не відкриваючи очей, сказав Їжачок. — Вона співатиме.
— Ну й співатиме. Що з того?
— Тю на тебе! — сказав Їжачок. — Гриби! Яблучка!.. Якби ж ти тільки знав, як то — звуки й голоси!